Як це дивитися: «Форма води» Гільєрмо дель Торо

Володар чотирьох «Оскарів» та звання «Найкращого фільму року»

Некомфортні казки від мексиканця

Змалечку маленький дель Торо полюбляв дивитися фільми жахів. Здається, у них він знайшов той прихований світ монстрів, яким ділиться і сьогодні. Однак віднедавна дель Торо трансформує чудовиськ у симпатичних рептилій чи то взагалі виконує мрію будь-якого хлопчиська – знімає фільм про битви гігантських роботів («Тихоокеанський рубіж»). Гільєрмо, по суті, залишився у дитинстві, і не може відірватися від історій з фільмів жахів, розглядаючи грим химерних створінь. Власне режисер і починав як гример, а навчався майстерності у Діка Сміта («Екзорцист»). Поступово він почав режисувати мексиканські телепрограми і влаштував кінофестиваль у рідному місті Гвадалахаре.

Його перші стрічки «Хронос» та «Мутанти» сконцентровані на темах смерті та безсмертя. Разом із тим у них чудово відтворюється фірмовий стиль режисера. Він виводить глядача із зони комфорту демонстрацією тарганів, щупалець та різної нечисті, але водночас відірватися від цього параду неприємних картинок неможливо. І ось Гільєрмо з’являється у Венеції із любовною історією між рептилією та німою прибиральницею – і збирає цілий ворох омріяних нагород. З одного боку стрічка може видатися квінтесенцією його творчості, адже у ній є практично всі елементи з його попередніх фільмів: монстр, конспірологічні теорії та дві реальності – казкова та справжня. З іншого ж – Гільєрмо неначе переступає через свої принципи і все менше вдається до демонстрації нутрощів та крові. Зрештою, якщо раніше аудиторія мала зробити крок вперед до фільмів дель Торо, то цього разу режисер робить крок назустріч.

Форма води

2017

The Shape of Water

режисер: Гільєрмо дель Торо
країна: США
жанр: фантастична драма
В головних ролях: Саллі Хокінс, Даг Джонс, Майкл Шеннон

Історія кохання амфібії, яку оберігають у секретній лабараторії, та німої жінки Елайзи – для Гільєрмо дель Торо ніщо інше, як маска, що приховує викривальне запитання про втрачену людяність. Режисер не проговорює цю сентиментальність у центральній сюжетній лінії, хоча вона там теж присутня. Друг Елайзи, якого грає неймовірно зворушливий Річард Дженкінс, не має змоги знайти близькості бодай із офіціантом у кафетерії. Повітря Америки 1960-х років наскрізь просякнуте расизмом та ненавистю до сексуальних меншин –  і найбільшу ненависть уособлює персонаж Майкла Шеннона, який своєю карикатурністю немов сходить зі сторінок коміксів. Його презирство та зневага до підводної істоти не знає меж – і дель Торо робить все можливе, аби глядач йому не симпатизував.

Найбільша перемога режисера – це робота з другорядними персонажами. Октавія Спенсер спочатку видається таким собі комедійним компонентом для розрядки напруженої атмосфери, але з часом вона грає важливу роль помічника у плані порятунку амфібії. Та ж ситуація відбувається з Майклом Штульбарґом. Його персонаж доктор Хоффстетлер – подвійний агент, який працює на радянську розвідку, але зрештою робить вибір на користь визволення коханого Елайзи з лабораторії. З хамелеона Хоффстетлер перетворюється на протагоніста, за якого вболіваєш не менше, ніж за головних героїв.

Якщо минулий рік відзначився домінуванням сімейної казки «Ла Ла Ленду» і оповідання про самоідентифікацію у «Місячному сяйві», то стрічка дель Торо вказує на значний дефіцит уваги до проблем ксенофобії. Хоча у «Формі води» йдеться про 60-ті, Гільєрмо розповідає абсолютно універсальну історію, яка не знає меж у часі. І схоже, що Кіноакадемія цілком підтримує його світогляд.

