Відвідавши більшість важкодоступних місць планети, від тропічних лісів Амазонки («Агірре, гнів Божий») до Антарктиди («Зустрічі на краю світу»), ба навіть жерла вулкану («В пекло») Герцоґ нарешті дістався, мабуть, найзахопливішої та найнебезпечнішої його частини – віртуальності. Її режисер препарує з подивом справжнього неофіта інформаційної доби, допитуючи закадровим голосом із помітним німецьким акцентом та дотепними жартами цілий сонм експертів і гіків. Свою цифрову одіссею Герцоґ розпочинає сценою, що монументальністю не поступилася б першим крокам людини на Місяці. Коридором Каліфорнійського університету у сповільненій зйомці прямує Кляйнрок, піонер інтернету, який у 1969 році зробив «великий крок для всього людства», відправивши перше повідомлення з одного комп’ютеру на інший. Тож на початку Інтернету було слово, і слово це було «lo», як стверджує Кляйнрок, а потім додає, що насправді це мало бути «log in», але стенфордський комп’ютер «завис» і не отримав останні літери. Втім, така прикрість не тільки не засмутила батьків глобальної мережі, але й зіграла на руку Герцоґу в пошуку назви, котрою в оригіналі став архаїзм «Lo and Behold», що перекладається як «ось, поглянь!» та влучно формулює тренди будь-якої стрічки онлайн.
Ба дійсно – погляд та увага всього світу прикуті до Інтернету, сучасного Ельдорадо, на якому суспільство схиблене, як свого часу був одержимий Лопе де Агірре стародавнім міфічним містом. У своїй кінооповіді, що складається з десяти глав, Герцоґ повторює настрої часів конкісти: благоговіння перед невідомим, неймовірні перспективи (як-от гра, в якій кожен користувач може взяти участь в молекулярному моделюванні), перші етичні дилеми (хто відповідальний за аварії безпілотних автомобілів). А далі – більше: відчуження (втрата класичної ідентичності), еволюція мережі у всесвітнє зло («Інтернет – уособлення Антихристу», – каже мати мертвої дівчини, фото понівеченого тіла якої поширили у мережі) та справжня кібервійна. На довершення ж – Апокаліпсис: що станеться, коли раптом життя Інтернету зупиниться через природні катаклізми, чи коли ми зупинимось через повне задоволення наших потреб, або ж коли мережа захоче зупинити нас, почавши мріяти про своїх електроовець в дусі Філіпа Діка?
У найкращих традиціях Герцоґа, герої фільму – харизматичні особистості, що перебувають у полоні шалених ідей:Кевін Митник із його аферами та знущаннями над ФБР, Ілон Маск з марсіанськими колоніями чи дослідники університету Карнегі-Меллон із «ментальною мовою», завдяки якій можна буде твітити силою думки (радше нагадує епізод «Чорного дзеркала», аніж наукові передбачення, еге ж?) У стрічці бачимо й інших типових персонажів німецького неоромантика – маргіналів та аутсайдерів (пригадайте «Строшек» або «Кожен за себе, а Бог проти всіх»), понівечених цивілізацією та витіснених нею: люди, що страждають на надмірну чутливість до випромінення гаджетів, через що їм доводиться жити відлюдьками у «чистій зоні», або такі, що добровільно подалися у віртуальну реальність ігор, забувши про все на світі… навіть власних дітей.
Але у підсумку Герцоґ лишається вельми оптимістичним, попереджаючи про небезпеку лиш лаконічними та ємними мізансценами, в яких продовжує стирати межу між документальним та ігровим кіно. Взагалі ж він вибудовує розповідь скоріш гіпертекстуально, як заповів один із його співрозмовників Тед Нельсон, аніж лінійно, намагаючись лишатися по той бік добра і зла та не втрапити до пастки оціночних суджень. Його можна зрозуміти – врешті-решт, коли говориш про Інтернет, жодна обережність не буде надмірною.
