Тендітну та вишукану Джин Сіберг неодноразово критикували за те, що вона не змогла добре зіграти роль Жанни Д’арк у «Святій Жанні» (1957). Під час зйомок життя 19-річної Джин ще було сповнене натхнення та захоплення, проте згодом на долю акторки випало чимало випробувань: жорстока поведінка першого чоловіка, переслідування ФБР через підтримку руху за права афроамериканців, втрата дитини та депресія з трагічним завершенням.
Сіберг народилася в 1938 році у місті Маршалтаун (США) в сім’ї фармацевта зі шведським корінням. Сама Джин зовсім не тяжіла до медицини й одразу обрала сцену: спочатку в школі, а згодом – у театрі. Під час випуску зі школи однокласники поставили Джин на перше місце в опитуванні щодо того, в кого більше шансів здобути успіх у житті. Та хоч вони й не помилилися, слава прийшла до Сіберг зовсім не одразу.
Після зйомок у Премінґера Сіберг розповість: «У мене залишилося два спогади про «Святу Жанну». Перше, коли мене спалювали на вогні інквізиції. Друге – коли палили вже критики». Бослі Кроутер, «головний кінокритик Америки» з New York Times, не давав Джин продихнути. Спочатку вщент «розбив» її першу роль. Джин здалася Кроутеру занадто юною, непевною та зовсім не доречною у стрічці такого штибу. Проте Премінґер дав Сіберг іще одну роль, в екранізації роману Франсуази Саган «Здрастуй, Смуток» (1958). Вона також не принесла акторці всесвітньої слави. Кроутер цього разу розкритикував не лише Сіберг, але й роман, на якому базувався сценарій. Після такого прийому фільму Отто Премінґер «випустив» акторку з-під свого режисерського крила, і вона підписала контракт зі студією Columbia Pictures.
Особисте життя неочікувано сприяло кінематографічному розвиткові Джин. Під час зйомок «Здрастуй, смуток» Сіберг познайомилася із французьким юристом Франсуа Мореєм, а вже за рік вони одружилися. Новий чоловік акторки назавжди покинув юриспруденцію та пішов у режисуру. Джин жила між США, де тривав її контракт з Columbia, та Францією, де вона стане обличчям «нової хвилі». У Парижі Сіберг не втрачала часу дарма: вона вивчала французьку мову, займалась вокалом та акторською майстерністю. Отже, місце – Париж, час – французька «нова хвиля» в кіно.
Жан-Люк Годар знімає свою дебютну стрічку – «На останньому подиху» (1960) – та запрошує Джин на головну роль, котра назавжди вносить її ім’я в історію кіно. Партнером по сцені Сіберг став Жан-Поль Бельмондо. Фільм називають маніфестом покоління 60-х. Після цього ролі «посипалися» на плечі Сіберг – Джин стала одним із жіночих облич «нової хвилі».
Справжні проблеми в житті Джин Сіберг почалися через її політичні погляди. Акторка активно жертвувала кошти на потреби організаціям, що борються за права темношкірих та індійців Північної Америки. Головною загрозою для ФБР, було те, що Сіберг підтримувала партію «Чорних Пантер», які були загрозою номер один в списку найбільш розшукуваних екстремістських організацій. Це дозволило агентам взяти акторку під COINTELPRO FBI – операцію контррозвідки, яка проводилась з 1956 по 1971 рік і використовувала тактику залякування та наклепу для дискредитації підозрюваних комуністів та радикалів. Поступово Сіберг потрапила в «чорний лист Голлівуду», а її психіка була остаточно знищена.
Життя Сіберг закінчилось трагічно. Вона не змогла пережити жорсткі переслідування ФБР та, як наслідок, втрату дитини й розлучення. Поступово її кар’єрний успіх та третій шлюб поступилися душевному болю. За офіційною версією, Сіберг покінчила життя самогубством, а її останніми словами на записці були «Пробач, я більше не можу жити зі своїми нервами».
Що подивитись?
На останньому подиху
À bout de souffle, реж. Жан-Люк Годар, 1960
Одна з найвідоміших стрічок французької «нової хвилі». Після цієї стрічки жінки по всьому світові почали стригтися «під Джин Сіберг» та мріяли про переїзд до Парижа. Про що ж стрічка? Джин грає журналістку, яка раптово починає допомагати своєму другові-злочинцю. Мішель – типовий «поганий хлопець», а Патриція – розумниця-студентка з Сорбонни.
Коханець на п'ять днів
L'Amant de cinq jours, реж. Філіп де Брок, 1961
Історія про зраду, проте з позитивним фіналом. Джин грає Клер, яка живе чудовим життям, проте з нуднуватим чоловіком та двома дітьми. Клер прагне до гострих відчуттів, коли раптово знайомиться з коханим своєї подруги. Почнуться справжні пристрасті, проте розсудливість Клер допоможе їй зробити правильний вибір.
Ліліт
Lilith, реж. Роберт Россен, 1964
Сіберг грає душевно хвору пацієнтку психіатричної лікарні. В неї закохується лікар, але бурхливий роман – не апогей історії. Зовсім скоро лікар починає розуміти, що не він один закоханий у дівчину, а серед його конкурентів – не лише чоловіки.
Демаркаційна лінія
La Ligne de démarcation, реж. Клод Шаброль, 1966
Цю стрічку Шаброль випустив під псевдонімом «Полковник Ремі». Події розгортаються у 1941 році, після капітуляції Франції у Другій світовій війні. Французького офіцера відпускають із полону; разом із дружиною Мері (Джин Сіберг) вони повертаються до родового замку. На відміну від чоловіка, Мері долучається до руху Опору та підпільно бере участь у звільненні Франції.
Пташки летять помирати в Перу
Les oiseaux vont mourir au Pérou, реж. Ромен Гарі, 1968
Фільм другого чоловіка Джин, Ромена Гарі, який він зняв за мотивами власного роману. Стрічці вперше було присвоєно рейтинг Х (відверті сексуальні сцени та сцени насилля) у США. Головна героїня, яку грає Сіберг, – німфоманка. Відправившись до Перу на карнавал разом із чоловіком, Адріана заявляє, що її зґвалтували четверо чоловіків у масках, але правда це чи її хвороблива фантазія – слід з’ясувати.
