Рецензії
«Дерево життя» Теренса Маліка: від (а)моральності людини до імморальності Бога
Історія родини, як антонім історії світу
11 липня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Виборчий кодекс, який передбачає 40-відсоткову гендерну квоту. Відтак в кожній п’ятірці списку точно має бути мінімум дві жінки. Запровадження квот – це важливий крок для досягнення гендерної рівності, але, як доводить політична реальність, жінкам й досі треба боротися за свої права, долаючи суспільні упередження та стереотипи. Місцеві вибори 2020 року показали, що проблема сексизму в політиці залишається дуже актуальною. Наприклад, кандидатку в депутати до Бориспільської міської ради Марину Добровольську дискримінували через її материнство. Як опоненти так і виборці вказували їй, що вона не зможе суміщати депутатство та догляд за дитиною, адже під час виборів вона перебувала на останньому місяці вагітності. Також політикині стикалися з кібербулінгом та кіберсталкінгом. Зокрема, кандидатку в депутати Тетіївської міської ради та Київської обласної ради Ірину Нижник системно атакували в коментарях на її публічній сторінці в Facebook, вдаючись до сексизму та ейджизму.
На допомогу жінкам в боротьбі проти суспільних упереджень і гендерних стереотипів був ініційований незалежний моніторинговий проєкт #вибориБЕЗсексизму. Для надання жінкам можливості отримати психологічну та юридичну допомогу команда проєкту створила чат-бота у фейсбуці, який збирав усі повідомлення про дискримінацію та сексизм щодо кандидаток з усієї України, незалежно від політичних партій. Упродовж кампанії зібрали понад 50 таких сповіщень. Вони стосувалися сексизму в медіа, сексистської політичної реклами, тиску, дискримінаційних висловлювань щодо кандидаток від конкурентів і від виборців. Тож, упродовж кампанії Ірина Тишко разом із командою надсилали скарги до Центральної виборчої комісії та комісії з журналістської етики. Також команда проєкту вже має два підготовлені судові позови щодо сексизму проти кандидаток, й один із них буде розглядатися вже на початку квітня.
Кожна з них досягла різних результатів у політичній діяльності, але всі четверо щиро показали, як руйнувати стереотипи та давати відсіч політичним конкурентам. «Назва фільму говорить за себе – ми були з ними лише один день, – розповідає режисерка стрічки Сніжана Гусаревич. – Звісно, до початку зйомок зв’язувалися з кожною героїнею та докладно розпитували про їхню діяльність та плани на знімальний день. Розкрити героїв документального фільму – це і є головна робота режисерки. Треба просто бути відкритою зі своїми героями».
Героїнь до фільму запропонувала авторка проєкту #вибориБЕЗсексизму Ірина Тишко. Вона ж і запросила режисерку до співпраці. Для режисерки це не перший соціальний проєкт. «Сіль для моря» був про булінг в школі, а «Not Alone» – про притулок для безхатченків «Емаус – Оселя».
«Ідея не полягала в тому, щоби показати, що жінки в тій чи іншій партії (у фільмі справді не згадуються назви партій, до яких належать кандидатки – ред.), а в тому, що вони сильні особистості, і кожна може змінити й уже змінює своє місто, село, район на краще, – каже режисерка фільму. – У кожної героїні є свій унікальний досвід, який вона застосовувала під час передвиборчих перегонів. Що я особисто помітила, всі в програмах на перше місце ставили освіту та розвиток громади. Хочеться, щоб кожна героїня далі розвивалася у своїй сфері та змінювала країну на краще».
Я була єдиною жінкою-кандидаткою. Нас було всього 11 кандидатів, одна жінка. І перше, що я почула, це те, що не одружена, можливо краще завести собі чоловіка, народити дітей і потім уже думати про якісь кар’єрні речі. І також я зіштовхнулася з тим, що, виглядаю дуже молодо і мені казали: «Ти ж тільки школу закінчила, яке на голову?». І коли ти говориш людям про свій досвід, про те, що тобі не 18, а 32 – а яка різниця? Все одно є упередження.
Світлана Рудюк («Ваш Василь», «Ой!»), яка збирала знімальну групу фільму, розповідає, що до появи проєкту «Один день з життя кандидатки» вона намагалася формувати жіночу команду. І в неї це вийшло – разом із режисеркою Сніжаною Гусаревич, операторкою Танею Дуднік та сценаристкою Мариною Ткачук, із якими вона співпрацювала на попередніх проєктах.
До цього одного дня з життя кандидатки знімальна група готувалася: з кожною героїнею попередньо спілкувалися, обговорювали характер зйомок, деталі роботи. Перше інтерв’ю відбувалося телефоном, щоби авторки стрічки мали можливість приїхати на зйомки підготовленими, розробити сценарний план та таймінг робіт.
Ми донесли мешканцям, що містом мають керувати люди, які тут живуть, що депутатами мають бути ваші сусіди і що ідеальний список депутатів, це 50 на 50 – де жінка очолює, але чоловік на другому місці, або навпаки. Ми дійсно склали список 50 на 50 і маємо фракцію 4 людини: два хлопці і дві дівчини. І ми вважаємо, що це і є ідеальна модель управління хорошим містом, хорошим населеним пунктом. Тому що це різні погляди і в синергії ми знаходимо правильні рішення.
У мене великий подив викликає слово поразка. Адже те що, особисто я не пройшла, не стала депутаткою ради ОТГ, не розцінюю як поразку. По –перше, бо отримала неоціненний досвід участі в передвиборчій компанії, агітації, роботі в команді. За інших умов я б такого досвіду просто не набула. По-друге, поза межами ради залишилися дуже багато людей, в яких енергія і намір щось змінювати, не те що не вмер, а напевне ще збільшився. І за межами ради залишився потужний потенціал від наших громадських діячів та активістів.
Авторки фільму розраховують на якомога ширшу аудиторію стрічки. Є план організувати тур Україною та показати фільм з рольовими моделі жінок, які не побоялися та пішли в політику. За словами Ірини Тишко, документальне кіно – це ефективний інструмент донесення ідеї гендерної рівності. Вона планує створювати і надалі продукти, які допоможуть ефективно висвітлювати питання рівного доступу жінок та чоловіків до прийняття рішень на всіх рівнях влади.
Після прем’єри фільму, його показів на спеціальних подіях та фестивалях, стрічка буде розміщена на відомих платформах відео в мережі інтернет. Крім того, наразі ведуться перемовини щодо показу фільму на одному з телеканалів України.
Ми маємо чітко реагувати на методи тиску, які до нас застосовуються. Адже коли до нас звертаються в зменшувальній формі, це методи тиску. Коли апелюють до нашого віку, це методи тиску. І їх треба робити видимими. Що би порадила всім іншим жінкам? Власне, просто подивитися які методи тиску на жінок-лідерок є, їх там 5 видів, і до них треба апелювати. І людям показувати, можливо, часом віддзеркалювати те, як вони звертаються. Звертатися так до них, показувати наскільки це безглуздо, коли ми говоримо або дискутуємо.
Проєкт #вибориБЕЗсексизму діє й зараз. Наступним кроком буде створення гендерної варти – мережі громадських активісток, які будуть фіксувати випадки сексизму й дискримінації жінок в політиці та вести просвітницьку кампанію щодо гендерної рівності. Так громадські організації готуватимуться до наступних виборів. Також проєкт #вибориБЕЗсексизму буде просувати зміни до виборчого законодавства, щоб запровадити правові механізми захисту жінок у політиці від дискримінації.
Історія родини, як антонім історії світу
Щоденники Берлінського кінофестивалю-2019
Як стати переможцем найбільш відвідуваного фестивалю світу
Moviegram поговорив із видатним українським документалістом