Обережно – спойлери!
У двері будинку Дженіфер Пітерсон (Даян Віст) стукає чарівна жінка в темних окулярах Марла Грейсон (Розамунд Пайк). Вона показує їй папери про те, що пані Пітерсон не може відповідати за свої дії та мусить терміново переїхати до пансіонату. Відтепер жінка в темних окулярах – її опікунка і відповідає за майно Дженіфер. Марла не вперше вчиняє подібні махінації, обкрадаючи немічних бабусь та дідусів. Але Дженіфер Пітерсон – не та, за кого себе видає, адже її син – російський бандит Роман Луньєв (Пітер Дінклейдж) оформив на матір інші документи. Він прагнув захистити її від вендети своїх ворогів, бо промишляє торгівлею людьми. Але тепер Роману потрібно витягнути пані Пітерсон із пансіонату й заразом помститися жінці, яка туди її запроторила.
Опікунство в США – одна з головних шахрайських схем, які медіа неодноразово згадують у новинах. Нещодавня документальна стрічка «Поневолення Брітні Спірс» (Framing Britney Spears) показала, до чого можуть призвести необдумані вчинки попзірки. І хоча справа Брітні Спірс складніша за схеми, якими промишляє головна героїня «Аферистки», проблема ув’язнення недієздатних людей у пансіонатах проти їхньої волі – розповсюджене явище, що стає яскравим конфліктом для представлення Марли.
Образ Марли у фільмі нагадує типаж акторки Розамунд Пайк, яка з часів «Загубленої» Девіда Фінчера знялася в головних ролях двох малопомітних картин «Небезпечний елемент» та «Приватна війна». І тепер вона знову з’являється на екранах у ролі впливової брехунки, яка спричиняє в глядача антипатію. Начебто весь конфлікт фільму полягає в тому, щоби змінити це враження в аудиторії. Змінюються жанри (від трилера – до комедії, від драми – до детективу), але Марла Грейсон залишається безпринципною перфекціоністкою.
Персонажа Пітера Дінклейджа використовують як зброю проти Марли. Він намагається її вбити, вона виживає, вона намагається його вбити, він виживає. Ця петля часу виникає раптово й раптово зникає, перетворюючи ворогів на партнерів, а конфлікт інтересів на спільний бізнес. «Аферистка» демонструє брак логіки в рішеннях та вчинках Романа й Марли, і тому навіть начиння кримінального бойовика не дарує приємного післясмаку. Покарання головної героїні здається сценаристам справою не на часі, тому вони мало не вимушено притягують її до смерті.
Якщо спершу стрічка Джея Блейксона була блискучим кіно про маніпулювання заможних бідними, далі важче простежити меседж. Останні хвилини стрічки переконують у тому, що капіталізм переміг, від нього не втекти й відтепер обманювати людей – це легальний бізнес. Цьому завдячує швидкий монтаж новин та реклами, у яких пані Грейсон виглядає переможницею. Потім один постріл у Марлу показує, що за злочини все-таки потрібно відповідати. Непослідовність хилить «Аферистку» до фільмів, які хочуть задовольнити глядача розвагою, а не провокувати на дискусію. Тож закоханість Марли у свою спільницю Френ не допомагає повірити у світлий бік персонажки. Попри ризики втратити свою партнерку аферистка й далі торує злочинний шлях.
Разом із «Перспективною дівчиною» Емеральди Феннел це кіно складає гідну пару фільмів про помсту жінки нахабним чоловікам. Але «Перспективна дівчина» провокувала на здогадки, обманювала очікування та вперто йшла проти класичного гепі-енду. Автори «Аферистки» вибрали інший шлях, безуспішно намагаючися переконати глядачів у тому, що Марла засвоїла урок зі своїх пригод. Так, це кіно теж може обманути в здогадках, однак воно приходить до єдиного знаменника – смерті шахрайки. Оскільки аудиторія вже пережила спробу умертвити героїню всередині фільму, вдруге вона вже не здається такою несподіваною. Вбивство Марли – це мимовільне рішення, яке диктується моральною константою, а не осмисленою інтонацією фільму. Бо співчувати бандитам ми вміємо («Клан Сопрано», «Декстер», «Джокер»), але дайте лише привід сумніватися в їхній злій натурі.
