Що закладено у концепт міжнародного постера фільму «Редакція» Романа Бондарчука. Коментує автор

Єдиний український ігровий фільм у програмі 74-го Берлінале

16 лютого на 74-му Берлінському кінофестивалі відбулася прем’єра фільму «Редакція» Романа Бондарчука («Вулкан»). Події стрічки, як і більшості робіт режисера, відбуваються на Херсонщині, де, здається, може статися будь-що.

От і цього разу головний герой Юра (Дмитро Багненко) шукає бабака степового, а натомість стає свідком підпалу лісу. Він несе фото підпалювачів в редакцію місцевої газети, де ні природа, ні справедливість нікого не цікавлять.

Так починають пригоди героя, що затягнуть його у вир фейкових новин, корупційних схем, фальсифікованих виборів та активної агітації від людини, яка знаходиться у комі.

Візуалізувати цю історію у вигляді постера запросили Макса Афанасьєва. Макс – херсонський дизайнер, фотограф та кінорежисер. Він заснував культовий культурний центр «Тотем», який тривалий час активно розвивав кінематограф та мистецькі практики Херсонщини.

Роман Бондарчук:

«Тотем» – це організація, яка почалася як незалежна продакшн-студія у Херсоні, і до якої я прибився, коли мені було років, мабуть, 15-16. Ми знімали вдень всілякі комерційні замовлення, а вільний від роботи над ними час робили відеоарт і наші експерименти, які потім відсилали на фестивалі. Власне так я захопився цією професією і почав займатися кіно.

Афанасьєв зібрав на постері ключових персонажів та персонажок фільму у стилі більше притаманному «Зоряних війнам» та супергеройському кіно, ніж авторській роботі. Ми запитали у режисера Романа Бондарчука та Макса Афанасьєва про те, як створювався концепт постеру та що туди закладалося.

Вибір автора постеру

Роман Бондарчук:

Для мене Макс – це та людина, яка вплинула на мої музичні смаки, навчила мене фотографувати. Можна сказати, що це мій перший вчитель. Я запропонував Максу попрацювати над постером, тому що ми з одного міста, з однієї реальності, з одного контексту. І тому, що мені подобаються його роботи, які він публікує в себе на інстаграмі щотижня. Він називається медіащоденник і рефлексує на реальність, яка його оточує доволі жорстко, але і весело водночас.

Наближеність до херсонських реалій

Макс Афанасьєв:

Я людина, яка прожила в Херсоні багато років і залишила там частину своїх емоцій. Впізнавання місць, героїв і ситуацій природно відволікає від авторської концепції. У звичайному фільмі ти сідаєш у глядацьке каное на початку фільму, і режисер благополучно доставляє тебе річкою сюжету до самого фіналу. У «Редакції» ти постійно висаджуєшся на берег спогадів і асоціацій зі знайомими тобі людьми та місцями. Але, оскільки це не хроніка, а ігрове кіно, то Херсон у фільмі для мене суто символічний і сприймається як така собі Провінція-На-Півдні. Її, можливо, коли-небудь розмінують. Розмінують фізично та ментально. Але не повністю. І не в цьому житті.

Створення постеру

Макс Афанасьєв:

Плакат намальований на графічному планшеті Хуйон (Huion), який я купив уже в евакуації. Китай ще не напав на нас безпосередньо, і тому я вирішив, що маю моральне право купити китайський гаджет. Взагалі живопис на планшеті я почав малювати з 2014 року, коли мій приятель вигадав, що ми з ним маємо разом (але паралельно) вести цифрові щоденники. Він як запропонував, так і відклав на турецький великдень. А я досі регулярно компоную внутрішні переживання в цифрові полотна. За ці роки я неслабо так насобачився і взяв участь у кількох виставках. Постер для «Редакції» – це така сама сторінка щоденника, що виникла після перегляду фільму.

На постері мій улюблений персонаж це Юра, ось саме в цьому ракурсі, в цьому гримі, в цій міміці. Ось саме з цим бланжем, цим синцем під оком. Це така класна деталь. Ми постійно підозрюємо реальність у віртуальності, але вона, курва, постійно дає нам реальних пенделів. І цей бланж на обличчі Юри – це невідредаговане свідчення спарингу з реальністю. І хоча все, що ми проживаємо, ми вже десь прочитали (хтось у букерівських лауреатів, хтось на сторінках жовтої преси), нам усе одно хочеться доказів правоти свого вибору. Юрин бланж – це єдине, що Юра може надати як доказ існування, бо автори водять його сюрреалістичними епізодами фільму і надовго залишають у лабіринтах стрьомної провінційної поетики. Ми можемо відредагувати вікіпедію, свій пост у фейсбуці, свої політичні погляди, але тільки бланж може переконати нас у власній правоті.

А улюблений мій персонаж у фільмі – це, звісно, редактор. Курочкін сам по собі видатна людина, драматург, наставник, і в кристалічній структурі його персонажу я бачу вкраплення цього реального Курочкіна. По фільму він на боці зла, ну принаймні на протилежному боці від Юри. Але цей милий конформізм… Мені здається, реальному житті ми рідко стикаємося з демонічними депутатами, мерами-Носферату, а ось цей затишний диван конформізму стоїть у нашій вітальні вже багато років. Я б із задоволенням подивився спін-оф про редактора, про Редакцію. Фільм або серіал, у якому є тільки офіс і потік новин, які деміург-редактор конвертує (редагує) в клікабельні пости.

Естетика постеру

Роман Бондарчук:

Постер виглядає здалеку наче супергеройський фільм, але якщо подивитися на нього ближче, видно, що всі ці супергерої мають якісь свої особливості. Мені здається, що він чіпляє, що його цікаво роздивлятися зблизька і що він запрошує цей фільм подивитися. Головне, що співпадає по інтонації з таким специфічним гумором, який є у фільмі.

Кількість версій

Макс Афанасьєв:

Версій було багато. Цю обрали тому, що вона найкраще передає відчуття від фільму: багато подій, багато героїв, багато новин. Я відсортував матеріал, додав диму і рожевий емодзі, розмив достовірні фотографії героїв живописом, тобто відредагував реальність. Як на мене, плакат так само поетично описує фільм, як фільм реальність. Я думаю, це гармонія.

Роман Бондарчук:

Варіантів у нас було декілька, просто у випадку з кінопостерами завжди є тонка грань між якоюсь живописністю, красивістю і саме цією особливістю, коли він чіпляє око. У нас були прекрасні варіанти, які виглядали більше як картини, але ми зупинилися на цих персонажах на нейтральному тлі в невагомості. Найточніше це можна назвати словом поп-арт.

Рожевий емодзі

Макс Афанасьєв:
Це головне! Рожевий кринжовий емодзі. Мова постійно спрощується. Таблоїдизація преси – тренд сезону. Текст повідомлення позбавляється вантажу фактів і насичується емоціями. Емодзі з додаткових символів еволюціонували до суті завершеного повідомлення. Знак став важливішимпопулярнішим за те, на що він вказує. Він концентрує в собі не лише ту емоцію, яку зображує, а й чорною дірою затягує потенційний текст навколо себе. Голокост може бути описаний сумним емодзі, надія на виживання – веселим. Текст таблоїдної преси ще не оперує емодзі в наборі, але доводить зміст статей до набору емоцій. Природна реакція читача на надлишок інформації – це розчарування в тексті та потреба у знаку і чітко розставлених акцентах, потреба отримати відповідь раніше, ніж буде сформульоване питання. Новин як таких немає, є клікабельні заголовки. Власне заголовки вже й не клікаються, вони самі по собі є достатнім повідомленням, яке не потребує докладного вивчення. У цій ситуації преса, як і наше ставлення до інформації, перетворюється на рожевий емодзі.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

5 1 голос
Рейтинг статті

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

1 Коментар
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
Андрій
Андрій
10 місяців тому назад

Чудово наведений фокус, взагалі на тему постерів та взагалі наскільки цей формат тяжіє саме до концепцій, наче в постері закладається ключ до розуміння самого фільму. Безумовно чекаю на фільм.