«Воно. Частина друга»: Клоун із пекла

Справжній монстр – твій страх

Над провінційним містечком Деррі знову затягнуло небо. Зникають діти, а їхні тіла знаходять понівеченими. 27 років тиші не можуть бути вічними. Розкиданий по всій Північній Америці «Клуб невдах» возз’єднується для того, щоб зустрітися сам на сам з моторошним клоуном Пеннівайзом (чи скоріше з тим монстром, який ховається за його маскою). Між тим, за вікном 2015 рік, але суспільство не стало здоровішим з 1989. Деррі, принаймні, не сильно змінився. 

Продовження гучних стрічок переважно створюються за формулою: more, much & too much. Зрідка сиквели тих чи інших фільмів перевершують оригінал, або хоча б встають на один з ним рівень. Тим паче горор, який хоч і переживає останні роки свій ренесанс, досі затиснутий межами утилітарності, що помножені на очевидну експлуатаційність. Горори-екранізації Стівена Кінга, звісно, стоять осторонь, адже переклад на кіномову його достатньо самобутньої прози для багатьох режисерів стає тим каменем спотикання, через який їх неминуче чекає падіння: касове чи художнє. Два роки тому успіх горору «Воно» Андреса Мускетті породив нову хвилю студійного ажіотажу навколо Кінга. Не можна сказати впевнено, що стрічка 2017 була ідеальною, особливо якщо розглядати її як екранізацію. Кіно не ідеальне навіть як фільм жахів, який режисер не вигадував наново, але користувався перевіреними жанровими прийомами.

У першій частині початок фільму вінчала (в прямому сенсі) вбивча сцена, яка була покликана з одного боку сильно шокувати глядача, а з іншого – продемонструвати конкретно той інструментарій горору, на який надалі буде спиратися режисер Мускетті. Другий фільм рухається тією ж схемою у побудуванні сюжету: відкривається жорстокою сценою вбивства, що ґрунтується на ненависті. В кадрі з’являється дорослий Майк Хенлон, а зовсім скоро збирається і весь «Клуб невдах. Однак, стрічка позбавлена бадьорого темпу оповіді та її можна назвати аж занадто ґрунтовною.

Режисерові настільки важливо занурити глядача в історію та предметний світ навколо, що доводиться вдаватися до самоповторів у флешбеках. І без того немалий хронометраж стає важчим, при цьому концентрації чистого горору в стрічці порівно з відверто недолугими, гротескними чи просто дивними сценами, покликаними лише для однієї зрозумілої мети – наповнити оповідь сюрреалізмом. Чи прискіпливо слідує друга частина за однойменним романом? Навряд. Як і нещодавня оновлена екранізація «Кладовища домашніх тварин», «Воно. Частина друга» шукає нові точки опори та розставляє найбільш неочікувані в актуальних умовах акценти там, де це здається доречним Андресу Мускетті та Гері Доберману. Такого роду корегування торкнулися, наприклад, Майка Хенлона. Мотивації ряду другорядних персонажів також суттєво змінені та вбудовані в реалії сьогодення, а фінальний третій акт і зовсім здається спрощеним та збитим. Ба більше – безідейним. Однак, порівнюючи з телефільмом 1990 року, в якому малобюджетність позбавляє фінал інфернального жаху, «Воно. Частина друга» підкорює масштабністю, помноженою на сьогоднішню,  а з точки зору динаміки сюжету ще й багатослівністю і буквальною.

Не можна назвати виграшним і по-справжньому зірковий каст стрічки – юні актори все ще перетягують на себе більше уваги. У Джеймса МакЕвоя (Білл Денбро) та Джессіки Честейн (Беверлі Марш) прописана геть традиційна романтична лінія, однак палкої акторської хімії та гострої чуттєвої взаємодії між ними немає. Так і розвиток образів героїв позбавлений тонкостей. Здається, що лише Білл Гейдер самозабутньо віддається ролі Річі Тозієра, ні в чому не поступаючись харизматичністю Фінну Вулфарду. Білл Скаршгорд з тією ж долею іронії існує в ролі Пеннівайза, ще яскравіше наповнюючи своєю акторською органічністю кожну появу у кадрі. Пеннівайза буде багато. Пеннівайз буде по-справжньому скрізь. Хвилинна поява в кадрі Ксав’єра Долана, Пітера Богдановича і самого Стівена Кінга дещо розбавляє цей квест «Клубу невдах» по Деррі та зустрічі з тими чи іншими витонченими проявами Зла.

Перший фільм був у першу чергу історією дорослішання та «класичним романом виховання». Сиквел все ж більш абстраговано розмірковує про травму дорослішання як таку, позаяк ні один з героїв фільму (та і самого роману) не знайшов ані внутрішнього спокою, ані добробуту. Для героїв, що зростали в атмосфері постійного аб’юзу, перемога над Пеннівайзом була свого роду ініціацією, визнанням їхнього дорослішання та суттєвим поштовхом до корекції власної життєвої матриці. Однак, доросле життя наїжачилось навіть більше, оскільки з досвідом минулого не було закінчено, рани були зализані, але не вилікувані. Повернення додому перетворюється на атракціон страхів, що вилазять назовні, а кадри наповнюються різноманітними монстрами, велика кількість яких може і втомити, а не налякати. Втім, справжній монстр частіше – ти сам, який просто боїться власного відзеркалення та тіні. І варто лише здійснити зусилля та перебороти свої ж фобії, як перестане здаватися таким страшним навіть клоун із пекла.

it chapter 2
2019
режисер: Андрес Мускетті
жанр: горор
у головних ролях: Джессіка Честейн, Білл Гейдер, Джеймс МакЕвой, Білл Скашгорд

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: