Антипорно
Antiporno, реж. Сіон Соно
Де подивитися: Amazon VOD
Кіоко почувається успішною художницею, але самотньою жінкою. Вона спілкується зі своєю померлою сестрою та принижує свою асистентку. Наводить тугу навіть ящірка у скляній пляшці, з якої не може вибратися. У чудернацькому світі дівчини трапляється несподіваний злам четвертої стіни, який оголює її травматичні спогади про батьків, зґвалтування та купу комплексів, пов’язаних із її тілом.
Режисер Сіон Сіно зняв доволі чудернацьке кіно, яке не варто поспішати вимикати через 20 хвилин. Спершу воно здається театралізованим памфлетом про снобство митців і щоразу різко змінює локації та персонажів, аби стати чимось іншим. При цьому «Антипорно» зберігає не тільки свій шалений темп, але й центральну тему невпевненої та заляканої 18-літньої дівчинки, яка мріє стати повією. Чорт голову зламає над сюжетними поворотами у фільмі, але обіцяю, що у фіналі пазл складеться, і кіно, перенасичене деталями японської культури, буде зрозумілим тим, хто про цю культуру ніколи не чув.
Попри складність задуму в «Антипорно» є сильна перевага, коли в ньому говорять про фемінізм. До цього терміну кілька персонажів мають зверхнє ставлення. На початку стрічки Кіоко зробила синонімами незалежність і самотність, але у фіналі, наростивши клубок із власних страхів, вона хоче покинути пластиковий світ, який сама збудувала у своїй уяві. Її тілом користуються задля втіхи, і полюбити себе більше за інших чоловіків та жінок Кіоко ніяк не вдається. Це кіно – крик про допомогу від жертв, які намагаються вибратися з вічного кошмару цькування, наче ящірка протагоністки з вузької пляшки. Вболівати за головну героїню вийде не відразу, але поступово її трагедія отримує більший масштаб. Тому всі приниження та бажання знаходять відгук у глядачеві. І сподіваюся, що цей відгук буде позитивним.
Хвіст тигра
Tigertail, реж. Алан Янг
Де подивитися: Netflix
Пін-Джуй живе з бабусею серед рисових полів у Тайвані. Він закохується в Юан Лі, але не може запропонувати їй шлюб, бо вважає себе вкрай бідним. Матір Пін-Джуя отримує травму на роботі. Щоби покрити витрати на операцію, її бос пропонує головному герою одружитися на своїй доньці та виконати мрію Пін-Джуя та його нової дружини – поїхати в Америку. Він не почувається щасливим з нею й, до того ж, не може знайти спільну мову з донькою.
Режисер серіалу «Майстер не на всі руки» Алан Янг екранізував чималий шматок історії тайванської сім’ї в Америці. Це така екскурсія у світ емігрантів із найбідніших районів країни. Але замість соціального аспекту режисер показав, як у зрілому віці людини все ще залишаються травми дитинства. Період у тайванському місті Tigertail (це якраз і назва села) знятий на зернисту 16-мм плівку, а от сучасність проглядається крізь «цифру». Так, прийом не новий, але помітно, наскільки важливим для Янга було зберегти крихкість дитячих спогадів і якими сірими буднями виглядає сьогодення. На технічних якостях стрічка виграє у порівнянні з іншими драмами такого штибу.
Сильніше засмучує сама історія, в яку важко повірити через невеликий хронометраж. Пролітаючи над усіма життєвими змінами у Пін-Джуя, режисер ледве затримується на одній із них. Тож і фінальна кульмінація з осмисленням протагоніста у новому середовищі не тисне емоційно через невдалі інтонації. Зрозуміло, що це лише повнометражний дебют, і втілення потенціалу Алана Янга варто чекати в наступних фільмах, але з такими амбіціями не треба було вирізати з «Хвоста тигра» так багато матеріалу. Можливо, якась режисерська версія полагодить цю проблему.
Серця б’ються гучно
Hearts beat loud, реж. Бретт Гейлі
Де подивитися: Netflix
Уже 17 років Френк продає в магазині платівки. У нього от-от закінчиться оренда, і доведеться закривати бізнес. Дружина загинула в автокатастрофі, а донька після школи вступає до ВНЗ на лікаря. Єдине, що їх об’єднує й відволікає від буденності, – це музика. Вони створюють гурт, і після завантаження першого треку на Spotify, отримують позитивний фідбек.
Зірка серіалу «Парки та зони відпочинку» Нік Офферман рідко потрапляє в хороші кінофільми й надає перевагу серійному виробництву. Втім, трапилася зміна у 2018 році, й він нарешті отримав роль першого плану, хоча її титр навряд приверне увагу прихильників комедійного актора. «Серця б’ються гучно» вже на рівні назви говорить про те, що в цій драмі дадуть волю маніпулятивності над емоційним станом глядача. Та насправді після перегляду відчувається, що творці фільму люблять музику не менше за своїх персонажів, і показують, що створення пісні – це важка робота, а не хвиля натхнення.
Нехай це кіно й рухається схематичним сюжетом інді-драми середньої руки, але у фіналі Бретт Гейлі несподівано дозволяє героям змінитися, відпустити їхній страх перед нестабільністю та мінливістю життя. Жодного Бога з машини не з’являється, чуда не відбувається. Тому і стрічка стає реалістичною на відміну від подібних жанрових проєктів. Можливо, ви забудете її на наступний день, але післясмак дозволяє відволіктися від усіх турбот навколо.
Велике дорослішання
Big time adolescence, реж. Джейсон Орлі
Де подивитися: Hulu
Мо товаришує з хлопцем своє сестри Зіком. Між ними помітна різниця у віці, але Зік спілкується на рівних: часто пригощає його чимось, запрошує на вечірки та розмовляє, як із дорослим. Батьки Мо не в захваті від такого знайомства, але нічого не можуть вдіяти. Та з часом поведінка Зіка стає деструктивною.
Типове кіно зі «Санденсу» вирізняє з-поміж решти роль Піта Девідсона, життя якого щедро аналізували ЗМІ протягом 2019 року. Він досі залишається зіркою SNL, має свій стендап на Netflix, але досі не міг знайти гідної ролі, яка б вивела його з образу невпевненого міленіала, який курить траву. «Велике дорослішання» дає йому таку можливість. Утім, головний козир Джейсона Орлі в його фільмі – це не Девідсон, якому, безумовно, пасує роль наставника-невдахи.
Стрічка достатньо точно описує той стан тінейджерів, які захоплюються старшим поколінням. Останні мають більше свободи, бунтарський дух і завжди знають більше, ніж їхні малолітні друзі. Тим паче, Орлі легко входить у розуміння системи цінностей молоді. Кожен у дитинстві мав якщо не такого друга, то знайомого, який навчив того, про що соромляться говорити батьки. Таких друзів несправедливо називають «двором» і режисер візуалізує трагедію цього покоління, що давно втратило орієнтири, потенціал та врешті-решт майбутнє. «Велике дорослішання» розглядає прірву поколінь, не переходячи на особисте та не приймаючи жодну зі сторін конфлікту. Це показове кіно, яке б’є сильніше за «Леді Птаху», «Хорошого хлопчика» та, може, навіть лінклейтерівську «Юність», бо без тіні сумніву показує, хто залишається на узбіччі, а кому – варто рухатися далі.
Доповідь
The Report, реж. Скотт З. Бернс
Де подивитися: Amazon Prime Video
Даніелю Джонсу дають спеціальне завдання – зачиняють у бункері, щоби він ретельно перевірив усі документи, які викликають підозру щодо неправомірних дій уряду. Після 11 вересня Білий дім сприяв жорстоким допитам ув’язнених. Зараз влада США намагається за будь-яку ціну зупинити публікацію документів.
Окрім дев’ятого епізоду «Зоряних війн», «Історії шлюбу» та «Мертві не помирають», Адам Драйвер устиг у 2019 році знятися ще в одній драмі, яка, на жаль, пройшла повз увагу глядачів, залишившися на Prime Video. Воно і зрозуміло: дивитися ще одне кіно, у якому звинувачують уряд молодшого Джорджа Буша в насиллі проти мусульман, болісно. Нехай кінематографісти вкотре покликаються на реальну історію. Однак, Драйвер показує свою харизму навіть у політичному трилері.
«Доповідь» – одна з тих стрічок, які відкривають першопричини насилля загалом. У спробі знайти винного всі засоби підходять, але для головного героя ця думка не є переконливою. Тому протягом двох годин він доводить усім навколо, що має докази, але не може їх показати. Може здатися, що ми бачили такого кіно вдосталь, але завдяки акторському складу (ще є Аннет Беннінг та Джон Гемм) стрічку Бернса хочеться навіть передивитися, адже вона цілком може бути актуальною. Хтозна, чи трампівські політики не переступили закон також.
