Але хто ж був перший. Хіба Люм’єри?
На цю тему вже було достатньо дискусій. Не варто забувати і про Томаса Едісона (він зняв під сотню коротких сценок!), який створив апарат «кінетоскоп» («що показує рух») та «кінетограф» («що записує рух») у 1888 році, через який можна було дивитися фільми (але лише одній людині). Можна також виділити імена Мейбриджа, Роберта Вільяма Поля, братів Складановських (автори кіноапарату «Біоскоп»), навіть одеського винахідника Йосифа Тимченка, який у 1893 році показав в Одесі свої фільми «Списометальник» та «Гарцювання вершника» (до наших днів дійшли лише записи наукових досліджень про них) та інших винахідників.
Але найбільший успіх належить Люм’єрам, бо замало винайти щось, треба ще вміло це презентувати – що вони і зробили. Кіноапарат у порівнянні з іншими прототипами був легкий і зручний у користуванні та набув популярності у багатьох куточках світу. Оскільки технологія була ще недосконала, у деяких фільмах помітні стрибки кадру, коли оператор переставав крутити ручку Сінематографу.
Люм’єри у цифрах
35
франків
1422
штук
кількість стрічок знятих братами Люм’єрами.
52
секунди
хронометраж, який дозволяється апаратом Сінематограф.
7
новий вид мистецтва під назвою «кіно», який створили Люм’єри.
1
перший у світі режисер – Луї Люм’єр
Теми та вплив Люм’єрів
Мало хто знає, але брати Люм’єри виконували різні функції у їхному творчому дуеті.
Огюст виступав як менеджер та продюсер (не беручи до уваги один фільм), а Луї був власне режисером. Огюст також часто виступав у ролі актора, наприклад, у відомих їхніх фільмах «Знищення стіни» (фр. Démolition d’un mur) та «Виловлювання червоних рибок» (фр. La Pêche aux poissons rouges, 1895).
В останньому, до речі, присутня дочка Огюста, Андре Люм’єр, яку батько намагається зацікавити рибками, але у нього це погано виходить. Перші фільми Люм’єрів взагалі дуже сімейні, бо у фільмуванні брала участь вся родина («Прибуття поїзда» чи «Сніданок немовля»). Взагалі, у перших фільмах люди ще не дуже розуміли, як грати, все виглядало трохи прискорено і театрально (адже вкластися у 52 секунди – та ще задача).
Апарат Сінематограф не міг знімати довше, тому люди в кадрі діяли швидше, і це придавало кумедності. Так Люм’єри зняли фільм, де снідають троє дітей – хлопчик гарячково годує сестер виноградом, намагаючись втиснутись у хронометраж.
Але бували й складніші задачі, прикладом яких є «Акробати Кремо» і «Танцівниця» (1897). Як і в першому, так і в другому фільмі перед виконавцями була поставлена складна задача: продемонструвати всі свої вміння (бажано безпомилково) за 52 секунди. Це були перші витоки внутрішньокадрового монтажу, коли фільм, або його частина знімається одним кадром («Прибуття потяга на вокзал Ла-Сьота», «Нянька та солдат» та багато інших). Хоча подивимося правді в очі: початкові фільми Люм’єрів – це більше театр, знятий на камеру. Але без сумніву, цей прийом пізніше був взятий і розвинутий такими режисерами-майстрами внутрішньокадрового монтажу, як О. Сокуров («Російський ковчег», 2002), М. Калатозов («Я – Куба», 1964) та іншими.
Ще один дивний фільм із темою про дітей, яку любив знімати Луї – це «Проїзд дитячих візочків у паризьких яслах» 1897 року. На глядача їдуть медсестри з дітьми у візках, а в кінці дитина смішно йде, як Чарлі Чаплін у «Нових часах» (можливо, саме ця стрічка вплинула на образ Чапліна). Цей короткий фільм має вже своєрідний сюжет і розв’язку.
Але не забуваємо, що першою кінокомедією Люм’єрів був «Политий поливальник» (тут навіть є вже сценарна структура!), принцип якої використовувався у подальшому Чарлі Чапліном, Стеном Лорелом, Олівером Харді та іншими.
Стрічка «Ловля сардин» є важливою, бо побудова кадру в ній буде використовуватись у багатьох фільмах, щоб добитися ефекту, що люди у човні пливуть у морі.
Камерами Люм’єрів знімали по всьому світу, тому кіно стало інструментом для пізнання.
Франческо Філічетті зняв у італійському Ліворно «Спуск на воду корабля Вереса», який пройшов не безслідно для сучасного кіно: Джеймс Кемерон вибере такий самий ракурс для свого відомого фільму «Титанік».
Продовжуючи список винаходів Люм’єрів, не варто оминати той факт, що вони винайшли фільми про бойові мистецтва. Так, перший подібний фільм був знятий у японському Кіото, де ракурс і сюжет випереджають свій час, а у 1964 році Акіра Курасава зніме таку саму сцену у фільмі «Сім самураїв».
Панорамні фільми Люм’єрів теж були новацією: панорамна сцена «Затока Золотий рок» у Стамбулі була приголомшливою на ті часи. Такі сцени будуть у подальшому знімати А. Тарковський, М. Антоніоні, Ларс фон Трієр та інші.
Люм’єри, компанія та інші співчуваючі
Люм’єрів згадували у сучасних фільмах не так і багато. Існує 2 відомих фільми, які торкаються творчості братів – це «Люм’єр та компанія» та «Люм’єри!».
«Люм’єр та компанія» – це 40 режисерів (до речі, тут і Девід Лінч, і Пітер Грінуей, і Тео Анґелопулус), які рівно через 100 років у 1995 році зняли на камеру братів Люм’єрів свої власні 52-секундні фільми, повторивши деякі відомі сюжети Люм’єрів та зробивши свої. У фільмах мало бути не більше трьох сюжетів – такі були правила (хоча і не всі їх виконали).
Але «Люм’єр та компанія» – це більше фільм про сучасних режисерів та їхні спроби знімати на апарат Сінематограф.
Ось, наприклад, «Monday Morning» Девіда Лінча після експерименту з камерою:
Чому ви погодились використати камеру Люм’єр?
– Коли режисер чує слово «обмеження», він відчуває глибоке переживання, тому що це виклик.
– Я не знаю, але не тільки через допитливість.
– Це нагадувало гру. Багато моїх колег побажали взяти участь у ній»
Над фільмом «Люм’єри!» працював директор Люм’єрівського інституту в Ліоні, який також є свого роду архівом. Фільм є підбіркою 100 стрічок Люм’єрів, які зібрав і коментував за кадром Т’єррі Фремо.
Режисер фільму «Люм’єри!» виділяв 9 тем, на які знімали брати. Завдяки приміткам режисера за кадром можна помітити маленькі й важливі моменти кожного фільму. Словом, фільм «адаптований» для сучасного глядача. Для Т’єррі Фремо Люм’єри – не документалісти, як їх часто називають, вони режисери художнього кіно.
Я перевів їхні роботи в сучасний, зрозумілий сьогоднішньому глядачеві й прийнятний для нинішніх кінотеатрів формат. У цьому і був задум – повернути кіно Люм’єрів у кіно.
Зазвичай покази фільмів Люм’єрів закінчувались фільмом номер 42 з архіву братів, де актор Фелісьєн Треве пише текст із кінця. Навіть бувши на початку зародження кіно і не знаючи ще про його можливості, Люм’єри вже знаходили унікальні локації, людей та обставини для своїх фільмів.
Варто зазначити важливий момент: фільм Алли Сурикової «Людина з бульвару Капуцинів» 1987 року (та його невдалий сиквел «Людина з бульвару Капуцинів» 2009 року) нічого, крім назви бульвару та темою кіно, із Люм’єрами не мають.
Але виникає просте питання: чому досі не було знято художній фільм про життя Люм’єрів? Де ж ви, той самий режисер, який зніме про них стрічку? Сподіваємося, що цей пробіл історії буде закритим, а зараз ще просто не прийшов час.
Кіно розважає весь світ. Воно збагачує людей. хіба це не прекрасний привід для гордості?
