Коли у 2001-му році вийшли «Одинадцять друзів Оушена», то навряд чи хтось висловив своє невдоволення щодо ремейку одноіменного фільму з Френком Сінатрою. Це пояснюється переважно тим, що у Стівена Содерберга вийшло по-хуліганськи обійтися з оригінальним матеріалом. У стрічці 1960 року лихвацько закручений сюжет, однак стрічка Содерберга значно жвавіша і головне – сповнена азарту. Після зйомок фінальної третьої частини режисер зарікся не продовжувати тему Оушенів, адже студія вичавила з нього всю креативність. Однак show must go on і, підкорившись нинішнім трендам феміністичних перезапусків франшиз (привіт, «Мисливці за привидами»), «друзі Оушена» мусили стати «подругами». Джордж Клуні разом із Содербергом виступили продюсерами і тим самим, водночас, дали своє благословіння та відсторонилися від проекту.
«Вісім подруг Оушена» – це водночас і продовження, і ремейк фільму Содерберга. За сюжетом сестра Денні Оушена виходить із в’язниці та планує здійснити одне з найбільших пограбувань – поцупити намисто вартістю 150 мільйонів доларів на благодійному світському рауті. Допомагають їй у цьому професіонали своєї справи і заразом яскраві особистості Бланшетт, Буллок, Ріанна.
Режисер Гері Росс грається в імітацію. Монтаж, актори та музика – все працює лише для того, аби ви відчули ностальгію за оригінальною трилогією. Допомагає у цьому фан-сервіс з камео другорядних персонажів та постійна згадка про Денні з його славетною компанією. Зрештою, якщо відкинути досвід оригінальної трилогії – кіно сприймалося би легше. Від перших хвилин Деббі (Сандра Буллок) витримує скорботу за померлим братом Оушеном, але демонструє родинний зв’язок якимось неприродним потягом до клептоманії. Вимагати пропрацьованих і цікавих персонажів від фільму про пограбування – це марна справа. Достатньо юнацького запалу, і кількох сюжетних твістів, і кіно стає більш привітним для глядача. Але Деббі та її подруги не стикаються з жодною проблемою чи ризиком під час пограбування і це неабияк розчаровує при перегляді. Навіть згадка про можливість потрапити у в’язницю не так вже і лякає головних героїнь, тому чому вона має хвилювати аудиторію?
У цій грі в імітацію спрацьовує лише один трюк. У фільмі Росса надзвичайно потужний каст, який переважно грає свої типажі: Гелена Бонем Картер – дивакуватого дизайнера, Енн Гетевей – стервозну знаменитість, Кейт Бланшетт – femme fatale байкерського штибу. Єдиною перепоною на шляху до успіху стрічки стає наявність трилогії Содерберга, яка хитріше обходиться з матеріалом. Денні та його команді потрібно пограбувати відразу три казино у визначений час, коли Деббі та подругам автори сценарію не висувають жодних вимог. Ба більше, така свобода відразу знищує будь-які переживання та азарт. До того ж, «Вісім подруг Оушена» позбавлені антагоніста, який би міг вставляти палки в колеса в і без того бездоганно продуманий план. Кожен хід бандитів-партнерів легко насаджується на загальний сюжет і так само легко знімається з нього.
Врешті-решт вимога отримати якісне кіно від літнього блокбастера, який прикидається відразу сиквелом і ремейком – марна справа. Гері Росс та компанія справді знають собі місце і граються на полі фан-сервісу, адже зрозуміло, що на фільм скоріше підуть фанати Ріанни, аніж затяті прихильники Стівена Содерберга та Джорджа Клуні. Звинувачувати творців стрічки у тому, що вони поцупили ідею та значно полегшили матеріал для сприйняття – це теж закид не вельми вдалий. Позаяк жанр фільмів-пограбувань переживає не найкращі часи у своїй креативній складовій. «Вісім подруг Оушена» – це радше молодша сестра, яка хоче бути схожою на успішного брата. Але їй не вистачає сміливості та впевненості, аби, принаймні, замахнутися на його чарівність.
