Подвійний сеанс: «Коштовності, що збивають з ніг»

Адам Сендлер на межі нервового зриву

Добре це чи погано, але Адам Сендлер уже давно є загальним, навіть загальновідомим іменем. Це ім’я викликає миттєві асоціації – незграбний і дотепний чоловік-дитина з туалетним гумором. Безглузде обличчя, голова схожа на м’яч для регбі. Легка здобич для кінокритиків, трикратний лауреат премії Золота Малина (більше тільки у Сільвестра Сталоне). Почесний член Зали Слави Сороміцьких Бажань. Але аж ніяк не людина, яку можна побачити на червоній доріжці Каннського кінофестивалю, чи не так? Варто подумати двічі.

Сучасній епосі супергеройських фільмів передувала епоха комедій, пік якої випав на 1990-ті. Дешеві у виробництві й завжди популярні серед глядачів – саме комедії показували найкращі результати у прокаті. Саме в 90-х Адам Сендлер і став відомим: після успішного старту на Saturday Night Live, в 1995-му в нього вийшов культовий «Біллі Медісон» (Billy Madison). Після цього у Сендлера була низка хітів: «Щасливий Гілмор» (Happy Gilmore), «Співак на весіллі» (The Wedding Singer), «Мамин синочок» (The Waterboy) та «Великий тато» (Big Daddy) – які зробили з нього справжню зірку комедійного жанру. Фінансовий успіх цих фільмів був беззаперечним, а от критичні відгуки були очікувано нищівними.

Формула типової комедії з 90-х добре відома: шаблонний та абсурдний сценарій підкріплений акторськими перфомансами у стилі «хто краще зіграє інфантильного придурка» або – «генія» (залежить від точки зору). Персонажі, яких грав Сендлер, були багато в чому схожими: відстовбурчена щелепа, карикатурний голос, затримка в розвитку. Історії також були схожими: зазвичай головний герой є лузером, який бореться з певним істеблішментом, недооцінений більшістю й не вартий кохання – він шукає місце під сонцем – а кульмінаційний хепі-енд приносить катарсис усім без винятку. Попри все вищезгадане, фільми Адама Сендлера мали якусь магічну та ірраціональну комедійну якість, яка очевидна й зрозуміла в кожному куточку світу. Ця якість йде в обхід розуму й дістається безпосередньо до примітивної функції нашої свідомості. Як і Норм Макдональд, інший комік і близький друг Сендлера, він будує свої історії на абсурдній передмові (тут згадується легендарний жарт про метелика Макдональда), а потім заземлює свого героя в цій дивакуватій реальності. Панчлайн тут необов’язково потрібен, як і будь-яка інтерпретація. З цієї точки зору, бажання більш серйозних і артистичних режисерів працювати з Адамом Сендлером є абсолютно зрозумілим.

Напевно, ми маємо подякувати Полу Томасу Андерсону. Після того, як він здивував глядачів драматичною грою Тома Круза й епічними пропорціями (і хронометражем) «Магнолії», для нього прийшов час пошуків нових викликів. Відвідуючи численні ток-шоу, Андерсон постійно говорив про своє бажання попрацювати з Адамом Сендлером над чимось на кшталт півторагодинної романтичної комедії.  За десять років по тому, брати Джош і Бенні Сафді – режисери-початківці родом із Нью-Йорку – починають розробляти ідею та шукати спосіб залучити Сендлера в емоційні американські гірки що згодом будуть відомі як фільм під назвою «Необроблені коштовності» (Uncut Gems). Це був їхній омріяний проєкт, заснований на спогадах із дитинства, коли їхній батько працював в Діамантовому районі (Diamond District – ред.) Мангеттена й кожного дня повертався додому з новою шаленою історією.

Після виходу дебютного фільму братів Сафді Daddy Longlegs їх почали помічати дедалі більше людей, окрім Сендлера, який на той момент не був зацікавлений у роботі з молодими режисерами. Брати використали цей час для більшого заглиблення в закритий й напівміфічний світ Діамантового району, де вони протягом семи років поступово здобули довіру місцевих, і завдяки цьому переписали та вдосконалили сценарій. На щастя, хайп «Гарних часів» дійшов згодом і до Адама Сендлера. Зірка «Джек і Джилл» зіграє головну роль у фільмі одних із найцікавіших та «найсвіжіших» молодих режисерів світу – хіба не свято? Глядачі підтримали цю думку, й після виходу «Необроблених коштовностей» більшість була вельми шокована грою старого Адама. 17 років розділяє «Кохання, що збиває з ніг» та «Необроблені коштовності», але ці фільми досі сприймаються радше як аномалії. Але вражаюча (не)схожість між ними дає привід об’єднати їх, і отримати подвійне задоволення від драматичної гри Адама Сендлера – блазня та коміка.

