Скандинавський голуб із Золотим левом, вестерн від Тарантіно, сьоме пришестя Роккі, збентежена Пенелопа та Холмс, що розводить бджіл— сьогодні в прокат вийшла майже рекордна кількість прем’єр, одна від іншої краща. Радимо всі вихідні провести в кінотеатрі, адже до березня їх не поменшає.
«Сидiв голуб на гiлцi, мiркуючи про буття», реж. Рой Андерссон
Коли сама назва ще не змусила додати фільм до списку обов’язкових, то з власного досвіду засвідчимо, що картина має неабиякий терапевтичний ефект. Рой Андерссон викриває абсурдність буття цілющою порцією скандинавського сарказму та нанизує, здавалося б, беззмістовні новели на нитку єдиної концепції завдяки лише одному гранд-фіналу, який вартий усього фільму. Крім того, «Голуб» виборов Золотого Лева на Венеційському кінофестивалі у 2014 році, тому рушайте до найближчого (а краще — до найзатишнішого) кінотеатру і насолоджуйтесь: роботи лауреатів Венеції нерідко звучать як справжнє одкровення.
«Містер Холмс», реж. Білл Кондон
Образ Ліванова потроху тьмяніє в пам’яті поколінь, і зараз славетний детектив асоціюється скоріш із Робертом Дауні-молодшим або Бенедиктом Камбербетчем — та з шаленим ритмом сюжету у комплекті із ними. «Містер Холмс» задає близький до класичного темп, хоча в його основі й лежить постмодерністський роман «Невеликий розумовий трюк» Мітча Калліна.
Режисерові Біллові Кондону вдалося тонко вловити настрій раціональної людини у розпал ірраціонального ХХ-го століття і трохи відмитися від сумнівних комерційних проектів на кшталт байопику про Джуліана Ассанжа та «Сутінкової саги».
А Ієн Маккеллен чудово почувається в антуражі Британії 1947 року в образі славетного детектива в літах.
«Мерзенна вісімка», реж. Квентін Тарантіно
Якщо ви – прихильник Тарантіно, то, вірогідно, вже виділили 14 січня на календарі, довго наводячи червоним. У вас країлося серце, коли Квентін розповідав, як студія «Дісней» хотіла зірвати показ у культовому для режисера кінотеатрі. Ви раз по раз хапалися за сувенірну катану і переглядали квитки до Каліфорнії, щоб влаштувати вендетту всій штаб-квартирі ворожої студії. Можливо, ви ще й заздалегідь взяли відпустку на цей день — щоб передивитися усю фільмографію Квентіна перед побаченням з «Мерзенною вісімкою».
Та навіть якщо це не про вас — однаково не пропускайте новинку. Запас дотепних реплік у кожного з нас рано чи пізно вичерпується, а фірмові тарантінівські діалоги цього разу просто вибухові — тож не пропустіть тригодинний інтенсив від майстра. Цим опікується вся стара гвардія режисера, зокрема Тім Рот, який знов стікатиме кров’ю, та беззмінний Семюель Л. Джексон, котрому ще раз випало боротися з національним американським расизмом. «Мерзенна вісімка» — практично антологія прийомів Тарантіно, який вирішив, що й цього разу не завадить гарненько перемішати старі інгредієнти. Та чи потрібні фільмам Квентіна нові вкраплення — звісно, кожен вирішить сам для себе.
«Ма Ма», реж. Хуліо Медем
Хуліо Медем — майстер чуттєвої і проникливої мелодрами, якому вже не раз вдавалося реабілітувати цей жанр в очах вимогливого глядача. У “Ма Мі”, він знову повертається до питань жіночності, сексуальності й подолання особистісної кризи та, схоже, розкриває їх, уникнувши банальностей та кіноштампів.
До того ж у цьому фільмі режисер вперше попрацював з Пенелопою Крус, музою своїх культових співвітчизників Педро Альмодовара та Алехандро Аменабара.
«Крід. Спадок Роккі Бальбоа», реж. Райан Куглер
Райан Куглер дебютував у 2013 році зі «Станцією Фрутвейл», яка зібрала приголомшливий врожай нагород: Особливий погляд на Каннському фестивалі і Гран-прі та Приз глядацьких симпатій у категорії «Драматичний фільм» — на Санденсі. Нині режисер відзняв сьому історію про Роккі Бальбоа, та ще й так, що на старість Сільвестрові Сталлоне вручили його перший «Золотий Глобус» за кращу чоловічу роль другого плану, а на додачу – номінували на «Оскар».
Компанія супротивників Слая у боротьбі за «Глобус» була більш, ніж гідна: чого тільки вартують Ідріс Ельба та Майкл Шеннон. До цього Слай був 9 разів нагороджений антиподом кінопремії «Оскар» — «Золотою малиною», яку видають за найгірші роботи у кіно, причому одну з них він отримав як найгірший актор століття. Це лише підігріває інтерес до «Кріда», що має всі шанси припасти до смаку як шанувальникам «Роккі», так і поціновувачам американського незалежного кіно.
