«Будинок «Слово». Спілка живих поетів

Життя української інтелектуальної еліти 1920-х в межах однієї будівлі.

Нова стрічка режисера Тараса Томенка робить великий крок назустріч знанням про новий досвід, які потрібно мати, щоб рухатися вперед. Фільм оповідає про будинок у формі букви «С», який звели у Харкові спеціально для молодих письменників та поетів. 1930-го року у нього заселили представників української інтелігенції. Стрічка побудована на свідченнях очевидців, спогадах, листуваннях, матеріалах допитів та уривках творів мешканців будинку «Слово».

Хронологія оповіді – неструктурована, що спершу може заплутати глядача. До документальної хроніки з надиктованими текстами письменників звикаєш протягом 15 хвилин. Загальний устрій Харкова 1920-х років відразу занурює у часи «українізації» без зайвого пафосу та повчальних інтонацій. Детальний опис жителів міста додає стрічці широкого контексту і показує, як жили і виглядали люди тієї епохи.

Термін «Розстріляне відродження» з’явився доволі несподівано: його запропонував польський видавець Єжи Ґедройц. Він роздумував над назвою для антології української літератури, яку вирішив видати 1958-го року. Це переломний період в історії української літератури. Вона нарешті відійшла від сільського канону, у повітрі витали урбаністичні ідеї та спроби осмислити соціалістичну революцію. Поезія експериментувала з формою в унісон із європейським авангардом. Але з приходом до влади Сталіна керівництво партії радикально змінило свою політику. Настільки, що модерні митці раптом стали проблемою, а не гордістю.

Головний герой фільму – будинок на вулиці Червоних Письменників, 9. Глядач блукає ним, чорно-біла хроніка чередується із сучасними зйомками будинку, сьогодні вже на вулиці Культури. Стара машинка видруковує на кіноекрані номери квартир та імена їхніх мешканців: Іван Багряний, Микола Бажан, Павло Тичина, Остап Вишня, Григорій Епік, Микола Куліш, Лесь Курбас, Володимир Сосюра, Микола Хвильовий та багато інших. 66 квартир українських митців. Сорока з них піддали репресіям. Хтось покінчив самогубством, когось під тиском винищити родину змусили зрадити погляди. Але більшість української еліти в один день розстріляли на Соловках.

Фільм Томенка не містить повчальних висновків, та і висновки, як такі, кожен має зробити сам. «Будинок «Слово» – це портрет епохи, портрет кожного жителя, якого не знайти у посібниках з української літератури. Емоційні надиктовки творів, показаних у фільмі, чергуються з інформаційним наповненням. Де б то ще почути історії про поневіряння Володимира Сюсюри у психіатричних лікарнях, чи дізнатися про останні дні перед самогубством Миколи Хвильового.

За 80 хвилин Тарас Томенко робить екскурс не лише в історичну епоху, але й у внутрішній стан тогочасного суспільства з його страхами перед «українізацією» та режимом, який придушує будь-які потуги на творчість. Будинок літераторів стає немов останньою фортецею, яка бореться з цим страхом. Початком знищення інтелігенції стане травень 1933 року. Тоді відбудеться арешт Михайла Ялового та самогубство Миколи Хвильового. Недарма Іван Багряний, якого арештували у 1932 році, називав цей будинок «крематорієм». Лише будівля залишиться нагадуванням про ті часи великих надій та сумних завершень історій, як власне і документальна стрічка про його мешканців.

Будинок «Слово»
2017
режисер: Тарас Томенко
жанр: документалістика
країна: Україна

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: