«Пташиний короб»: Не бачачи диявола

Хайп, меми та помираючий survival-горор

Дебютний роман белетриста Джоша Малермана «Пташиний короб» у 2013 році, ще на етапі написання, привернув увагу Universal. Студія планувала масштабну екранізацію книги, побачивши у ній величезний комерційний потенціал. Сам роман, написаний у жанрі постапокаліптичного горору, відповідав золотому стандарту бестселерів New York Times. Тобто був максимально близький великій кількості людей і відпрацьовував кілька актуальних політичних, соціальних і літературних повісток, та і, власне, написаний був досить добре. Втім, через деякий час Universal відмовилася від проекту, і подальшою екранізацією книги зайнявся Netflix, який з особливою ретельністю створює все більше власного ексклюзивного контенту, не завжди, проте, турбуючись про якість отриманого продукту.

«Пташиний короб», поставлений датчанкою Сюзанною Бір, за короткий термін отримав рекордну в історії Netflix кількість переглядів, породивши практично відразу купу єхидних насмішок у вигляді численних мемів, оскільки фільм виявився зручною мішенню для різного роду критичних зауважень. Сюзанна Бір прийшла в світовий кінематограф з датської «Догми 95», а її плідна співпраця з Андерсом Томасом Йенсеном принесла «Оскар» за кращий іноземний фільм («Помста» 2010 року). У 2014 році Бір дебютує в Голлівуді мелодрамою «Серена», яка абсолютно не виправдовує ані глядацьких очікувань, ані кіноспільноти. По суті в черговий раз підтвердивши, що великі бюджети і студійний контроль для режисерів неамериканського походження шкідливі та часто вбивають в них авторів, для яких найважливіше власне висловлювання та бачення.

Так сталося і з «Пташиним коробом», в якому не відчувається того виразного і авторського, яке хотілося б чекати. Концепція про зло, від якого можна сховатися, лише переставши бачити зовнішній світ (всередині житлових будинків – пов’язки на очі вже не так потрібні), реалізовано без особливих візуальних вишукувань. Ба більше, фільм Бір виглядає такою собі відповіддю стрічці Джона Кразінські. Та на відміну від «Тихого місця» у «Коробі» замість тиші використовується ідея добровільного, хоча і тимчасового порятунку завдяки сліпоті. Тут доречно згадати екранізацію роману Жозе Сарамаго «Сліпота» десятирічної давності, в якій практично такий самий концепт раптової дегуманізації та масової істерії був реалізований Фернандо Мейреллішем набагато ефектніше та цікаво. На жаль і Малерман не Сарамаго, і навіть в перекладеному на мову кіно його роман не позбавляється від ряду логічних нестиковок, а скоріше навпаки  екранізація підсилила їх.

Бір сильно зловживає флешбеками, які мають ознайомити глядача з передісторіями персонажів. Однак, в якийсь момент за ними втрачається основний сюжет, і всяке подальше повернення до основної сюжетної лінії стає все більш нудним і блідим. Само собою, до акторської гри Сандри Буллок немає ніяких нарікань, вона старанно ліпить образ жінки не тільки на межі нервового зриву, але і в період виживання, не стільки заради себе, скільки заради своїх дітей. І виключно хороша гра акторів (при тому що той же Джон Малкович вкотре приміряє на себе образ тотального мізантропа) робить цю надмірно затягнуту картину більш-менш стерпною. «Пташиний короб» – видовище прохідне і до того ж таке, що зовсім не приховує власного паразитизму на більш успішних художніх проектах. Зібраний з найяскравіших штампів, пов’язнувши у хаотичному оповіданні і млявої відповідності заявленому жанру (насправді лякаюча сторона стрічки доволі слабка), «Пташиний короб» це явище одномоментне. Хайп навколо нього пройде швидко, і навіть у фільмографії Сюзанни Бір стрічка навряд чи залишить якийсь вагомий слід. Та, звісно, час покаже.

Юрій Самусенко
Юрій Самусенко

Редактор Moviegram

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ?

З широко заплющеними очима

Скільки надій ми покладали на Netlix перед тим, як він зробив по-справжньому круте кіно (як то «Анігіляція»)? Здається, стільки шансів ми давали й жанру survival-горору, який все рідше виходить за тему консюмеризму і все частіше досліджує материнські почуття до дітей, яким доводиться все це пережити. Сюзана Бір між серіалами «Нічний менеджер» та «Маленькою барабанщицею» встигла неначе нашвидкуруч зробити саме такий. І він підозріло схожий на «Явище» М. Найта Ш’ямалана. Хоча для кращого відчуття guilty pleasure йому дійсно не вистачає харизми Марка Волберга (чи її відсутності).

За сюжетом на Землю являється кара небесна. Люди бачать галюцинації та в пориві агонії починають вбивати себе. В живих залишається група персонажів, кожен один одного краще. Ось тобі Джон Малкович, який голосом Дональда Трампа говорить про кінець світу. Не нудьгує і Сандра Буллок, яка з-поміж інших ще переконливо грає страх. І можете засмучуватися: на екрані дуже мало Сари Полсон.

Загалом перед стрічкою Бір був потенціал якісного хіта: саундтрек написали Трент Резнор та Аттікус Рос, а книга-першоджерело Джоша Малермана цікаво досліджувала людську психологію під час постапокаліпсису. Netflix навіть хизувався нечуваними переглядами. За перші сім днів стрічку подивилося понад 45 мільйонів. Чому так багато людей зацікавилися антиутопією – ще та загадка. Кіно вже розтягнули на меми, хоча оригінальності в ньому не більше, ніж в останніх серіях «Сімпсонів». Та потрібно віддати належне: маркетингова кампанія та сарафанне радіо зробили свою справу і «Пташиний короб» продовжує збирати все більше переглядів. Можу дати лише одну рекомендацію, як дивитися це кіно. Треба дивитися його, як головні герої проводять більшу частину стрічки – із зав’язаними очима.

bird box
2018
режисер: Сюзанна Бір
жанр: постапокаліптичний горор
у головних ролях: Сандра Буллок, Сара Полсон, Джон Малкович

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: