Як це дивитися: «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі» Мартіна Макдони

Расизм, байдужість та фемінізм

Біглий погляд на фільмографію Мартіна Макдони може викликати ефект  «я все це десь приблизно бачив». Дебютний короткий метр «Шестизарядник» (2004) і культовий «Залягти на дно в Брюгге» (2008) своїм чорним британським гумором, душевними маргіналами і хитрими переплетіннями сюжетних ліній нагадують ранні кримінальні комедії Гая Річі. «Сім психопатів» (2012) із перестрілками, іронічно-їдкими діалогами і постмодерністськими трюками викликає алюзії на фільми Тарантіно, Такеші Кітано, і навіть на «Адаптацію» Спайка Джонза. Ну а «Три білборди» з південно-західним антуражем американської глибинки і харизматичною Френсіс Макдорманд створюють враження, що брати Коени мають бути до цього якось причетні. Однак Макдона йде своїм власним шляхом – він використовує жанрові кліше, щоб обдурити наші очікування і ввести в оману. Персонажі його фільмів – це не функції, які штовхають історію, а живі люди зі своїм минулим, почуттями і суперечностями. Недарма Макдону так полюбляють актори – він з любов’ю створює своїх персонажів і щиро їм співчуває, навіть якщо вони вбивці, расисти, чи просто ідіоти.

Макдона народився і виріс у Лондоні в родині роботяг з Ірландії. Його старший брат Джон – теж режисер – у 17 років кинув школу, щоб зосередитися на написанні сценаріїв. Незабаром і Мартін вирішив стати автором – звільнився з нудної офісної роботи і протягом 9 місяців «народив» сім п’єс, шість з яких згодом стали відомими на весь світ. Його п’єси почали ставити в Лондонському Вест Енді і на Бродвеї (а з недавніх пір і у Києві). Театр зробив молодого автора зіркою: безліч нагород, титул «кращого драматурга XXI століття», визнання критиків і глядачів. Однак, за словами самого британця, він ніколи не відчував глибокого зв’язку з театром і завжди мріяв знімати кіно.

Фільми та п’єси Макдони поєднані постійними мотивами і образами: самогубство, расизм, карлики, кролики, священики, перестрілки, відкритий фінал. Ніяких табу – чому б не знести голову милого кроля з револьвера, зробити карлика расистом, показати корову, яка вибухає від шлункових газів, а вбивць змалювати розумними поціновувачами середньовічного живопису. В його фільмах немає чітко окреслених антагоністів – тільки сіра зона, де люди роблять помилки і шкодують про це, плачуть або розповідають анекдоти. Цинічний, жорстокий і часом абсурдний кіносвіт Макдони всього лише ширма – він ще той гуманіст. Режисер не виправдовує своїх героїв, але точно передає їхні суперечливі почуття – як за допомогою діалогів, так і багатозначним мовчанням. Реалізм в його історіях досить умовний – Макдона часто вдається до улюбленого в театрі й вестернах прийомі Deus ex machina, створюючи в історіях збіги або підкреслюючи несподівані обставини. Сюжетні перипетії мають лише другорядне значення – важливі персонажі, їхній шлях і висновки, які вони зробили для себе і про себе (найчастіше – перед смертю).

Три білборди за межами Еббінга, Міссурі

2017

Three Billboards Outside Ebbing, Missouri

режисер: Мартін Макдона
країна: Великобританія, США
жанр: драма
у головних ролях: Френсіс Макдорманд, Вуді Гаррельсон, Сем Роквелл

Середній Захід, США. У вигаданому містечку Еббінг у невигаданому штаті Міссурі проживає похмура і грубувата Мілдред Гейс (Френсіс Макдорманд). Приводів для радощів небагато: кілька місяців тому її доньку жорстоко згвалтували і вбили, а тіло спалили. Ніяких доказів і свідків – місцева поліція, на чолі з добропорядним шерифом Віллобі (Вуді Гаррельсон) і його придуркуватим підопічним-расистом Діксоном (Сем Роквелл) зробила все можливе, але злочинці так і не були знайдені. Байдужість і халатність для Мілдред неприпустимі – тож вона орендує три білборди за межою міста і звертається до влади. «Її ґвалтували, поки вона вмирала. І досі ніяких арештів. Як це так, шерифе Віллобі?» Цим вчинком головна героїня струсоне маленьке містечко і запустить ланцюг подій, які розкриють сутність кожного мешканця в цьому забутому і покинутому Богом місці.

Ідея фільму спала режисерові на думку під час подорожі Півднем США в середині дев’яностих. Тоді він побачив білборди зі схожим меседжем, але не знав, хто їх розмістив і що саме сталося. Історія матері, яка радикальними методами бореться за справедливість, утворилася сама собою, і Макдона написав цю роль спеціально для Френсіс Макдорманд. Її персонаж ніби вийшов просто з вестерну: люта, справедлива, безстрашна як герої Клінта Іствуда або Джона Вейна. Підкреслюють цей факт і кантрі-мотиви Картера Бернвелла, який писав музику до всіх попередніх фільмів Макдони (і братів Коенів!). Проте Макдона використовує жанр тільки як фундамент, позбавляючись від банальних сюжетних поворотів: зазвичай  у вестернах є хороші хлопці і погані – несправедливість повинна бути покарана; в детективах злочин завжди розкривається; у фільмах про помсту – ну, ви зрозуміли… У «Трьох білбордах» глядачем майстерно керують, ведучи наші очікування спочатку в одну сторону, а потім – у протилежно іншу.

Найбільший талант Макдони, безумовно, в умінні створювати живих персонажів, що запам’ятовуються – неважливо головна ця роль або епізодична, кожна сюжетна лінія у фільмі дійде до логічної розв’язки. Справжня мрія для актора – запитайте Пітера Дінклейджа, Джона Гоукса, Калеба Лендрі Джонса, Лукаса Геджеса або Ебі Корніш. Акторський склад вже був відзначений нагородою за найкращий акторський ансамбль Гільдією кіноакторів, а ще «Золотим Глобусом» (у Макдорманд і Роквелла). Залишилося отримати лише заслужені статуетки Кіноакадемії (7 номінацій).

«Три білборди» став тим фільмом, що був позитивно відзначений як глядачами (112 мільйонів доларів касових зборів з бюджетом у 12 мільйонів і головний приз глядацьких симпатій в Торонто), так і критиками (нагорода за найкращий сценарій у Венеції). Особливо приємно, що Макдона мав право на фінальний монтаж – рідкісний випадок в роботі з великими студіями. Успіх фільму є вчасним – в розпалі рух #MeToo і президентство Трампа, доба так званої постправди, суцільна дурість і конформізм. Тут і вступає у гру мораліст Макдона – в його світі у кожного є право на другий шанс, а страшною є байдужість, а не смерть.

Асоціативний ряд

Вестерни з Джоном Вейном

Цей автентичний американський жанр з’явився на початку кінематографу і довго виконував роль механізму міфотворення. Саме герої вестернів, як Джон Вейн або Клінт Іствуд, були кумирами хлопчиків. Макдона створює новий міф/вестерн із головною героїнею, на яку тепер із захопленням можуть дивитися жінки. Та й не секрет, що Макдорманд надихалася грою Вейна, коли працювала над своїм персонажем. Особливу увагу варто приділити «Шукачам» Джона Форда.

Фарго

реж. брати Коени

Очевидна асоціація викликана знайомими обличчями: Френсіс Макдорманд у ролі безстрашної (і вагітної) жінки, яка протистоїть банді злочинців. Свіжий і новий погляд на роль жінки в сучасному суспільстві, класичний гумор і абсурдність Коенів, зображення життя американської глибинки – всі ці елементи можна знайти і в Макдони. Тоді, в 1996 році, Коени отримали «Оскар» за оригінальний сценарій, а Макдорманд – за кращу жіночу роль. Історія може повторитися.

А тепер не дивись

реж. Ніколас Роуг

Макдона, певно, великий фанат культового англійського режисера-експериментатора Ніколаса Роуга. Зв’язок із «А тепер не дивись» – містичним трилером про подружжя, в якого трагічно загинула донька – почався ще з дебютного «Залягти на дно в Брюгге». Але що спільного з «Трьома білбордами…»? Рахуємо: карлик, безнадійні поліцейські і ні на що не здатний священник, падіння з висоти і великий ніж, червоний колір, біль від втрати доньки, і діти, які грають біля води. З очевидних алюзій: здогадайтеся, який фільм дивиться герой Сема Роквелла зі своєю мамою.

Все про мою матір

реж. Педро Альмодовар

На перший погляд, не надто очевидна асоціація. Самотня матір, що втрачає дитину. Минуле, що не дає спокою. Розмаїття яскравих акторських робіт. Образ сильної і мужньої (в будь-якому сенсі) жінки. Любов до абсурдних подій і маргіналів, яка поєднує таких несхожих Альмодовара і Макдону.

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…

…коли ти феміністка або фемініст

Як ковток свіжого повітря. У світі пролунав скандал з Гарві Вайнштейном та іншими голлівудськими зірками. Рухи #MeToo і Time’s Up продовжують набирати обертів. За винятком дуже важливого #янебоюсьсказати, Україну не надто зачепила ця феміністична хвиля. Хочеться сподіватися, що зміни не за горами.

Кіно – дуже впливовий медіум, де ролі жінок зазвичай прагнули до підтримуючих функцій. Хочеться бачити більше героїнь, схожих на Мілдред Гейс – сильних жінок, матерів або дівчат, які відчайдушно борються проти навколишнього свавілля й безправ’я. Диво-жінки навколо нас, вони не носять зброї і не фліртують з підборіддям Бетмена. Вони мають свої вади та слабкості, але їхня сила у цілеспрямованості та безстрашші – якості, притаманні далеко не всім сучасним чоловікам.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: