Як це дивитися: «Анігіляція» Алекса Ґарленда

Науково-фантастична екранізація роману Джеффа Вандермеєра

Візуалізатор кошмарів

Все, що потрібно знати про Алекса Ґарленда, вміщується в його родоводі. Тато працював карикатуристом, а мама – психоаналітиком. Їхні професії змішалися в крові Алекса, який вирішив проявити себе у створенні коміксів. Йому швидко остогидло, і наступним захопленням хлопця стала література. Першу книгу Ґарленда «Пляж» переклали 25-ма мовами та екранізував давній товариш Ґарленда Денні Бойл. Та успіх не звів молодого автора з розуму. Скоріше навпаки – він вирішив ще глибше зануритися у свою свідомість, щоб написати «Тесеракт» – можливо, найамбіційнішу серед своїх книг. Вона не отримала такий теплий прийом, як дебютний «Пляж», однак це не зупинило автора продовжувати працю. Неекранізований сценарій до гри Halo за гонорар у мільйон доларів, переписання книги Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене» для фільму і багато інших проектів створили навколо Ґарленда ореол популярності у вузьких колах.

Свій перший психологічний трилер «Ex Machina» Алекс випустив доволі пізно – аж у 2015 році. Своєрідна наукова фантастика про штучний інтелект вражала своєю чудернацькою формою. У замкненій хай-теківській будівлі жінка-робот повстає проти свого власника. Стрічка здавалася оригінальним прочитанням старої теми про деміургів та їхніх створінь. Ґарленд показав, що здатен перетворити банальність на захоплюючий трилер, який користувачі інтернету швидко розтягли на меми. Планка очікування його другого фільму різко піднялася, коли стало відомо – Алекс екранізує роман Джеффа Вандермеєра «Анігіляція». Тестові покази стрічки рясніли відгуками, що фільм видається занадто інтелектуальним та заскладним для широкої аудиторії. Тому після двотижневого прокату в США фільм помістили на Netlfix. Після виходу на стрімінговому сервісі невдалих «Кловерфільдського парадоксу» та «Німого» таке рішення насторожило фанатів Ґарленда. Та можна видихнути з полегшенням: режисер все ще вірний своїм візуальним трюкам та фокусам. З іншого боку, фанати Вандермеєра та оригінальної книги навряд чи залишаться задоволеними.

Анігіляція

Annihilation

режисерка: Алекс Ґарленд
країна: США, Великобританія
жанр: фантастичний трилер
у головних ролях: Наталі Портман, Джина Родрігес, Тесса Томпсон

Наталі Портман грає біологиню Ліну, до якої після року відсутності повертається чоловік Кейн (Оскар Айзек). Він побував у зоні під назвою «Мерехтіння» і повернувся відстороненим та фізично нездоровим. Після термінової госпіталізації Кейна Ліна вирішує з’ясувати першопричини недугу чоловіка. Разом із командою вона вирушає до маяка, який знаходиться у зоні «Мерехтіння».

Алекс Ґарленд оформлює історію про подорож до центру аномальної зони відразу у кілька жанрів: мелодраму про втрачений зв’язок, клаустрофобічний трилер і закриває стрічку метафізичною зустріччю з несвідомим. Спершу такий атомний коктейль може відлякувати глядача. Стрічка і справді не надто хизується своєю доступністю, однак, якщо зробити крок на зустріч для кращого розуміння, Ґарленд сповна віддячує своєму глядачу. У центрі його фільму відбувається обмін наявного з уявним. Зона «Мерехтіння» – це, по суті, простір, в якому одні об’єкти мутують, а інші можуть продукувати власних доппельгангерів. І в цьому просторі режисер знаходить відповіді на одвічні питання. Скажімо, в експедицію пішли п’ятеро жінок із різними цілями та знаннями. Одна з них вивела таку собі аксіому, що не існує ніякого суїциду, а є лише самознищення, як у будь-яких біологічних об’єктів. Це «самознищення» рефреном проходить крізь увесь фільм: стосунки Ліни та Кейна, яким не вдається тривати довго, чи фінальна зустріч Ліни з невідомим, у якій має перемогти один. У всесвіті «Анігіляції» все має підкорюватися таким правилам. Власне, весь похід у «Мерехтіння» схожий на похід самогубців, які залишили позаду будь-яку віру в зміни на краще.

Ґарленду довелося позбутися кількох вельми цікавих елементів з книги Вандермеєра, як то гіпнозу від психолога чи замінити вежу на маяк для кращого візуального малюнку стрічки. З точки зору наративу залишився один недолік, який перетворюється у перевагу: повне знищення інтриги. На початку фільму жива та здорова Наталі Портман розповідає про подорож у «Мерехтіння». Та не робіть скептичного виразу обличчя. Ґарленд і тут приховав сюрприз, який будуть розгадувати з не меншим захватом, ніж оберти дзиґи наприкінці фільму Нолана. «Анігіляція» залишає по собі ті позитивні враження, за якими, зрештою, ми і ходимо в кіно. Це стрічка-головоломка без будь-яких жартів, що не вельми пасують фільмам Ґарленда. За боротьбою Портман з гігантськими крокодилами чи ведмедями ховається по-справжньому особиста драма про пошуки відповідей без питань. Тому Ґарлендівська візуальна складова ідеально вписується в історію про страх перед невідомим. Він візуалізує табуйоване та промовляє непоказане. Тепер, після виходу «Анігіляції», фраза Netflix and chill навряд чи матиме те саме значення.

Асоціативний ряд

На маяк

Вірджинії Вулф

Британська письменниця майстерно вміє загорнути читача у власний потік свідомості. Здавалося б, її твори неможливо екранізувати, але Алекс Ґарленд цілком може претендувати на місце режисера фільмів за її романами. Насправді Алекс здатен впоратися із потоком свідомості. Тим паче, що в «Анігіляції» він використовує свій візуальний інструментарій для демонстрації біологічних див та видовищно будує власний кіновсесвіт. Ба більше, у його фільмі, як і в книзі Вулф, маяк стає для головних героїв складнодосяжною метою та уособленням просвітлення. Та при досягнені цілі це просвітлення вже не скидається на щось надважливе.

Чужий

реж. Рідлі Скотт

Пам’ятаєте роль Джона Герта, коли з його черева несподівано вистрибує Чужий? Його персонажа звати Гілберт Кейн. Очевидно, що Ґарленд використав цю паралель із однойменним персонажем Оскара Айзека. На цьому подібності не закінчуються. Крім сильного жіночого персонажа, обидва режисери створили неначе гру, за правилами якої мусять рухатися головні герої. Шкода, що в «Анігіляції» в експедицію не взяли кота. В «Чужому» він один раз майже відвернув небезпеку – може, допоміг би й тут.

Солярис

реж. Андрій Тарковський

Так, Ґарленд зняв справжній «Солярис» за темпоритмом і справився не гірше за Содерберга, який ремейкував Тарковського. Насправді ж зона «Мерехтіння» скидається на планету Солярис. У фільмі Тарковського вона матеріалізувала образ дружини головного героя, а у стрічці Алекса аномальна зона жахає відвідувачів своєю невідомістю та монстрами, проектуючи найбільші страхи персонажів. Хоча, здається, кожен з експедиції якраз і йде за цими страхами в зону. Двійники, галюцинації та безумство – теми, які залюбки досліджують обидва режисери у своїх фільмах.

Щось

реж. Джон Карпентер

Фільм Карпентера запам’ятався нам відвертим боді-горором, до якого легко можна застосувати дещо змінений слоган з «Чужого»: «За полярний колом ніхто не почує твій крик». В «Анігіляції» крик про допомогу чутно не просто добре – він до мурашок змушує забути про навколишній простір. Скрізь замкнені двері, довгий шлях назад та спроби дізнатися, що в біса коїться на клятій станції (аномальній зоні), доводять головних героїв та глядачів до істерики. Сподіваємось, що Ґарленд своїм фільмом теж виховає ціле покоління прихильників страшних трилерів, які хочеться дивитися з напівприкритими очима.

Прибуття

реж. Дені Вільньов
Справжнісінький рятівник наукової фантастики Дені Вільньов знає, чого хочуть прихильники цього жанру. Його «Прибуття» теж подеколи називали заскладним, але стрічка не оминула широкого прокату. Якщо фільм Вільньова апелював до знищення конфлікту з невідомим та пошуку універсальної мови, то «Анігіляція» заглиблюється в цю тему ще більше. Режисера цікавлять фундаментальні питання походження організмів, які римуються з людською трагедією персонажа Портман. У Вільнева схожа ситуація з Емі Адамс, яка намагається знайти відповіді на тривожні запитання. Натомість знаходить щось по-справжньому містичне та зрозуміле їй – і не мовою, якою володіють люди, а якою володіє вона.

Hesitation Marks

Nine Inch Nails

Саундтрек Бена Салісбері та Джеффа Берроу створює тривожний настрій при прослуховуванні навіть без перегляду стрічки Ґарленда. Містичний, тягучий та незатишний. У 2013 році гурт Трента Резнора випустив альбом Hesitation Marks, який можна назвати найоптимістичнішим у дискографії – хоча б за трек «Everything». Однак загалом його прослуховування скидається на ходіння по тонкій іржавій трубі. Ось-ось впадаєш у брудну глибочінь потужних гітар, але голос Резнора виводить з небезпеки на суходіл. Таке ж гіпнотичне враження залишає й «Анігіляція» – загрозлива прогулянка по невідомій території, де бажання знань сильніше за інстинкт самозбереження.

Наталія Мовшович
Наталія Мовшович

Press Attaché у B&H Film Distribution Company

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…

…якщо фільм не вийшов в прокат..

Я обожнюю наукову фантастику, вдумливу, провокативну і з довгим шлейфом, коли ще декілька днів поспіль стрічка фоном програється у свідомості. Я намагаюся зловити такі фільми на великому екрані з тою картинкою і тим звуком, які планував режисер. З «Анігіляцією» сталась прикра ситуація: після тестового перегляду Paramount (на той час затверджений міжнародний дистриб’ютор) запропонував творчій групі внести певні зміни, аби адаптувати фільм для широкої аудиторії. Продюсер Скотт Рудін відмовився – і кінокомпанія уклала угоду зі стрімінговою платформою Netflix щодо дистрибуції стрічки за кордоном. Таким чином, у розкладі кінотеатрів фільм Алекса Гарленда з’явився лише в США, Канаді та Китаї, а в інших країнах – на Netflix.

Звісно, настільки естетично новаторське кіно потрібно дивитися у відповідному масштабі. Містичне мерехтіння нагадує безмежну мильну бульбашку, і її веселкова палітра створює гіпнотичну атмосферу. Можна лише уявляти, як відтворена на великому екрані «Анігіляція» здатна засмоктати тебе всередину.

Проте реліз на Netflix має і свої плюси, один з яких – доступність для більшої кількості глядачів, оскільки кінотеатральний реліз обмежений чітким графіком і локаціями.  Крім того, діалогів у майже двогодинній стрічці доволі мало, особливо у другій її частині, тому ваша можливо неідеальна англійська не стане перешкодою. Гарленд скупо цідить інформацію по краплині, змушуючи вас хапатись за кожну візуальну деталь, аби хоч якось скласти докупи шматки пазлу.

Зрештою, у випадку «Анігіляції» краще наколядувати десь проектор або напроситися до друзів з плазмою і подивитись оригінальну версію стрічки вдома, аніж порубану і причепурену продюсерами для масс-маркету в кінотеатрі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: