Хто це такий: Лука Гуаданьїно

Останній романтик італійського кіно
Лука Гуаданьїно
дата народження: 10 серпня 1971 р.

Для розуміння творчості Луки Гуаданьїно достатньо знати два важливих моменти. Ще студентом він був членом комуністичної партії і захотів взяти інтерв’ю у відомої порноакторки. Звісно, після довгих вмовлянь редактора юному інтелектуалу вдалося досягти своєї цілі. Але після редакції його інтерв’ю добряче порізали. Розлючений студент розірвав будь-які домовленості з газетою і відмовився як автор надалі працювати з будь-яким друкованим виданням. Тому пункт перший цієї історії можна закрити словами «Лука Гуаданьїно цінить свою свободу». Із недавніх пір він сам продюсує свої стрічки і навіть віджартовується, що зустрічається тільки з режисерами і знімає тільки режисерів, а не акторів.

Одного разу він вирішив спробувати психотерапію, і на питання психолога, які у нього відносини з батьками, довго та із захопленням розповідав, які ж вони чудові люди. Час закінчився, і психолог сказав: «Повертайся до мене чи когось іншого, але пізніше, тому що ти ще недостатньо чесний». Відносини з батьками у Луки справді теплі. Незважаючи на бажання батька для свого сина стати вчителем, мама подарувала маленькому Гуаданьїно камеру, із якою він постійно знімав якісь короткометражки. За словами режисера, це було щось протилежне до того, що робив у ранньому віці Стівен Спілберг. Тому Гуаданьїно не збрехав психологу. Навпаки, він завжди максимально щирий зі своїми друзями та навколишнім оточенням. І тут підкреслимо під другим пунктом його чесність.

Армі Гаммер розповідав, що під час зйомок «Назви мене своїм ім’ям» Лука сідав на свій стілець, розстібував верхній ґудзик та насолоджувався природою навколо, а ввечері після зйомок замість того, щоб побути на самоті, запрошував всіх до себе додому, де готував смачну вечерю і разом з рештою знімальної групи переглядав кіно. Така відкритість тим не менше не змушує режисера співпрацювати постійно з новими акторами. Є у нього і свої улюблениці: Тільда Свінтон та Дакота Джонсон. Із першою Лука має дружні відносини і в «Суспірії» скористався її талантом для створення аж трьох персонажів (спробуйте здогадатися яких при перегляді і без пошуку у Вікіпедії). Із Дакотою Джонсон відносини дещо інші. Ще не так давно заголовки медіа закидали хайп-назви «Лука Гуданьїно відправив Дакоту Джонсон на психотерапію», натякаючи на якийсь негативний відтінок їхньої співпраці. Насправді ж, це корисна підготовка до ролі, яка стане зрозумілою для глядача після шостого акту «Суспірії».

Незважаючи на розслаблений настрій на знімальному майданчику, режисер показує себе вмілим та серйозним майстром своєї справи. Він ледве видихнув після монтажу «Назви мене своїм ім’ям» у травні, а восени вже працював над ремейком фільму Даріо Ардженто. Водночас не забуває і про новини щодо сиквелу мелодрами з Гаммером та Шаламе, якому доведеться дещо зачекати. Ця серйозність з’явилася насправді ще з дитинства. Стрічкою, яка збурила Луку до бажання стати режисером було «Психо» Альфреда Гічкока, який він переглянув у 9-річному віці. І тому перед «Суспірією» не відразу і погодишся з тим фактом, що ця людина хотіла завжди знімати горори.

фільмографія
1999: Протагоністи
2005: Меліса П: Інтимний щоденник
2009: Я – любов
2011: Несвідома італійська
2015: Великий сплеск
2018: Суспірія

На одному з майстер-класів Лука сказав, що не можна контролювати всі процеси, і потрібно залишити двері реальності відкритими. Останнє висловлювання він пояснив доволі цікавим прикладом, адже коли знімав документальну стрічку про Бернардо Бертолуччі, то отримав від нього пораду. Той сказав, що не читає сценарії. І справді, в одній із сцен «Назви мене своїм ім’ям» є діалог на шість сторінок. Втім, коли актори прибули на знімальний майданчик, то розіграли всі ці шість сторінок жартівливим танцем, який говорить більше, ніж слова. Власне, кожен фільм Луки Гуаданьїно – це щось більше, ніж слова. Це і любов, і великий сплеск. Це може бути фільм, який ненароком зробить із персиків мем, а може бути кіно, яке шокуватиме глядачів по всьому світу нестерпно довгими сценами насилля. Однак, за цим різноманіттям ховається лише враження. За словами режисера, перегляд кіно – суб’єктивний досвід. Тому кожен дивиться його, знаходить для себе свою історію, але не обов’язково відповіді. «Режисер, який має відповіді, – це поганий режисер», – сміється Гуаданьїно. І ця посмішка теж буде щирою.

Вибрана фільмографія

2005

Melissa P.

жанр: еротична драма
у головних ролях: Марія Вальверде, Примо Реджіані, Джеральдіна Чаплін

Меліса П: Інтимний щоденник

Сам Лука Гуаданьїно дещо соромиться цього фільму і вважає його невдалим. Такі думки цілком зрозумілі, адже «Меліса П.» – це сороміцьке кіно, якому місце на забутих телеканалах вночі перед сном. Історія дорослішання та дослідження сексуальності 15-річної дівчини буде цікава хіба що прихильникам природи Італії, якою режисер насолоджується при будь-якій нагоді. Решта стрічки гнеться перед підлітковою сентиментальністю, тому так і не вибухає у фіналі щиросердечним визнанням у провокативності, якого так хочеться для Меліси П. Вважатимемо, що кожному режисеру потрібні у фільмографії свої «Шоу герлз».

2009

Io sono l'amore

жанр: мелодрама
у головних ролях: Тільда Свінтон, Едоардо Габбрілліні, Альба Рорвахер

Я – любов

Певно, один із найкращих проектів режисера, який ілюструє його підхід до створення кіно як явища, а не як стандартної структури із зачином, кульмінацією та розв’язкою. «Я – любов» – це фільм про закоханість персонажа Тільди Свінтон у кухаря. Та хіба може бути все так просто у стрічці Луки Гуаданьїно? Закоханість демонструється променем світла, що сходить десь згори на приготовану кухарем страву. Закоханість відблискує з кожної цеглини будинку у Мілані, яким насолоджується Тільда. Власне, назва фільму «Я – любов» жодним чином не обманює очікувань. Це справді видатне кіно при швидкоплинність одного з найкращих почуттів, про які писав Еріх Фромм і Паскаль Брюкнер. Лише у італійського режисера вийшло бережно перенести це тепле відчуття у тісний та по-багатому облаштований будинок голови великої компанії і не впасти при цьому у вульгарність.

2015

A Bigger Splash

жанр: драма
у головних ролях: Тільда Свінтон, Рейф Файнз, Дакота Джонсон, Маттіас Шонартс

Великий сплеск

Найбільш пристрасне кіно Луки знову знімається на півдні Італії. Друга частина трилогії «багатих людей біля басейну», яку сам Гуаданьїно так прозвав жартома (насправді вона «трилогія бажання»), видається такою собі грою у джаз, хоча йдеться про рок-музику. Неперевершена і як завжди доречна Тільда Свінтон приїздить відновити свій голос під час відпочинку, але знаходить на свою голову пригоди, які щільно римуються з подіями у фільмі «Я – любов». Залишити Свінтон голосу – це ще той жарт, і здається, що Лука створив фільм лише заради цього фокусу. Кілька років потому Вес Андерсон повторив цей прийом, перевтіливши Тільду на мопса у своєму «Острові собак», але у Гуаданьїно її образ значно більший. «Великий сплеск» складає враження прослуханого рок-альбому з ревучими гітарами і вайбом панківської свободи. Хіба потрібно щось більше?

2017

Call Me By Your Name

жанр: драма
у головних ролях: Тімоті Шаламе, Армі Гаммер

Назви мене своїм ім’ям

Навряд чи на Moviegram знайдуться ще якісь слова, які не спробували описати чарівний світ Еліо та його закоханості. Це була дійсно потужна кіноробота, яка зараз скидається на солодкий сон, від якого прокидаєшся у сльозах. Нині Лука шкодує, що знімав стрічку біля свого дому, адже місцина втратила свою незайманість, що так цінується режисером. Власне, після прем’єри у США і надмірної популярності Тімоті Шаламе «Назви мене своїм ім’ям» теж втратив ту незайманість та смак забороненого плоду, яким смакували кіномани після прем’єри на Санденсі, Торонто та Берліні. Це не відміняє тих самих сліз, які у синхроні падають з очей глядача при перегляді фінальної сцени. Гуаданьїно обіцяє сиквел і цілком серйозно ставиться до його зйомок, тому варто готуватися до нової хвилі розбитих сердець та колажів на тему сексуальності Шаламе.

2018

Suspiria

жанр: містичний горор
у головних ролях: Дакота Джонсон, Тільда Свінтон, Міа Гот

Суспірія

Гуаданьїно дещо змінює своїм традиціям і робить майже довершене кіно, яке і не ремейк оригінальної «Суспірії» навіть, а свого роду проекції дитячих кіновражень для дорослих. Ні, його персонажі так само кохають, так само досліджують свою сексуальну природу, але цього разу Лука різноманітними художніми прийомами говорить про сором від замовчування очевидностей. Це не фільм про потрапляння балерини у відьомське кодло. Це кіно про розколене суспільство, яке боїться самого себе, але при цьому напівпошепки називає себе Volk (з нім. – народ) – саме так називається і трек Тома Йорка, і фінальний танець, під який танцюють учні школи мадам Бланк. «Суспірія» ніколи не зможе стати приємним глядацьким досвідом, адже Лука зайшов на територію Ларса фон Трієра та Гаспара Ное, аби розповісти цю історію про занепад і відродження. Втім, він все ще залишається вірним собі і в жодному разі не зупиняється там, де вже давно треба вигукнути «Знято!».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: