«Про нескінченність» або подорож у світ жорстокості та надії Роя Андерссона

Шведська буденність, яка наштовхує на роздуми про буття

В Український прокат виходить фільм «Про нескінченність» шведського режисера Роя Андерссона. Якими прийомами користується автор, про що намагається розповісти, та як це в нього виходить?

«Шведська історія кохання» (En kärlekshistoria) – повнометражний дебют Роя Андерссона, що мав успіх як на батьківщині режисера, так і за кордоном. А от наступна його робота «Ґіліап» (Giliap) уже не так вразила глядачів та критиків – стала касовим провалом та змусила режисера відмовитися від роботи над повним метром аж на 25 років. У цей час він знімає рекламні ролики, що допомагає зібрати гроші та згодом повернутися на великі екрани.

Починаючи з 2000 року виходять його «Пісні з другого поверху» (Sånger från andra våningen), потім «Ти, що живеш» (Du Levande) у 2007-му та «Сидів голуб на гілці, міркуючи про буття» у 2014-му. Рой Андерссон у цій умовній трилогії розвиває неповторний візуальний стиль, який стає його візитівкою. Ці фільми дістають схвальні відгуки преси та нагороди на міжнародних фестивалях – зокрема, «Золотого лева» у Венеції та «Приз журі» в Каннах.

Уже після всесвітнього визнання режисер не перестає знімати. У 2019 році Рой Андерссон повернувся з новою роботою, щоби знову порадувати глядачів картиною. «Про нескінченність» – продовження роздумів на тему буття, всесвіту, справедливості та буденності. Цей список можна вести далі, як натякає в назві автор, – до нескінченності.

У цьому фільмі Андерссон дотримується традиції мінімалізму. З роками він тільки вдосконалив візуальні образи. Його кадри – ніби листівки, що ожили. Тьмяні кольори в поєднанні з наче намальованим зображенням створюють відчуття затишку та спокою. Неспішний ритм дарує кіно своєрідний медитативний складник.

У новому фільмі, на відміну від попередніх робіт, режисер майже повністю відмовляється від сюжету. Якщо раніше ми спостерігали за однією чи декількома історіями героїв, то в «Про нескінченність» нам залишаються лише клаптики від цілої розповіді. Щойно здається, що в якомусь із персонажів можна розгледіти повноцінну сюжетну лінію, як фокус уваги відразу перемикається на інших. Рой Андерссон спрямовує глядача на хибну стежку сприйняття його кіно. Не варто шукати наративних послідовностей у фільмі, тим паче, що їх тут немає. Майорять лише уривки, у яких немає початку й кінця, вони повисли в безмежності, де зупинився час, а нам дозволено тільки доторкнутися до них.

Провідницею для глядача стає безлика оповідачка, чиї історії ми і спостерігаємо. Невідомою залишається форма її спогадів – переказ сновидінь чи відображення реальних подій? Це неважливо, адже тут сон не відрізнити від реальності, реальність і є сон. Недарма Рой Андерссон показує кошмарне марення одного з героїв так, наче все відбувається насправді, попри ілюзорність спостережуваного. Для нього притомне життя не реальніше за глибокий сон.

Залишаються незмінними й постійні образи-супутники робіт Роя Андерссона. Мотив туги, безпорадності та відчаю знову пронизує життя героїв. Вони часто в розпачі та зовсім розгублені. Повсякденні негаразди змушують їх замислюватися над більш загальними та абстрактними проблемами: питаннями релігії, успіху, пошуку сенсів та причин. Однак, деякі персонажі, щонайменше своїми діями, не висловлюють переживань, глядач може лише здогадуватися про їхні думки.

Загалом, світ у картині сірий та безрадісний, буденний. Автор прямим текстом каже про несправедливість, жорстокість буття. Сповнені переживань, люди в ньому беземоційні та пасивно-бездіяльні. Досвід травмування настільки шокує, що вони готові страждати, терпіти знущання, але абсолютно неспроможні протистояти.

Також Рой Андерссон повертається до проблеми самотності, втрати надії. Особиста трагедія людини та байдужість оточення посідають центральне місце в його історіях. Надія залишається тільки в ідеї переродження, про яку розмірковують студенти під час навчання. Здається, думка про перетворення в інші форми завдяки переходу енергії дещо меланхолійно надихає героїв. Попри фізичне (наукове) обґрунтування, ця концепція має радше релігійні інтонації, у яких і знаходять натхнення персонажі.

У фільмі «Про нескінченність» Рой Андерссон досягає найбільш цілісного висловлення, схвильованого та невловимо чарівного. Кіно, що сповнене відчуттям тихого піднесення. Можливо, найвиразніша його робота має ощадливий хронометраж у 78 хвилин. Порівняно коротка тривалість картини не заважає охопити найширше коло тем, що бентежать режисера. Він тільки розставляє акценти, зазначає точки відліку, а глядачеві пропонує зробити свою частину роботи – домислити, інтерпретувати та наповнити історії своїми сенсами.

Om det oändliga
2019
режисер: Рой Андерссон
жанр: драма
у головних ролях: Тетяна Делоне, Мартін Сернер

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

4 1 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: