Історії кіно

Найяскравіша пара німого кіно, яку знищив звук. Історія Джанет Гейнор та Чарлза Фаррелла

Зоряний шлях культового дуету американського кіно кінця 1920-х – початку 1930-х років

Якби Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел були відомими зараз, за ними божеволів би TikTok, вони були б улюбленцями жовтої преси і героями пікантного фанфікшена. Майже дев’яносто років тому їхня слава теж була чималою: дуету вдалося стати уособленням поняття «голлівудські зірки». «Чудова екранна любовна пара», «Улюблені голуб’ята Америки», «Короновані король та королева кіно» – так писали про Джанет і Чарлза медіа, а публіка хотіла бачити цих молодих, вродливих та надзвичайно популярних акторів разом на екрані та в житті. Втім, це обожнювання тривало лише пів десятиліття й доволі швидко пішло на спад.

Великі сподівання

23-річний Чарлз Фаррел, керований єдиною амбіцією – стати актором, – приїхав до Голлівуду 1923 року. Бажання грати в кіно було настільки сильним, що юнак кинув навчання в Бостонському університеті та пішов проти волі батька. Іронічно, що Фаррел-старший, self-made бізнесмен, володів у Волполі, маленькому містечку в штаті Массачусетс, кількома кінотеатрами. Можливо, протягом тих чотирьох років, які не спілкувався зі сином через його вибір, він навіть міг бачити Чарлза на власному кіноекрані.

Чарлз Фаррел три роки поспіль намагався підкорити Голлівуд. І вже в 1926 році зіграв головного героя у фільмі «Залізнобокий Старий» (Old Ironsides). Це був німий історичний блокбастер про американських моряків, які наприкінці XVIII століття борються з берберськими піратами. Власне, назва стрічки походить від неофіційної назви 223-річного фрегата «Конституція» – найстаршого корабля американського флоту, що і нині перебуває на плаву.

Джанет Гейнор, на відміну від її майбутнього екранного партнера, батьки підтримували. Усією родиною вони переїхали до Лос-Анджелесу в 1924 році. Лоллі, як від народження звали акторку, на той момент щойно закінчила школу. За декілька місяців після переїзду вона отримає свою першу роль – у масовці в короткометражці комедійного режисера Гела Роуча. Як і Чарлз, у 1926 році Джанет гратиме одну з головних ролей. Акторка втілила драматичний образ у фільмі «Повінь у Джонстауні» (Johnstown Flood), присвяченому масштабній катастрофі, що в 1889 році забрала життя понад 2000 жителів міста Джонстаун у штаті Пенсільванія. У цій картині юна акторка (тоді їй було 19) уперше грає драматичну роль – пізніше саме цей типаж самовідданої закоханої дівчини принесе їй популярність.

«Повінь у Джонстауні» прикметна ще й тим, що зібрала на знімальному майданчику ціле сузір’я майбутніх зірок: окрім Джанет, у цьому фільмі з’являються Кларк Гейбл та Керол Ломбард. Поки що ці двоє лише статисти, і «Віднесені вітром», де Гейбл зіграє головну чоловічу роль, або комедії «Мій чоловік Годфрі» (My Man Godfrey) та «Містер і місіс Сміт», де гратиме Ломбард, – ще попереду. А Джанет Гейнор стане відомою вже наступного року. Після того, як їхні із Чарлзом Фаррелом шляхи перетнуться, вони обоє стануть справжніми кінозірками.

На сьомому небі

«Сьоме небо» (7th Heaven) на початку 1920-х була доволі популярною бродвейською виставою. Fox Films Corporation викупила права на екранізацію та вирішила зробити з неї дорогу масштабну кінокартину. Режисером майбутнього хіта став досвідчений майстер Френк Борзейгі (на той момент зняв понад 60 фільмів). Під час акторського кастингу відомі імена або популярні обличчя не мали значення, і, довірившися творчому баченню постановника, керівництво студії затвердило на головні ролі Джанет Гейнор та Чарлза Фаррела.

Працівник паризької каналізації рятує боязку дівчину-сироту від її старшої сестри-садистки – історія, гідна пера Віктора Гюго. Френк Борзейгі знімає «Сьоме небо» як експресіоністську поему, світ якої має свої правила та логіку. Картина стала хітом – у 1932 році стрічка посіла 13 місце у списку найбільш касових німих фільмів із результатом у 2,5 млн доларів та зробила виконавців головних ролей відомими. Окрім популярності, «Сьоме небо» принесла акторам ще дещо надзвичайно важливе: Джанет Гейнор домоглася від студії підвищення зарплати, а Чарлз Фаррел зміг нарешті примиритися зі своїм батьком – Девід Фаррел пробачив синові, коли той став успішним та відомим.

Після успіху «Сьомого неба», Френк Борзейгі зніме ще два фільми, в яких головні ролі виконуватимуть Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел. Це видатне партнерство режисера та двох акторів утворить окремий кіновсесвіт, наріжними каменями якого стануть поетичний стиль постановника, рідкісна за своєю силою та гармонійністю хімія між виконавцями основних ролей та ідея торжества любові.

Їхні спільні фільми будуть сентиментальними та гіперболізованими, але водночас щирими: здається, що творці настільки вірили в те, що відбувається на екрані, що цією вірою неможливо не пройнятися. «Все, що тобі потрібно – любов», – неначе проголошуватимуть ці кінострічки за сорок років до The Beatles. Любов у цьому всесвіті проявлятиметься і як метафізична стихія непереборної сили, і як маленькі зворушливі жести на кшталт обіймів героїнею Джанет Гейнор піджаку героя Чарлза Фаррела.

За вісім десятиліть, у 2011, Мішель Хазанавічус у своєму «Артисті», першій з 1929 року німій (принаймні, протягом більшої частини хронометражу) кінострічці, що виграла «Оскар» як найкращий фільм, зробить оммаж цій сцені. Він «оживить» фрак та за лічені секунди без слів покаже на екрані почуття простої дівчини Пепі Мілер до голлівудської суперзірки Джорджа Валентина. Ці двоє героїв є узагальненими образами багатьох акторів та багатьох екранних пар того часу – а, отже, в них живе й дещиця Джанет Гейнор та Чарлза Фаррела. До речі, дія «Артиста» починається 1927 року – саме тоді, коли екрани підкорило «Сьоме небо», – й описує занепад епохи німого кіно.

На гребені хвилі

«Сьоме небо» вивів Fox Films Corporation на верхівку голлівудського кінобізнесу. Очевидно, що не скористатися цим керівництво студії не могло. Наступного, 1928 року, на екрани виходить «Вуличний янгол» (Street Angel) – історія про циркову артистку Анжелу та художника Джино, щастю яких заважає не лише бідність, а й темна таємниця з минулого дівчини.

««Вуличний янгол» перенесе вас на сьоме небо задоволення», – фансервісно обіцяли афіші, відсилаючися до попереднього фільму. У багатьох моментах ця стрічка і справді неймовірно нагадує «Сьоме небо» – настільки, що по пам’яті може бути важко сказати, до якого фільму належить той чи інший епізод. Окрім того, в персонажах Анжелі та Джино легко розгледіти героїв «Сьомого неба» – Діану та Чіко.

Хоча глядачі звикли до екранного дуету, актори не завжди працювали разом. У 1928 році Чарлз з’являється ще у трьох картинах: «Фазиль» (Fazil), «Червоний танець» (The Red Dance) та «Ріка» (The River). «Ріка» став третім спільним проєктом для Чарлза Фаррела та режисера Френка Борзейгі – і першим, у якому не з’явилася Джанет Гейнор. Протягом багатьох років «Ріка» вважалася однією зі втрачених кінокартин, допоки плівку з частиною фільму не було знайдено в кіноархівах. Сьогодні є 45-хвилинна реконструйована версія стрічки, де сцени, яких не вистачає, відтворені за текстом сценарію та фотографіями зі зйомок.

«Сьоме небо» взяв нагороди за режисуру та сценарій, а «Світанок: Пісня двох людей» – за операторську роботу та найкраще унікальне художнє виконання. Третя нагорода для обох картин була спільною: Джанет Гейнор стала першою в історії лауреаткою премії «Оскар» як найкраща акторка за три свої ролі 1927-1928 років. Зараз це видається чимось дивним, але для першого «Оскару» було нормою: Еміль Янінгс, переможець у чоловічій номінації, також отримав нагороду за декілька ролей.

Джанет Гейнор по-різному відгукувалася про свою співпрацю з двома найбільшими режисерами Fox Films Corporation. За її свідченнями, Фрідріх Вільгельм Мурнау на знімальному майданчику був мало не диктатором, у той час, як із Френком Борзейгі актори почувалися вільно та творчо: вони імпровізували та чекали на новий знімальний день із ентузіазмом та нетерпінням. Не дивно, що дует Джанет Гейнор та Чарлза Фаррела залюбки поринув у цю атмосферу знову. Це сталося на зйомках фільму «Щаслива зірка» (Lucky Star).

Written in the Stars

Дослідниця Сара Бейкер у біографії акторів, що символічно та промовисто називається «Щасливі зірки: Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел» (Lucky Stars: Janet Gaynor and Charles Farrell) пише, що під час роботи над першими спільними фільмами між ними спалахнув роман. Актори намагалися тримати його в секреті, але на зйомках «Щасливої зірки» Чарлз попросив руки Джанет. Зрештою, невідомо, чи вона спочатку погодилася, а потім передумала, чи одразу ж відповіла відмовою, втім, зрештою Гейнор та Фаррел знаходили щастя в обіймах одне одного лише на кіноекрані.

Так і не ставши офіційною парою, Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел, проте, перетворилися на ідеальний фанатський пейринг. Такі пейринги живуть надією, власною міфологією та неофіційною творчістю. Звісно, про фанфікшен у сучасному розумінні слова тут ще не йдеться, але є дещо навіть більш нетривіальне – у ті часи популярними були маленькі комікси, так звані «Тихуанські біблії» (Tijuana bibles)

Вони видавалися підпільно та анонімно й були не дуже пристойними. Головними героями в них були парочки з популярних газетних коміксів, мультиплікаційні персонажі на кшталт моряка Папая або Білосніжки та знаменитості.

Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел також удостоїлися цієї сумнівної честі – і дев’яносто років тому, як і зараз, це яскраво ілюструвало певний суспільний запит. Сьогодні ми називаємо це шиперством (shipping – бажання бачити двох людей або персонажів у романтичних та/або сексуальних стосунках – ред.). Століття тому терміну ще не було, хоча феномен був.

У 1932 році прихильники пари Джанет Гейнор та Чарлза Фаррела нарешті отримали довгоочікувану картинку весілля. У фільмі «Першій рік» (First Year) актори зіграли молоде подружжя, й афіші не соромилися спекулювати на цьому факті. Тоді Джанет була заміжня за адвокатом Джесі Пеком, а Чарлз – одружений на акторці Вірджинії Валі. Але, вочевидь, екранна магія мала більший вплив на глядачів, аніж факти з реального життя.

Та повернемося до «Щасливої зірки». Сюжет фільму не був схожим на «Сьоме небо» або «Вуличного янгола»: тут дія відбувалася в американській глибинці, у реаліях, позбавлених богемної романтичності. Це історія несподіваної дружби між Мері, дикуватою дівчиною з бідної ферми, та покаліченим на Першій світовій війні Тімом, який знаходить розраду в ремонті зламаного краму – а, з певного моменту, й у вихованні дівчини, яку він, за старою пам’яттю, вважає дитиною.

Цей камерний фільм, який побудовано на шаленій хімії між виконавцями головних ролей, нині видається одним із найкращих та найяскравіших прикладів їхнього співробітництва. І, за іронією долі, «Щаслива зірка» була прийнята критиками-сучасниками доволі прохолодно. Наприклад, New York Herald Tribune охарактеризувала картину як «симпатичну посередність». Менш популярною була думка видання Film Spectator, яке назвало цю роботу одним із найкращих фільмів від Fox Films у поточному році – але і пророкувало невисокі касові збори стрічки.

Підкорюючися моді та вимогам часу, Fox Films вирішили знімати «Щасливу зірку» у двох версіях: частково звуковій – для американського прокату, та німій – для інших країн. Звукова версія фільму вважається втраченою, й судити про неї ми можемо лише базуючися на уривках інформації з різних джерел. Так, судячи з усього, це було частково німе, частково озвучене кіно. Згідно з інформацією у The New York Times, співвідношення німий/звуковий у «Щасливій зірці» було приблизно однаковим, й аудіоефекти з’являлися в різних частинах фільму. Variety ж повідомляє про те, що звук мали останні 25 хвилин 85-хвилинної картини.

І поки звукова версія «Щасливої зірки» залишається загадкою, ми знаємо цю стрічку за її німою версією. Її, схоже, і справді супроводжувала щаслива зірка. Цей варіант фільму віднайшли в Нідерландських кіноархівах, реставрували та випустили на DVD.

Звук – не єдина відмінність між двома версіями «Щасливої зірки». І якщо інформація про різні фінали потребує подальшого дослідження, то наявні фотокадри демонструють сцени, яких немає у відео. Не можна бути певними, що звукова версія дійсно мала епізоди, яких бракує в німому фільмі. Це могли бути, скажімо, промосвітлини, і насправді жодних інших сцен від початку не було.

«Щаслива зірка» стає останнім фільмом для команди Борзейгі-Гейнор-Фаррел. Чарлз далі зніматиметься в режисера до 1932 року: на загал вони попрацюють над сімома картинами, але Джанет на знімальний майданчик до Борзейгі більше ніколи не повернеться. «Щаслива зірка» знаменувала завершення епохи в багатьох аспектах. Герої акторів зміняться – інакшими стануть і фільми, у яких відтепер безроздільно запанує звук.

Щастя любить тишу?

«Сонячним боком догори» (Sunny Side Up) вийде на екрани восени 1929 року, лише за декілька місяців після «Щасливої зірки» – і тим більш разючою буде зміна: у цій бадьорій, легкій та карамельній історії не залишиться і сліду від попередніх робіт Гейнор та Фаррела. Вони танцюватимуть, співатимуть (як зазначає Сара Бейкер у біографії акторів, без якоїсь спеціальної підготовки – це мало бути складно для тих, хто до цього у своїй кар’єрі користувалися зовсім іншим інструментарієм) і загалом виглядатимуть… симпатично. Це, звісно, непогано, але дуети, що виглядають просто «симпатично», навряд залишаються в історії.

За сюжетом фільму, багатій Джек із Лонг-Айленду четвертого липня випадково опиняється в менш фешенебельному районі Нью-Йорку та знайомиться там із бідною дівчиною Моллі. Побачивши її виступ на святкуванні, він запрошує дівчину до себе – заспівати на благодійному концерті. Але насправді ця пропозиція має подвійне дно: Джек та Моллі виступлять дуетом, щоби примусити легковажну наречену Джека ревнувати.

Той мовчазний, ледве приборканий еротизм, та природність і відвертість, що перетворила партнерство Джанет Гейнор та Чарлза Фаррела на феномен, зникнуть із їхніх звукових фільмів. Із цих кінострічок, до слова, до нас дійде хіба що половина: похмурий, сконцентрований на проблемах згубних залежностей «Людина, що повернулася» (The Man who Come Back) – цей фільм Гейнор вважатиме одним із найгірших у своїй кар’єрі, іммігрантський мюзикл «Солоденька» (Delicious) – з музичним супроводом від самого Джорджа Гершвіна та мелодрама «Мінливість серця» (Change of Heart), що ознаменує завершення екранної співпраці акторського дуету.

Часи змін

«Мінливість серця» – це історія чотирьох друзів, які, завершивши навчання в коледжі, прямують до Нью-Йорка. Головним конфліктом цієї мелодрами стає любовний трикутник: Кетрін, героїня Джанет, закохана в Кріса, героя Чарлза, поки сам Кріс намагається здобути прихильність легковажної Мадж. Її грає Джинджер Роджерс («Кітті Фойл», «Марна праця»), яка за рік до того вперше з’явилася на екрані в парі з Фредом Астером («Театральний фургон», «Забавне личко»). У наступне десятиліття їхній дует стане легендарним: разом вони знімуться в десятьох фільмах, візитівкою яких будуть неймовірні танцювальні номери. Так Джинджер і Фред стануть наступною зірковою парою Голлівуду, що буде разом тільки на кіноекрані.

Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел після «Мінливості серця» більше ніколи не зніматимуться разом. У 1937 році Джанет з’явиться в головній ролі в першій версії фільму «Народження зірки» (A Star is Born), а у 1939-му завершить кар’єру в Голлівуді, вийде заміж за дизайнера Адріана, народить сина та присвятить себе родині, епізодично з’являючися на телебаченні та в театрі.

Чарлз, теж помалу відходитиме від кіно і дедалі більше уваги приділятиме своєму тенісному клубу в каліфорнійському Палм-Спрінгз. У 42 роки він приєднається до військово-морських сил США та воюватиме на Тихоокеанському театрі воєнних дій. За три роки, в 1945, лейтенант Фаррел демобілізується посивілим – і далі займатиметься справами свого тенісного клубу, а потім і всього Палм-Спрінгз, ставши мером міста. У 1952 році він несподівано повернеться до акторства: взагалі-то на серіал «Моя маленька Марджі» (My Little Margie) не покладали надто великих надій, це була просто літня заміна популярному ситкому «Я люблю Люсі» (I Love Lucy). Але шоу вистрілило й успішно йшло до 1955 року.

Граючи в серіалі «Моя маленька Марджі» батька-одинака дорослої дочки, Чарлз Фаррел демонструє, наскільки природним та близьким було для нього комедійне амплуа. Насправді, це було помітно ще в першій половині 1930-х, коли актор зіграв незграбного, кумедного та зворушливого Адонірама Шлампа у стрічці «Еґґі Еплбі створює чоловіків» (Aggie Appleby Maker of Men). Але Голлівуд вимагав від Чарлза Фаррела іншого амплуа.

Повернення

1951 року відбувається те, що сучасні фани назвали би реюніоном зіркового дуету: за 24 роки після виходу «Сьомого неба» Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел повернулися до своїх знакових ролей Діани та Чіко – цього разу на радіо.

Протягом 1950-х, 1960-х, та навіть 1970-х років актори з’являтимуться разом на показах своїх фільмів та інших подібних заходах. У 1960 році вони отримають зірки на Голлівудській алеї слави, і якщо Джанет стане володаркою однієї зірки – за свої ролі в кіно, то Чарлза відзначать двічі: як кіно- та телевізійного актора. 1978 року, на ювілейній 50 церемонії нагородження премією «Оскар», Джанет оголошуватиме переможницю в номінації найкраща жіноча роль – це буде Даян Кітон за роль в «Енні Голл» (Annie Hall).

Зоряний пил

За чотири роки, у вересні 1982 року, Джанет Гейнор серйозно постраждає в автокатастрофі, отримавши численні перелами та пошкодження внутрішніх органів. Два роки потому, у вересні 1984, так остаточно і не оговтавшися від травм, у віці 77 років вона помре від пневмонії. У некролозі Джанет, надрукованому у The New York Times, про Чарлза (а відтак і їхній дует) не буде згадано жодним словом.

Чарлз Фаррел переживе Джанет майже на шість років. У віці 89 років він помре від серцевого нападу у травні 1990. Протягом останнього десятиліття життя Чарлз, який раніше був душею компанії, перетвориться на відлюдника, який не залишає свій будинок та практично не спілкується із людьми. Сара Бейкер у книзі «Щасливі зірки: Джанет Гейнор та Чарлз Фаррел» зазначає, що Чарлз помер, вірячи в те, що він залишився самотнім і забутим.

У некролозі, що вийде за тиждень після смерті актора, The New York Times напише: «Він здобув популярність як романтичний головний герой у «Сьомому небі». Критик Times Мордент Голл відзначав, що він був «чудовим» у цій ролі, граючи поряд із Джанет Гейнор… Містер Фаррел та міс Гейнор знялися разом у низці інших романтичних фільмів. Протягом сімох років вони були провідною екранною романтичною парою. Після цього його кінокар’єра згасла». І якщо в заголовку In memoriam Джанет Гейнор буде винесено: «Перша «Найкраща акторка»», – то в некролозі Чарлза Фаррела на тому ж місці, наче найбільший здобуток, вкажуть: «Дебютував у «Сьомому небі»».