Асоціативний ряд

Стрічки студії Universal

1920-1950-х

Кожен фільм дель Торо – так чи інакше оммаж стрічок Universal. Їхні славетні фільми жахів про Дракулу, Франкенштейна чи монстра з Чорної лагуни нагадують про казковий світ, у якому відбуваються химерні речі. Власне, істота-амфібія з «Форми води» вельми схожа на чудовисько з тієї самої лагуни, а інтонація та аудіовізуальний ряд повертають глядача до Золотої доби Голлівуду.

Піаніно

реж. Джейн Кемпіон

Стрічка Джейн Кемпіон теж оповідає про кохання з етнічними мотивами. За сюжетом, німу піаністку видають заміж у чужій їй Новій Зеландії. Єдиний засіб комунікації для неї – це піаніно, яке потрапляє до рук іншого чоловіка. Головна героїня безмежно закохується у нього, коли намагається викупити музичний інструмент. Крім теми кохання та німоти персонажа, у фільмі є й схожий насильницький підтекст, який рухає сюжет до кульмінації. Як і дель Торо, режисерка Кемпіон демонструє майстерне поєднання візуалу та історії через емоції мовчазного персонажа.

Лабіринт Фавна

реж. Гільєрмо дель Торо

Найкращий фільм Гільєрмо. Не знаємо, чи часто він звертається до нього за натхненням, однак його можна назвати квінтесенцією його фірмового візуального стилю та наративу. Спільного з «Формою води» у нього достатньо. За сюжетом фільму 2006 року, маленька дівчинка, ховаючись від похмурої реальності Громадянської війни Іспанії, знаходить лабіринт із Фавном. Втеча Елайзи від буденності у світ амфібії чудово римується з «Лабіринтом Фавна». Епоха Холодної війни між США та СРСР не така вже приємна і прихильна до її маленької трагедії кохання.

Тіло і душа

реж. Ільдіко Еньєді
Угорська драма про аутичну дівчину Маріюзавоювала «Золотого ведмедя», приз ФІПРЕССІ та екуменічного журі Берлінале у 2017 році. Історія її кохання, в якому акцентується увага на неможливості фізичного контакту, чимось нагадує історію Елайзи. Вона теж прагне близькості, але через тривалу ізоляцію від світу поступово навчається розуміти нову для себе мову тіла. Стрічка Ільдіко Еньєді працює на емоційному рівні сильніше, ніж фільм дель Торо, адже мексиканський режисер хоче розкрити більше тем за той самий час. Однак ми не можемо закрити очі на містичний зв’язок, що поєднує обидва фільми.

Ла Ла Ленд

реж. Демієн Шазелл

В якийсь момент у стрічці дель Торо Елайза починає танцювати з амфібією, виростають декорації, звук стає гучнішим. Закрадається відчуття, що режисер захотів надати «Формі води» ще одного казкового виміру, який проектується з уяви головної героїні. Минулорічний мюзикл Демієна Шазелла проводить інспекцію мрій персонажів не гірше, ніж Гільєрмо у своїй чудернацькій історії про неможливе кохання. Власне, лише за один танець ми дізнаємося, що місто зірок сяє не лише для Раяна Гослінга.

Radiohead

No suprises

Слова Тома Йорка – це аспірин сповільненої дії, який проникає в організм і засвоюється занадто довго, щоб його можна було помітити. Так, це не пісня про справжнє кохання, на яке потрібно почекати. Це пісня про синці, які не зцілюють, та роботу, що повільно вбиває. По суті, це пісня про стан Елайзи, яка потрапила у нескінченне коло рутини без жодних тривог та сюрпризів. Звісно, зустріч з амфібією розірве це коло, але в цьому і полягає казковість стрічки дель Торо. Вона також розповідає про те, що чудеса трапляються, коли чекаєш на них менше від усього.

Ярослав Друзюк
Ярослав Друзюк

редактор The Village Україна

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…

…після перемоги на «Оскарі»..

«Форма води» Гільєрмо дель Торо, певна річ, є фільмом про кохання – те, що універсальне, довготерпеливе і незбагненне. Великий мексиканський режисер зводить німу прибиральницю і морське чудовисько у секретній лабораторії часів Холодної війни, щоб показати – кохання буває різним, і не нам, урешті-решт, його оцінювати чи судити. У певний момент під час перегляду навіть починає здаватися, що персонаж Майкла Штульбарґа от-от позбудеться кумедного російського акценту, присяде на диван і в одному монолозі, як у «Назви мене своїм ім’ям», усе це нам пояснить.

Принаймні таким фільмом «Форму води» побачили члени журі під час прем’єри у Венеції, американські медіа під час оскарівського сезону та академіки, які визнали стрічку дель Торо фільмом року. Та не менш цікаво стрічку дивитися стрічку і без усіх цих призм – не стільки як фільм про любов, скільки як фільм про любов режисера «Лабіринту Фавна» до монстрів.

В одному поважному виданні свого часу порівнювали Веса Андерсона з хлопчиком, який постійно бігає з кастрюлею на голові; якщо в дитинстві такі дивацтва ще здаються милими, то десять років (і кілька фільмів) потому – вже не дуже. Так от, «Оскар» «Форми води» доводить – інколи можна все життя бігати з кастрюлею на голові.

Найцікавіша історія із фільмом саме в цьому: автора, який усе життя фільмував картини про чудовиськ, нарешті зрозуміли і як слід оцінили. Причому найбільше нагород у кар’єрі дель Торо наразі отримує завдяки фільму, створеному за його правилами. Мексиканцеві не довелося зрікатися себе – він зняв ще один фільм про монстра, в якому монстр веде себе більш людяно, ніж люди. І цього виявилося цілком достатньо.

Лук'ян Галкін
Лук'ян Галкін

головний редактор Moviegram

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…

…знаючи, що «Форма води» стала найкращим фільмом року

Ми вже бачили численні компрометуючі заяви анонімних членів Кіноакадемії, які зізнаються, що дивилися далеко не всіх номінантів навіть в основних категоріях. Ми знаємо, що за «Оскари» голосують більше 7 000 професіоналів з різних галузей, чиї вподобання підраховуються за складною системою. Ми наче змирилися з тим, що нагороди Кіноакадемії не є рейтингом наших особистих уподобань. Ми все розуміємо – але все одно іноді засмучуємось.

Чи робить «Оскар» за найкращий фільм року «Форму води» (або будь-кого з попередніх тріумфаторів) ліпшою чи гіршою? Вочевидь, що ні – йдеться про умовну додану вартість і для самої стрічки, і для її авторів. Будь-яка кінонагорода автоматично створює порівняльний ступінь: той чи інший фільм не просто найкращий, він ще й кращий за решту. Ця суміш з очевидних тверджень часом викликає непередбачувану реакцію, і ми наче не маємо нічого проти «Форми води», але чомусь засмучені її перемогою. Або ж, навпаки, раді – і трохи зловтішаємось з тих, хто твердив, що справжні шанси мають лиш «Три білборди».

«Форма води» має спільне коріння з «Ла Ла Лендом», головною одою ескапізму минулого року. Це не добре й не погано – це маркер, такий самий, як перемога малобюджетного «Місячного сяйва». У 2017-му американська кіноіндустрія, серед якої переважають демократи, стояла пліч-о-пліч проти зовнішнього ворога – нині ж її отруюють внутрішні протиріччя вкупі з низкою ганебних звинувачень, які поки не обернулися гучними судовими процесами, але мають усі шанси це зробити. Звісно, навряд чи це можна безпосередньо пов’язати із перемогою картини Гільєрмо дель Торо, але таке тло робить зрозумілішим ігнорування ядучих і злостивих «Трьох білбордів», що наприкінці роблять головним негідником… американського солдата, котрий служив в Іраку. Тобто вчорашнього героя.

То як дивитися «Форму води»? Із насолодою та втіхою – зрештою, це ще й володар «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю, і робота видатного режисера, хай навіть він досі не спромігся перевершити власний «Лабіринт Фавна». Так, «Оскари» створюють тренди, але хіба хтось із нас вважає їх істиною в останній інстанції? Звісно ж ні – принаймні, якщо смаки Кіноакадемії не збігаються з нашими.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: