«Марія – королева Шотландії» –елегантна історична драма, яка намагається реабілітувати образ Марії Стюарт. Вона – славнозвісний персонаж у Британській історії, але її слава біжить попереду неї. Раніше, її часто зображували як розпусну та розбещену жінку. Навіть у деяких фільмах, наприклад, у «Золотому віці» (2007), Марія підступна та скупа до влади. Феміністичного вогню, запаленого Марією у XVI столітті, було досить для того, щоб зневажити її образ у книжках з історії. І нині, вона вважається однією з найбільш недооцінених фігур у ній. Джозі Рурк вирішила повернути гідність цій двозначній особистості. Фільм реабілітує її постать та показує зовсім у новому світлі.
XVI століття. Правительки двох сильних держав, Єлизавета та Марія, починають війну за владу. Здавалося б фільм має фокусуватися саме на війні, але Джозі Рурк робить акцент на особистостях цих жінок. У результаті, політика слугує лише фоном для драматичних подій в особистих життях королев. Історична драма «Марія – королева Шотландії» ілюструє трагедію двох жінок, яких поєднує кров, але роз’єднує релігія. Родинні зв’язки не роблять їх схожими. Вони є дзеркальним відображенням одна одної. Але обидві є заручницями у патріархальному світі, який буцімто придушує жіночу гідність та свободу. Більшість чоловіків при дворі королеви скептично ставляться до перспективи того, щоб повністю віддати владу у жіночі руки, але прямо про це заявити не можуть. Тож, маніпуляції – єдиний спосіб впливу на монархів. Ці маніпуляції доводять Єлизавету та Марію до параної та змушують їх ворогувати. Тож, фінал стрічки досить трагічний, бо лише одна голова залишиться на королівських плечах.
Справедливо сказати, що у фільмі малувато реальної історії. Натомість, ми спостерігаємо постійні переодягання Марії, сексуальні домагання, розваги та зацикленість Єлизавети на своїй зовнішності. Тож з упевненістю можна сказати, що метою стрічки було скоріше розкрити характери героїв, аніж в точності описати історичні події.
«Марія – королева Шотландії» резонує із сучасністю та спонукає подумати над деякими соціальними проблемами. Образ Марії в амплуа пристрасної нонконформістки чудово адаптується під реалії XXI століття (але при цьому, фільм ефективно зображує традиції XVI століття). Марія демонструє толерантність до сексуальних меншин, але насправді невідомо чи справжня королева була такою ж толерантною. Епізод, де вона говорить Давіду, своєму другу з квір-спільноти, що не варто вибачитися за те ким ти є, можна було б назвати зворушливим. Загалом, Шотландія здається місцем, де не тільки відбулося загострення всіх соціальних проблем, а де й оселилися люди різних рас.
Великі надії на стрічку покладало те, що сценаристом виступив Бо Віллімон («Картковий будинок», «Березневі Іди»). На жаль, йому не зовсім вдалося виправдати їх. Проблема сценарію полягає у зображенні того, як гендер корелюється з владою. Тобто, сценарій ненав’язливо стверджує, що жінка при владі – це хаос у державі. Жінки показуються занадто емоційними та нераціональними у своїх діях. Саме тому, придворні чоловіки вважають своєю місією маніпулювати монархинями, втративши віру в те, що жінки можуть приймати важливі рішення. Наприклад, вільнодумство Марії призвело до її ув’язнення. Сірша Ронан в одному з інтерв’ю стверджує, що фільм дуже правдиво описує життя Марії, яка жила у світі де чоловіки звикли відчувати супремасизм над жінками. Саме тому вони намагалися втрутитися у правління державою.
Стрічка має потужний акторський склад: окрім Роббі та Ронан тут зіграли Гай Пірс та Девід Теннант. Марго Роббі схожа на Червону Королеву з фільму Тіма Бертона «Аліса в країні чудес», але такий образ не віднімає її шарму. Акторська гра Роббі – манірна, а гра Ронан – відверта. Роббі повністю віддалася ролі: фейковий ніс, шрами від віспи, тони пудри, перуки. Незвичне амплуа для акторки, бо так часто ми бачимо її привабливою та сексуальною. Потрібно віддати належне Александрі Бірн, чиїй руці належать ескізи костюмів, які, до того ж, підкреслюють характери героїв.
Безсумнівно те, що Джозі Рурк – театральний режисер, зіграло свою роль. Деякі сцени мають штучний вигляд, а діалогам інколи бракує смаку та переконливості. Це позбавляє глядачів можливості повністю пірнути в атмосферу. Кожного разу коли здається, що фільм реабілітувався певною сценою чи акторською грою, твоє бажання зануритися у цю трагічну історію розвіюється дисонуючою музикою та недоречною драматичністю. На жаль, «Марія – королева Шотландії» ризикує з часом загубитися поміж інших байопіків про Марію Стюарт. Та, як і будь-яке дитя Голлівуду, стрічка знайде своїх прихильників.
