Урок анатомії доктора Лантімоса

Грецький експортер комедій буржуазного абсурду Йоргос Лантімос приміряв на себе маску Евріпіда

Поклавши руку на серце, «Вбивство священного оленя» – одна із тих стрічок, що заїжджають у прокат наприкінці року, щоб дати 2017 шанс піти на високій ноті, або ж навпаки – форсувати кінематографічний початок 2018. Полюбите ви це кіно чи, навпаки, зненавидите (кліше через 3… 2… 1…) – байдужими точно не залишитеся.

Грецький експортер комедій буржуазного абсурду Йоргос Лантімос приміряв на себе маску Евріпіда та сховав усі жарти за ширмою, демонструючи публіці просякнуті формаліновим пафосом нутрощі «справжнього горя».

Прямо перед нашими очима – натуралістична сцена з бородатим і (очевидячки) успішним кардіохірургом Стівеном (Колін Фаррел), який проводить операцію на відкритому серці. Картина щонайменше заворожує, але згодом розумієш, що найближчі півгодини анатомічно правильна модель людського органу буде єдиним живим елементом кінокартини. Без перебільшень, усі актори – і дорослі (Ніколь Кідман) і діти (Санні Сулджик, Реффі Кессіді), – говорять свої репліки так, ніби щойно вийшли з ванни із «Ксанаксом».

Тут ми і перенесемося на ринг двобою «Евріпід проти К’єркегора»: з одного боку персонажеві доводиться робити вибір «лицаря віри» між членами своєї сім‘ї, без підтвердження будь-якої вигоди (зрештою, усе це може бути лише психосоматичним розладом), з іншого ж – асбурдно вирахований розвиток подій і формальна логіка підказують, що краще було б убити одного і врятувати інших.

Увесь третій акт просякнутий напругою, балансуванням між проваллям і ще глибшим проваллям, пошуком відповідей, униканням напівмір і пошуком цапа-відбувайла. Абсурд нікуди не зникає, а лише підсилюється, таким чином затягуючи глядача у вакуумний пакетик, де скоро відбудеться бійня.

І хоча неправильно було б не відзначити загравання Лантімоса із давніми греками (тут тобі і пряма цитата із «Іфігенії в Авліді», і портрет Аристотеля висить, і хор між актами (співає, правда, кавер на «Щедрик» Леонтовича), у «Вбивстві священного оленя» більше танців із екзистенційним абсурдом смерті, ніж із міфологічним Фатумом – вибір члена сім’ї для принесення в жертву урешті-решт залишається випадковим. Та і якби режисер до кінця йшов по канві «Іфігенії», Колін Фаррел застрелив би наприкінці фільму собаку, або стрічка завершилась би силуетом людини з рушницею, спрямованою дулом на глядача.

Стерильний до істерики, абсурдний колаж доктора Франкенштейна-Йоргоса Лантімоса із архетипів, стереотипів і неприємних типів (дякую тобі, Баррі Кеогане) — однозначний феєрверк для любителя кіно, який зустрічає 2018-й правильно.

Тут ми і перенесемося на ринг двобою «Евріпід проти К’єркегора»: з одного боку персонажеві доводиться робити вибір «лицаря віри» між членами своєї сім‘ї, без підтвердження будь-якої вигоди (зрештою, усе це може бути лише психосоматичним розладом), з іншого ж – асбурдно вирахований розвиток подій і формальна логіка підказують, що краще було б убити одного і врятувати інших.

Увесь третій акт просякнутий напругою, балансуванням між проваллям і ще глибшим проваллям, пошуком відповідей, униканням напівмір і пошуком цапа-відбувайла. Абсурд нікуди не зникає, а лише підсилюється, таким чином затягуючи глядача у вакуумний пакетик, де скоро відбудеться бійня.

І хоча неправильно було б не відзначити загравання Лантімоса із давніми греками (тут тобі і пряма цитата із «Іфігенії в Авліді», і портрет Аристотеля висить, і хор між актами (співає, правда, кавер на «Щедрик» Леонтовича), у «Вбивстві священного оленя» більше танців із екзистенційним абсурдом смерті, ніж із міфологічним Фатумом – вибір члена сім’ї для принесення в жертву урешті-решт залишається випадковим. Та і якби режисер до кінця йшов по канві «Іфігенії», Колін Фаррел застрелив би наприкінці фільму собаку, або стрічка завершилась би силуетом людини з рушницею, спрямованою дулом на глядача.

Стерильний до істерики, абсурдний колаж доктора Франкенштейна-Йоргоса Лантімоса із архетипів, стереотипів і неприємних типів (дякую тобі, Баррі Кеогане) — однозначний феєрверк для любителя кіно, який зустрічає 2018-й правильно.

The Killing of a Sacred Deer
2017
режисер: Йоргос Лантімос
жанр: триллер
у головних ролях: Коллін Фарелл, Ніколь Кідман, Алісія Сільверстоун

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: