— А твоя мама знає, що ти тут витворяєш? — Ні. І не кажіть їй, бо ще прийде, як оце ви.
— Ні. І не кажіть їй, бо ще прийде, як оце ви.
Після «Тіней незабутих предків» про режисера «Штольні» Любомира Левицького заговорили ще активніше. Хтось хвалив, хтось критикував. Але Любомирові вдалося звернути на себе увагу так, щоб про його майбутні роботи говорили задовго до їхньої прем’єри.
Левицькому часто закидають голлівудщину. А що гріховного? Свою приязнь і захоплення американським кінематографом він не заперечує. Так, американське кіно – не найкраще у світі, але, камон, ми говоримо про українські фільми. На жаль, порівняно з нами, мало у кого з кінематографом гірші справи. То хай собі переймає досвід.
За сюжетом «Селфіпаті» четверо друзів опинилися у поліцейському відділку і намагаються довести свою непричетність до злочину під час вечірки. Начебто на випускній гулянці вбито карлика, з яким ніхто не знайомий і якого ніхто не запрошував. Тіло небажаного гостя впало «з неба» на газон, де якраз кипіла вечірка. У тяжкому стані, після похмілля і бійки, хлопці намагаються скласти докупи події вечора і з’ясувати походження нового друга, переглядаючи відзняті відео.
Спочатку на горищі вони знайшли книгу бабусі-чаклунки одного з головних героїв, і викликали полтергейста. Той вселився у їхнього друга-гота, а далі – у бездиханне тіло знайденого карлика. Після цього містичний сюжет влився у реальність, і далі у фільмі тривала бурхлива підліткова паті, танці у стилі тверк і руйнування симпатичного заміського будинку. Як мінімум, після побаченого, важко погодитися організувати щось схоже у себе вдома.
Любомир Левицький для «Селфіпаті» зібрав чималу колекцію модних тенденцій. Це стосується і самого фільму, і підготовки, і промо. Це ретельно пропрацьована піар-кампанія: є цільова аудиторія і обрано влучний канал комунікації з нею. Оскільки фільм комедійний, не варто вимагати від нього більшого, аніж розваги.
«Я є тим хлопцем, який каже веселий тост, всі сміються, а потім замислюються. Це жанрове кіно розважального характеру. Але воно має те зерно, і хто бажає – зможе його побачити», — каже Любомир.
Одним з можливих способів залучати кошти для своїх проектів є продактплейсмент. За пригадування своєї продукції, наприклад, у фільмах, компанії готові викласти чималу суму. Цей корисний прийом застосовує і Любомир Левицький у «Селфіпаті». Сидр, пиво, вода, віскі – усі ці брендові напої та багато іншої продукції (декорації, реквізит) у кадрі впродовж практично усього фільму. Бренд розкручується – фільм отримує додаткове фінансування. Щоправда, це треба робити ледь помітно, але вже як у кого виходить.
Фільм присмачений виведенням на екран поверх кадрів особистих переписок молоді з вечірки, постами у вконтакті і фейсбуці, лайками і звісно селфі (хоч останніх могло б бути й більше, як для СЕЛФІпаті). Це те, чим ми зараз живемо, це сучасність, це актуальність, якої дуже бракує українському кіно.
Згадали тут і про українську «Нову поліцію», підстібнули. Також у гості на вечірку зайшов Горбунов, з яким там активно селфились; гопники-тітушки забігли навести порядок; а білява стильна тітонька у червоній сукні, доросла, але “в темі”, привнесла резонансну нотку у всю цю пекельну розруху.
З особливостей процесу: на знімальному майданчику одночасно перебувало по кілька сотень акторів. У ході зйомок майже зруйнували будинок і дві машини. Збитки колосальні: ані газон, ані будинок досі не відновлені. Пропозиція для мажорів – «Плануєш зробити ремонт? Не поспішай. Спочатку зніми там другу серію «Селфіпаті».
Практично всі етапи підготовки відбувалися гучно. Згадаймо тільки, як проходив кастинг. Про нього знала молодь по всій Україні, а участь взяли тисячі хлопців та дівчат. Актори здебільшого непрофесійні. В принципі, їхня гра у фільмі – також. Але, схоже, режисер і не ставив собі за мету зробити «акторський» фільм, бо в іншому випадку обрав би виконавців з досвідом. Були, правда, і зовсім театральні моменти, як, наприклад, поява пожежних. Але не більш театральні, аніж українське поетичне кіно.
У результаті, в «Селфіпаті» знялися близько 1000 акторів! Даєш більше робочих місць! Запобігання безробіттю, на хвилиночку.
На якомусь етапі у стрічці звучить фраза: «Поки що я бачу тільки погану акторську гру». Якщо це самокритичний стьоб – «плюс один» за вміння посміятися над собою, якщо так співпало на етапі монтажу – то це, як мінімум, той із моментів, де стало справді смішно.
Натомість операторська робота зовсім не є аматорською. То тут, то там камера мандрувала поміж п’яними підлітками, ніби підглядаючи за всім, що відбувається, і подавала все «дорого» і яскраво.
У «Селфіпаті» використано більше 50 треків. Уся музика українська, виконавці і діджеї – свої. Офіційний саундрек виконали LCA, це пісня «Young and wild».
Не треба хвалити українське кіно тільки тому, що воно українське. Але і не треба «гнобити» його лиш з тієї ж причини. У «Селфіпаті» є потенціал і за бажанням будь-який глядач зможе відшукати той кут зору, під яким стане справді приємно, що цей фільм український, знятий нашим режисером у нашому Львові.
«Селфіпаті» не претендує на лаври за креативність і особливий внесок у світовий кінематограф. Це веселий молодіжний фільм, і те, що він не поступається закордонним аналогам у своїй ваговій категорії, вже є пристойним результатом. Стрічка має свою цільову аудиторію і власну полицю на стелажі українського кіно. При чому, поки що вона там одна.
«Цей фільм розрахований на аудиторію 16-25 років. Але ми думаємо, що він може бути цікавий і батькам. Вони матимуть змогу побачити справжній світ своїх дітей», – Сергій Лавренюк, продюсер фільму.
