Елементарно, Ларсе!
В рамках Filmgroup-16 і Данської кіношколи, куди Ларсу фон Трієру вдалося потрапити тільки по блату, він починає активно знімати свої перші короткометражні фільми. У них він використовує всі існуючі можливості для різного роду авторських експериментів. На ранньому етапі для кінематографічних пошуків Трієра було важливим не що говорити глядачам, а як це робити, тому наліт навмисного формалізму в його перших фільмах був більш ніж очевидним. «Садівник, що вирощує орхідеї» 1977 року, «Блаженна Менте» 1979 року, «Ноктюрн» 1980 року, «Картини визволення» 1982 року були тими необхідними практичними дослідами, завдяки яким режисерський стиль фон Трієра ставав багатшим, фактурнішим, жвавішим. Але вже в останній короткометражці Трієра, «Картинах визволення», що отримала гран-прі кінофестивалю в Мюнхені, відчувалося, що режисерові затісно в такому форматі.
На час виходу свого повнометражного дебюту «Елемент злочину» Ларс фон Трієр повністю сформувався як автор, зі своїм, суто специфічним і постмодерним баченням світу. До маніфесту «Догми-95» залишалося ще ціле десятиліття. У своєму першому по-справжньому авторському висловлюванні – трилогії «Е» – Трієр обрав об’єктом глибокої рефлексії весь європейський континент від закінчення Другої світової до середини вісімдесятих і далі. Причому кожен з фільмів вищезазначеної трилогії – «Елемент злочину», «Епідемія» і «Європа» – був витриманий у кардинально різних жанрових, стильових та ідеологічних дефініціях, хоча вся трилогія однозначно постулювала мовою кіно культову філософську працю Освальда Шпенглера «Присмерк Європи».
Елемент злочину
1984
Forbrydelsens element
режисер: Ларс фон Трієр
країна: Данія
жанр: кримінальна драма
у головних ролях: Ларс фон Трієр, Me Me Lai, Майкл Ельфик
Панівне становище в кольоровій гамі тут займає червоний колір. У «Елементі злочину» немає практично жодного кадру, жодної істотної мізансцени, де не було б густої червоної пелени. Безперервний дощ, що у світлі ліхтарів перетворюється на потоки крові, в яких буквально потопає невизначеної назви постапокаліптичне європейське місто, де трапляється серія жорстоких вбивств дівчат, що продають лотерейні квитки. Детектив Фішер повертається на Захід зі Сходу, він вривається в нову європейську реальність східним вітром, чужинцем, який повинен в першу чергу зрозуміти психологію злочинця, щоб його знайти.
«Елемент злочину», як і всі наступні фільми Трієра, безумовно існує поза якимись виразними жанровими рамками. При всій очевидній опорі на нуар, Трієр у своєму дебюті спритно крокує між властивими нуару архетипами, підживлюючи образ головного героя зсередини ще більшою екзистенціальної тугою. Нестерпна легкість буття для нього недосяжна, особливо якщо всюди лише морок, крах, страх і сморід. Фішер насправді не стільки шукає маніяка, скільки безупинно, поволі занурюючись у психологію цього вбивці, шукає себе та новий зміст життя (якщо він взагалі існує).
Втім, у кінореальності «Елементу злочину» не тільки болісна насильницька смерть, а й тяжке життя є частиною якоїсь страшно абсурдної лотереї, перемога в якій навряд чи є можливою. Адже так чи інакше глядач зовсім скоро починає навздогін сумніватися в існуванні цього вбивці і в тому, ким є головний герой картини. Зловісна тінь сумніву лежить над усім полем насичених подій у стрічці, оскільки для Трієра абсолютно неважливо, хто вбиває – але важливо чому.
Що штовхає людину здійснювати ті чи інші ірраціональні дії і де, власне, ця межа між раціональним і ненормальним? Розум вбивці може бути непідвладним серйозним логічним побудовам, оскільки логіка тотального деструктивного божевілля не піддається чіткому формулюванню. Та й безумство звичайної людини, загнаної в кут обставинами, є не менш руйнівним. І розв’язати логічний вузол цього вбивчого божевілля є тим елементом, без якого жоден злочин не буде повністю розкрито.
Асоціативний ряд
М
реж. Фріц Ланг, 1931 рік
Чи не найбільш прославлений нуар режисера Фріца Ланга є одним із безперечних джерел натхнення для Трієра. Ланг, взявши за основу сюжету історію реального маніяка-дітовбивці Петера Кюртена з Дюссельдорфа, зафільмував один із найбільш вражаючих фільмів не тільки про привабливу сутність насильства, а й про параноїдальний стан суспільства, охопленого страхом ізсередини. Пошук дітовбивці не допомагає об’єднати суспільство, а лише сильніше вносить в нього смуту і розбрат, вигідні в тому числі і самому маніякові. Страх не мобілізує, а деморалізує.
Сталкер
реж. Андрій Тарковський, 1979 рік
Ще у своєму кінодебюті фон Трієр не відмовив собі в задоволенні процитувати Андрія Тарковського і один з найбільш визнаних його фільмів. Якщо присвята Тарковському в «Антихристі» була прочитана як знущання, то всі цитати зі «Сталкера» в «Елементі злочину» не виглядають ані недоречно, ані претензійно. «Сталкер» – метафізичний детектив, в ході якого сам глядач слідом за героями виходить за рамки свідомого, заперечуючи весь свій попередній життєвий досвід. Трієр свідомо римує свій фільм з притчею Тарковського, адже Фішер це свого роду віддзеркалення безіменного Сталкера.
Дитина, якою я ніколи не був
реж. Кай С. Пік 2002 рік
Гіперреалістична кримінальна драма, що оповідає про діяння неповнолітнього вбивці Юргена Батча. У ній Кай С. Пік натхненно цитує деякі режисерські рішення не тільки Райнера Вернера Фассбіндера, а й фон Трієра, і особливо з його «Елементу злочину». З приватної історії насильства він вимальовує узагальнююче авторське висловлювання про невблаганну невловимість патології в очах більшості.
Снігове місто
реж. Джастін Курзель, 2010 рік
Психологічний сімейний трилер, з яким у велике кіно ввірвався австралійський режисер Джастін Курзель. Максимально не шкодуючи глядача, Курзель жирними штрихами своєї кіномови відтворює на екрані нестерпну атмосферу безвиході, в якій мешкають головні герої його фільму (змальовані з реальних людей). Тягучий, гранично жорстокий, фільм «Снігове місто» по-тріерівські нещадний з людьми, які самі з легкістю відтворюють пекло на Землі.
