У блокбастерах часто зустрічаємо персонажа, який після потужної ударної хвилі чує звін у вухах. Буває й так, що персонаж порушує слух, але в глядача складається враження, наче він чує шум. Ці рішення доволі невигадливі й уже радше штампи, ніж необхідність. Навряд люди, які їх втілювали цікавилися проблемою. Здається, що звук і досі залишається малодослідженим джерелом можливостей на відміну від візуальної частини фільму. Стрічка «Звук металу» змінює це уявлення. Тут звукорежисер та композитор Ніколас Бекер показав, як багато є прийомів та методів у кіно, щоби замінити набридливе дзижчання і показати, як насправді звучить порушений слух.
Головний герой «Звуку металу» Рубен барабанить у метал-гурті разом зі своєю дівчиною Лу. Під час концерту він порушує слух і змушений навчитися інакше сприймати світ: вивчити американську мову знаків та вставити собі імплант, щоб і далі комунікувати з людьми навколо. Кар’єрі прийшов кінець, але нове світосприйняття відкриває Рубену невідомий раніше простір із високими частотами та амплітудами.
Щоби переконливо зобразити звуки, які чує Рубен, режисер фільму Даріус Мардер не зміг обійтися без професіонала у звукорежисурі. Тому покликав до співпраці Ніколаса Бекера («Вхід у порожнечу», «Прибуття», «Суспірія»). Мардер познайомився з ним через піаніста Томаса Бартлетта, краще відомого за псевдонімом Doveman. Обидва колись співпрацювали над перетворенням виставкового простору в орган, у якому простір був ключовими для інструменту.
Процес підготовки тривав до початку зйомок «Звуку металу». Щоб передати те, що чує Рубен, Бекер і Мардер проконсультуватися із людьми з порушеннями слуху, які народилися чуючими і могли б описати стан персонажа. Автори також поговорили з аудіологами, щоби правильно імітувати те, що Рубен може почути після встановлення імплантатів. Особливо важливий досвід обидва отримали від розмови зі звукорежисером Даміеном Квінтардом, який надав їм дослідження з Національного паризького інституту для дітей із порушеннями слуху.
«Є багато ступенів порушення слуху, але навряд чи є ступінь, який би був тишею, – говорить Мардер. – Це унікальне відчуття, коли вам встановлюють імплантат, коли ви відключаєте зв’язок із низькою вібрацією та низькою частотою. Я говорив із багатьма людьми з порушеннями слуху про їхній досвід, намагаючися визначити, як він відчувається і як може звучати». При порушенні слуху людина губить кожну з частот звуку по-різному, але зазвичай це втрата саме низьких частот. Тому Рубен у фільмі чує лише звуки, які неначе нашаровуються металевим фільтром.
Ніколас Бекер створив контактні мікрофони, що кріпляться до предметів, з якими взаємодіє Рубен. Тому завдяки вібраціям можна зрозуміти, які звуки відчуває головний герой. На постпродакшені «Гравітації» Бекер використовував власне тіло, щоби записати звуки внутрішнього світу астронавта. Але в роботі зі «Звуком металу» він досліджував організм актора Різа Ахмеда. «Ніколас підійшов до мене зі шестикутною кулею, яка була надрукована на 3D-принтері, і поклав її мені на груди, – розповідає Ахмед. – І він казав: «Добре, моргай. Тепер дихай, вдихай і видихай, затримуй подих, щоби я почув серцебиття. А тепер ковтни й оближи язиком внутрішню частину зубів».
«Я створив різні стетоскопні мікрофони, які мають високу чутливість, – говорить Бекер. – Я також зміг побудувати маленький мікрофон, який можна покласти в рот, не зламавши його. Ми змогли по-справжньому відтворити всі внутрішні звуки Різа: швидке серцебиття, артеріальний тиск, рухи сухожиль, рухи м’язів і кісток». Тому звуки вулиці глядач відчуває неначе крізь тіло головного героя – приглушеними, нечіткими та ледве помітними. У фільмі глядач чує не лише музику у просторі, але й так, як її чують виконавці разом із вібраціями. Режисер також підкреслює звукові зміни візуально. Кожного разу, коли аудиторія чує лише звуки, доступні Рубену, розмір кадру непомітно видовжується.
Але Даріус Мардер не обмежується лише суб’єктивними відчуттями протагоніста. Коли барабанщик потрапляє в спеціальний притулок для нарко- та алкозалежних із порушеннями слуху, режисер дає зрозуміти, в яких умовах живуть такі люди. Звук брязкання тарілок, спів пташок та скрип дерева в такому будинку записали на знімальному майданчику, максимально уникнувши сторонніх шумів. Так, глядач зрозуміє, що це не повна тиша, але середовище, яке ні на що не схоже.
Подібні уявлення про звуковий простір будували у своїх фільмах Джон Кразінські («Тихе місце») та Мирослав Слабошпицький («Плем’я»). Режисери знайомили глядачів із персонажами не завдяки суцільній тиші, а завдяки ледве помітним звукам навколишнього середовища. У фільмі «Студія звукозапису «Берберян» Пітер Стрікленд показав, що високі частоти та беззвучна міміка можуть викликати різні види психозу. Це дозволяє краще зрозуміти, якого стресу зазнають люди через звук. Щоправда, ці стрічки не давали такого імерсивного досвіду, який може запропонувати «Звук металу».
Щоб досягти бажаного результату, Даріус Мардер додав у фільм музику. Бекер співпрацював із братом режисера Авраамом Мардером для створення мінімалістичної партитури. Єдиним інструментом для саундтреку став кришталевий башет – рідкісний орган зі скляних валів, на яких грають мокрими пальцями, щоби видати вібруючий звук. Його використовували і музиканти-авангардисти, і Daft Punk. Інструмент імітує шум, який можна почути через вібрації барабанної перетинки. У Європі башет використовували для навчання музики студентів із порушеннями слуху. У «Звуці металу» башет допомагає аудиторії зрозуміти порушення слуху Рубена.
В результаті експериментів постпродакшн зайняв 20 тижнів. Бекер не хотів записувати звуки із закритих просторів, тому ретельно обирав можливі технології запису та міксу. Разом із використанням програмного забезпечення – Pro Tools та різних плагінів, які можуть маніпулювати аудіо, він експериментував із низкою мікрофонів. Деякі з них звукорежисер винайшов сам.
Зазвичай фільми намагаються здивувати візуально, але команда «Звуку металу» використовує всі можливі прийоми, щоби бути точною в зображенні порушень слуху. Але не лише ця тема хвилює творців фільму, адже це стрічка не стільки про втрату, як про збагачення. «Дійсно, це фільм про людей, які втрачають слух, але я би сказав, що мова не про це, – говорить Ніколас Бекер про сутність стрічки. – Йдеться про те, як ви можете протистояти проблемам. Це набагато глибше й більше життєве питання. Кожен може це зрозуміти та стати частиною фільму».
