Якщо Альмодовару дозволено перенести персонажів із зимної реалістичної Канади до теплої мелодраматичної Іспанії у своїй «Джульєтті», то чому б Паку Чхан Уку героїв Вікторіанської Англії не закинути у рідну Корею 30-х років минулого століття? Саме такими реверансами схожих методів обмінялися, не змовляючись, обидва учасники цьогорічного Каннського фестивалю. «Співчутливий» (пам’ятаєте його «Співчуття пані\пану Помсті»?) корейський режисер ще й зайшов на гомосексуальну територію, в якій Педро почувається, як олень у лісі (так, той самий, що шукає самку). На щастя, в «Служниці» обійшлося без сентиментальності – її шестерні помірно змазані мастилом іронії, і рухається вона у звичному дусі того Пака Чхан Ука, якого ми знаємо і любимо.
Хребтом фільму став еротичний детектив Сари Вотерс «Тонка робота» («Fingersmiths»). Валійська письменниця захищала докторську на тему історичної ЛГБТ-прози, тому знається на тонкощах одностатевих зв’язків навіть періоду цнотливої (принаймні, за розповсюдженним стереотипом) Вікторіанської Англії. Пак Чхан Ук вигинає цей хребет на свій лад, зміщуючи місце дії у маєток в Кореї, окупованій Японією. Будинок належить старому бібліофілу Казукі із зовнішністю кота Базиліо. Окрім купи книг, у домі живе його вродлива племінниця Хідеко, яка читає їх дядькові. Запах свіжої крові, змішаний із більш привабливим запахом грошей, приманює афериста Фудживара. Той прикидається японським графом, аби закохати у себе Хідеко. Для своїх цілей він використовує юну кишенькову злодійку Сук Хі, яка стає служницею панни. Хитрий план лже-графа обертається любовним трикутником, у кожної зі сторін якого будуть свої мотиви та власна точка зору. Лінія сюжету ламатиметься, переходячи від одного оповідача до іншого та повертаючись до вихідної точки – лесбійської ідилії, захищеної від зазіхань чоловічих пристрастей.
Пак Чхан Ук повертається у місце сили після стерильного англомовного дебюту. У «Стокері» вся напруга трималася на трьох сумнівних китах: психічному розладі, жіночій істеричності та підлітковій неврівноваженості. Звісно, ці компоненти утворюють вельми розлогий діапазон подій – однак чого вони вартують з такою сумнівною мотивацією? Все стає зрозумілим, якщо згадати, що сценаристом «Стокера» став Вентворт Міллер (красунчик із серіалу «Втеча з в’язниці»). До цього Міллер написав аж нуль сценаріїв, тому вибачимо йому всі сумнівні прийоми і підбадьорливо поплескаємо по плечах. Все інше у «Стокері» було на висоті – мінімалістичний вишуканий кадр і символічна кіномова, в якій павук повзе так переконливо, що ти передбачаєш: бути чомусь недоброму. Тож справа не в тобі, Паку, але дякуємо, що цього разу ти звернувся до надійнішого автора сценарію.
Попри сумнівну мотивацію «Стокера», в ньому стверджується класичний архетип, який експлуатує режисер: герой, від якого можна чекати всього, що завгодно. З його допомогою Пак нагнітає напругу від передчуття незвіданого. У фільмах панує навіть не саспенс, а споріднений до нього – стан підвищеної психічної готовності. Варто згадати хоча б трилогію помсти («Співчуття панові Помста», «Олдбой», «Співчуття пані Помста»): там персонажі лютують і встановлюють справедливість так вигадливо, що передбачити кожен їх наступний крок щораз важче. Відчуттям хиткої підлоги під ногами «Служниця», у свою чергу, завдячує іншому прийому – ненадійному оповідачеві; на ньому і побудовані всі сюжетні переломи. Але щось дійсно нове для Пака Чхан Ука – цілковита чи майже цілковита нормальність центральних персонажів. Вона й прокладає місток до масового глядача. Серед незмінного ж – естетична насолода, яка вливається прямісінько в очі під час перегляду.
Фільми корейського режисера все густіше наповнюються еротизмом. У «Співчутті пані Помста» секс був частиною насильства (сцени у жіночій в’язниці). У «Спразі» Пак показує справжню пристрасть – ще кволу і несміливу, але дещо відчайдушну – пристрасть священика до жінки. А вже у «Служниці» еротизм проходить ледь не лейтмотивом: кохання перемагає все. До речі, робить це Пак майстерно, не вульгарно і не надто солодко. Жіноча рішучість тут замішана у пропорції один до одного зі слабкістю – потребою бути коханою. Зрештою саме вона стає тією силою, яка дозволяє служниці та панянці виплисти сухими із води під дзвін кульок «Бен-Ва».
