Драма «45 років» британського режисера Ендрю Хея – справжній фестивальний хіт: картина завоювала двох «Срібних ведмедів» на Берлінале за найкращі жіночу та чоловічу ролі, була визнана найкращою на кінофестивалі в Единбурзі і відкривала цьогорічну «Молодість» у Києві. Герої Шарлотти Ремплінг і Тома Кортні – бездітна пара поважного віку, якій випадає тяжке випробування сумнівами та ревнощами напередодні сорок п’ятої річниці шлюбу. «45 років» – фільм тиші, правди і розсудливості. Картина повністю покладається на майстерність виконавців і через це дещо втрачає у режисурі та мотивованості сюжету. Проте кіно завжди лишається зоною умовності, і на тих, хто готовий цілковито їй довіритися, «45 років» справить неабияке враження.
Певне, про «Легенду Г’ю Гласса» більшість читачів знає не гірше за нас. Історичний вестерн-трилер Алехандро Гонсалеса Іньярріту лише частково заснований на реальних подіях. Зняв його Еммануель Любецкі, чий операторський статус стрімко наближається до культового, а бідолашний Леонардо ДіКапріо на зйомках страждав, як тільки міг. На жаль, повною мірою в «Легенді» працює лише візуальна частина: за неймовірною зйомкою губиться не лише видатна манера Лео, але й Тома Гарді та Донала Глісона, переконливість яких красномовно нагадує, наскільки продуктивним для обох став минулий рік. Акторський ансамбль залишається десь на задньому плані – не рятує його навіть драматургія, котру «Легенді» замінює ритм, відпрацьований у «Бьордмені». Так, одкровення не сталося. Але фільм, тим не менш, міцно тримає напруження і ефектно вражає морозними американськими пейзажами. Скучили за драйвом «Вікторії»? Тоді не оминіть «Легенду». І пам’ятайте: важливо подивитися її саме на великому екрані.
