Матеріал підготували в рамках Інтенсиву для кінокритиків від Salt Cinema Project
Коли діти потрапляють у дім до далекого родича, або в старовинний сімейний маєток – точно має статися диво. Це початок багатьох фентезійних історій: від дитячої класики «Хроніки Нарнії» до сучасних серіалів на Netflix («Ключі Локків», наприклад). Таку ж зав’язку має новий фільм французької режисерки Селін Сьямми. І глядач отримує казку, проте в незовсім звичному вигляді.
Фільм починається сценою, де восьмирічна Неллі, головна героїня, проходить із кімнати в кімнату невідомого нам будинку й каже кожній мешканці кімнати au revoir (до побачення). Усі вони – жінки похилого віку, і ми розуміємо, що перебуваємо в будинку для літніх людей. І от остання кімната. Вона порожня. Це була кімната бабусі Неллі. З речей залишилася тільки палиця, яку Неллі забирає із собою на згадку про бабусю. Разом із батьками Неллі відправляється в подорож до будиночку в лісі, де виросла її мама.
Усі атрибути чарівної казки вже на місці. Маленький будиночок на межі осіннього лісу. Таємна стежка серед дерев. Шурхотіння гілок за вікном ночами, що так нагадує чорну пантеру. Є навіть шафа в стіні, таке собі таємне сховище. І коли Маріон, мама Неллі, не витримуючи горя після втрати своєї матері, їде геть, залишаючи дитину з чоловіком дорозбирати речі бабусі, починаються пригоди.
Дитина біжить стежкою й у лісі наштовхується на хатинку з гілок. Її будує інша дівчинка – Маріон (так само звуть маму Неллі), – яка дуже вже схожа на саму Неллі. Дівчата швидко стають подругами. Разом із Неллі ми потрапляємо в той міжчасовий простір, де можна познайомитися зі своїми батьками, коли вони були дітьми.
Не зважаючи на зав’язку, яка повна елементів магічного реалізму, фільм надзвичайно приземлений. Дівчата швидко приймають факт, що вони родички, батька та бабусю (з минулого) Неллі не дивує, що дівчата так схожі. Тут не буде тропів із науково-фантастичних фільмів, які б не дозволили людині з минулого побачити та дізнатися щось про себе в майбутньому. Їх зустріч – це просто можливість для знайомства двох близьких людей.
У цьому й головний парадокс фільму – найближчі люди найменше знають одне одного. На початку стрічки ми бачимо, наскільки мама з донькою гарно відчувають одне одну. Неллі точно знає, як виявити турботу про маму, вона ділиться з нею їжею, соком та обіймає. На обличчі в Маріон у цей час повільно розквітає усмішка, для неї ці маленькі прояви любові також важливі. Ми бачимо, наскільки сильним є емоційний зв’язок між героїнями.
Однак, згодом Неллі висловлює своє розчарування тим, що не знає свою маму як людину: про що вона мріяла в дитинстві? Чого вона боялася? Що найбільше її турбує зараз? Що вона відчуває? Які її мрії? Через натяки та окремі репліки ми розуміємо, що в мами Неллі є депресивні епізоди, і вона часто віддаляється у стосунках. Знайомство зі своєю восьмирічною мамою – це спосіб для Неллі нарешті зрозуміти її, вибудовувати безпечний емоційний зв’язок та побачити людину, яка стоїть за статусом матері.
Інша тема, яка висвітлюється в стрічці – це прийняття своєї внутрішньої дитини. Ми бачимо Маріон, яка є самотньою дитиною та боїться залишитися сиротою, адже її мама постійно каже, що може померти в будь-який момент. Це травматичний досвід, і не дивно, що Маріон у дорослому віці інколи відмежовується від своєї доньки, якщо їй боляче згадувати власне дитинство. Бути в домі дитинства – це можливість для Маріон прийняти своє минуле та, можливо, змінитися в теперішньому.
Діти та підлітки є частими персонажами фільмів Селін Сьямми. До «Маленької мами» такі персонажі були присутні у фільмі про сексуальне становлення «Водяні лілії» (Water Lilies) та стрічці про пошуки гендерної ідентичності «Дівчисько» (Tomboy). Водночас у її попередніх фільмах завжди були феміністичні та ЛГБТК+ теми, які побіжно порушували питання взаємин батьків та дітей. У «Маленькій мамі» режисерка чи не вперше повністю переходить до сторґе (сторґе з давньогрецької – сімейна любов, яка пов’язує батьків та дітей – Moviegram), полишаючи ерос.
В одному з інтерв’ю присвяченому «Маленькій мамі» Селін Сьямма розмірковувала про інтимність досвіду перегляду будь-якого фільму. За її словами, у «Маленький мамі» вона хотіла досягти того ефекту, що ти поки дивишся фільм, він дивиться на тебе. І їй це вдалося. Нова стрічка французької режисерки дивиться на глядача у відповідь і змушує згадувати, як це – бути дитиною й шукати шлях до своїх батьків.
