Ті, хто звикли до якісного українського кіно, досі скептично ставляться до українських серіалів. Рано чи пізно ситуація мала би змінитися, адже контент, який призначений для найстаршої вікової групи, нездоланно падатиме в рейтингах із часом. Телевізор стає тимчасовим прихистком розважальних шоу і все ще намагається конкурувати з ютубом. Коли у 2015 році продюсер Володимир Бородянський замовив у Наталки Ворожбит адаптацію «Кайдашевої сім’ї», телебачення нагадувало суміш талант-шоу з турецькими серіалами в прайм-тайм. Коли ж за п’ять років серіал нарешті вийшов у світ, його відкрили для себе не на телеканалі, але на стрімінг-платформі СТБ. Ба більше, це відбулося завдяки «сарафанному радіо» на фейсбуці. Позитивні відгуки створили навколо «Спіймати Кайдаша» те, про що мріє кожна шоуранерка й шоуранер – нову хвилю популярності.
Дія «Спіймати Кайдаша» відбувається з 2005 до 2014 року. Із армії повертається додому Лаврін Кайдаш – найсвітліший та найдобріший персонаж повісті Івана Нечуя-Левицького. У сучасній адаптації Наталія Ворожбит поступово прописала йому й темні сторони. Його старший брат Карпо – ще більш впізнаваний образ із українського села: трохи хамовитий і виважений чоловік, який звик добиватися свого, але підкорюється умовам і обставинам. Він працює в автомайстерні батька Омелька, мріє про власний бізнес і закохується в стервозну Мотрю. Вона і Кайдашиха не даватимуть один одному життя. Їхній конфлікт простягається крізь усі 12 серій і стає головним мотивом для впізнаваних комедійних ситуацій між свекрухою та невісткою. Біля будинку Кайдашів з’являється й сусідка Таня, яка начебто виношує дитину Карпа, але оскільки батько не зробив рішучих кроків, їй доводиться страждати в самотності з бабусею та старшим сином. У четвертій серії приходить біда й на голову Лавріна – він хоче одружитися з неповнолітньою Мелашкою. І це єдина персонажка, яка прагне зламати закладені устрої сільського етикету.
Переказувати «Спіймати Кайдаша» в кількох реченнях здається марною справою. Наталія Ворожбит зробила все можливе, аби персонажі від серії до серії розвивалися, росли емоційно та інтелектуально (нехай і в різні боки). Найголовнішими змінними стають їхні переконання та мотивації, які нарощуються з відчуттів головних героїв, що вони роблять правильний вибір. Авторка серіалу підкреслює їхні дії влучними діалогами. Крім схвально прийнятого суржику, кожен і кожна Кайдаш вміють користуватися вульгаризмами. Завдяки евфемізмам вони влучно висловлюють свою думку в будь-якому емоційному стані. Чемпіонкою з кількості таких словесних вивертів можна вважати Мотрю. «І корові дала, і свиням дала, тільки сину Вашому не дала», – це одні з найбільш цитованих її слів у соціальних мережах.
Діалоги завжди були найсильнішою стороною в роботах Наталії Ворожбит. Однак, «Спіймати Кайдаша» дозволили їй попрацювати над світом своїх персонажів докладніше завдяки досвіду креативного продюсера. Серіал вражає насамперед автентичністю декорацій. Усім, хто проводив довгі дні в селі, знайомі килим із зображенням оленів і «золотий» наручний годинник розміром із настінний. Прикрашання оселі Кайдашів – це чудова робота художника-постановника Вадима Шинкарьова, але й кастинг самих Кайдашів додає органічності до фону похилих українських хат із дерев’яним тином.
Загубитися серед усіх подій не дозволяє виважена робота з часом. Серії не зображують окремий рік із 2005 до 2014. Це було б занадто легко для сценаристки й нецікаво для глядача. Час діє радше на руку головним героям, щоби показувати їхні врівноважено стабільні будні, на які щедре село. Змінюється лише світовий контекст, адже відбувається Помаранчева революція, доленосні вибори президента й урешті-решт війна. Персонажам доводиться робити важкий вибір, але репутація досі не втрачає пріоритету. Наприклад, Карпо боязко ставиться до розголосу про власне безпліддя. Здається, що його хвилюють розмови в селі більше, ніж неможливість стати біологічним батьком. Можливо, саме ця болісна впізнаваність сьогоднішніх реалій дозволяє подивитися на «Кайдашеву сім’ю» як на трагедійну повість, а не комедію, адже стабільність поглядів українського села не змінити й досі.
Серіал Наталії Ворожбит ілюструє ще й територіальну неподільність українця з його землею. Саме тому персонажі «Спіймати Кайдаша» можуть мріяти про те, що вони виберуться з цього пекла, але залишаються в ньому. Чому так – пояснює в одній із серій Омелько. Як Патерсон із однойменного фільму Джима Джармуша, він знаходить красу в застиглому середовищі. Шоуранерка не звинувачує своїх персонажів у їхньому виборі, але намагається простежити його корені: причини Лавріна поїхати на війну, мотиви Карпа підтримувати «регіоналів» та марні спроби Мелашки знайти щастя. Тому кожне зображення головного героя так міцно вкарбовується у свідомість своєю впізнаваністю – ми всі родом із великого чи мало села, що тішить ізоляцією, але відлякує незмінністю.