Сан-Фернандо, Каліфорнія. Баррі Іган, неодружений, має сім сестер та темно-синій костюм, виготовляє вантузи, користується послугами сексу телефоном. Мангеттен, Нью-Йорк. Говард Ратнер, одружений, але має коханку, велику єврейську сім’ю та рожеву сорочку, продає коштовності й діаманти, знає що таке «секстинг». Два узбережжя, два протилежні погляди на нервовий зрив. Дві галюциногенні вступні сцени: сюрреалістичні кольорові плями (автор мрійливого саундтреку – Джон Брайон) та бед-трип із серця діаманту до товстої кишки Говарда (автор моторошного саундтреку – Деніел Лопатін aka Oneohtrix Point Never). Лос-Анджелес, насичений теплом вічного літа та холодом контрастних тіней, об’єктив ловить сонячні відблиски, плавні рухи камери на операторському візку. Нью-Йорк, дика енергія якого зафіксована хаотичним стедікамом і зум-об’єктивами, що завжди в русі. Переслідуючи персонажів, камера інколи підходить аж занадто близько: ще трохи – і ми відчуємо запах чиєїсь ранкової цигарки. Чудернацька й романтична історія Пола Томаса Андерсона (що народилася завдяки матеріалу з журналу Time) розгортається в паралельному світі від гіперреалістичного методу братів Сафді, які, немов псевдожурналісти, перероблюють вигадку багато разів, аж поки вона не скидатиметься на реальність. Ну а «килимом, що задає стиль усій кімнаті», є виняткова гра Адама Сендлера, що заслуговує якщо не «Оскара», то принаймні безперечного визнання його талантів.

Звичайно Баррі та Говард різні. Різні, як близнюки у фільмах, де один є милим та нецікавим, а інший – харизматичним бруталом, що приймає погані рішення. Баррі самотній та емоційно пошкоджений великою «любов’ю» своїх сестер. Він хороша людина, яка накопичує в собі багато гніву. Словами героя Джека Ніколсона з «Управління гнівом» (Anger Management), є два типи психопатів: ті, хто кричать на касира в супермаркеті та касир, який щодня ковтає образи, поки  врешті-решт не схопить пістолет і не вб’є усіх на своєму шляху. Згідно з цією формулою, Баррі є касиром, а Говард тим, хто на касира кричить.

Подвійний сеанс: «Необроблені коштовності» і «Любов, що збиває з ніг»

Обидва є невротиками, але саме Говард одержимий успіхом. Нав’язливі бажання Баррі не є надто амбіційними, як, наприклад, його накопичення купонів від пудингу, завдяки яким він у майбутньому зможе облетіти весь світ. Говард же бачить тільки Великий Виграш. Він живе на запозичений час і гроші в буквальному сенсі, бо пів Мангеттена переслідує його, щоби повернути свої гроші. Він завжди на один крок позаду, але його фіксація на перемозі не дає йому часу рефлексувати. Єдиною надією Говарда є необроблений діамант, який може покрити його борги. Але він не з тих, кому достатньо буде «вийти в нуль», тому він завжди підвищує ставку. Баррі, навпаки, живе в крихкій бульбашці спокою, але непередбачувані зовнішні фактори приносять йому випробовування: чи зможе він захистити себе та свою кохану? Навіть його безглуздий блакитний костюм стає камуфляжем, який ховає його у блакитних стінах його офісу. В першій половині фільму камера показує Баррі не в центрі кадру, залишаючи «мертвий простір», де нібито має бути хтось. Можливо хтось, хто заповнить порожнечу в його серці й допоможе його трансформації з хлопчика у чоловіка. В Говарда інші смаки, він носить Gucci та яскравий одяг з етикетками, тому він ніколи не зливається з фоном – ця історія тільки про нього, він має майже все, що йому потрібно. Принаймні йому так здається. Є тільки він та його виграш – його діамант.

Що ж відрізняє ці два фільми від інших типових фільмів із Адамом Сендлером? Що, як не занурення в реальність, у думки Баррі й Говарда, їхні страхи та істинні бажання, вага протидії на кожну їхню дію? Важко заперечити, що найбільші хіти Сендлера створювалися за однією  формулою, яка, тим не менш, виявилася успішною. Ті самі актори, схожі жарти, схожий шлях і розвиток персонажів. Цікаво, як відрізняються методи братів Сафді й Андерсона в тому, як вони використовують акторські навички Адама Сендлера. Баррі Іган, схоже, належить до вигаданого Розширеного Всесвіту Сендлера, бо він має типові сендлеровські характеристики: пасивно-агресивний невдаха з купою дивацтв та неврозів й нездатністю бути дорослим. Зрештою, він розбереться зі своїми страхами, а на шляху його трансформації у справжнього чоловіка йому доведеться розібратися з купкою реднеків із Юти, які намагаються шантажувати його заради грошей.

 Із іншого боку, Говард не змінюється – змінюється лише статус-кво. Його сліпий оптимізм тримає його в тонусі, а невдачі здаються тимчасовими перешкодами. Іноді Говард викликає відторгнення, та й він не настільки розумний, як йому здається. Втім, брати Сафді хочуть, щоби ми вболівали за головного героя, який продовжує робити одні й ті самі помилки, але це не заважає глядачам співчувати й симпатизувати йому, тому що він, ну, Адам Сендлер все-таки. Якщо Діамантовий район – це осередок хаосу, тоді Говард Ратнер там, як риба у воді. Можна сказати, що він отримає бажане, але при цьому він так і залишиться старою та незміненою версією себе. Шокова кінцівка «Необроблених коштовностей» змусить глядачів шукати свою щелепу десь на підлозі, але Говард так і буде посміхатися: неважливо що відбувається, що відбудеться та що відбувалося раніше. Якби в нього був вибір повернутися в минуле й спробувати ще раз, він нічого не змінив би. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: