Чоловіче-жіноче Райнера Вернера Фасбіндера

Райнер Вернер Фасбіндер прожив лише 37 років, за які він встиг зробити те, що деякі не спроможні зробити за все своє життя.
Віталій Герасименко:

Жіноче Фассбіндера

З упевненістю можна сказати, що modus operandi культового німецького режисера Райнера Вернера Фасбіндера описує фраза «live fast — die young». Складно уявити, що лише за 14 років він зняв 41 повнометражний фільм (перші свої 10 фільмів він взагалі зняв менше ніж за два роки). Такий шалений темп був продиктований методами роботи — Фасбіндер вмів робити все, і окрім режисури писав сценарії, був продюсером, а часом виступав навіть оператором, режисером монтажу і актором у власних фільмах. Близькі (іноді навіть занадто близькі) відносини з усіма членами знімальної групи дозволяли працювати з нереальною продуктивністю — режисер не мав звички репетирувати і часто знімав одним дублем. Одним із каталізаторів продуктивності була важка наркотична залежність, яка і привела Фасбіндера до смерті від передозування в ранні 37 років.

Наприкінці 1960-х років, під впливом французької та британської «нових хвиль», а також класичних жанрових голлівудських фільмів починає формуватися «Нове німецьке кіно» — на світову кіноарену виходять Фолькер Шльондорф, Вім Вендерс, Вернер Херцог, Александр Клюге та інші. Але рок-зіркою, справжнім панком від кіно, нон-конформістом і головним представником Німеччини в кінематографі став саме Фасбіндер. Його кар’єра почалася в театрі, де він зустрів більшу частину своїх майбутніх колег і партнерів — цю Комуну деякі охрестили «Содомом і Гоморрою». До Берлінської кіношколи Фасбіндера не взяли, і перші свої короткі фільми він зняв завдяки своєму коханцеві-акторові Крістофу Розеру, в обмін на право знятися в головній ролі. Великий вплив на його ранні кінороботи справила творчість Бертольда Брехта (зокрема, його «ефект відсторонення») і Жана-Люка Годара (який колись і сам надихався Брехтом). Пізніше німець навіть запросив головну музу Годара — Анну Каріну — знятися в одному зі своїх кримінально недооцінених фільмів під назвою «Китайська рулетка».

Суперечливість Фасбіндера проявлялася в усьому, особливо в його сексуальності: він був кілька разів одружений, втім мав велику кількість коханців та коханок. Одна з його колишніх дружин і актрис Інгрід Кавен охарактеризувала смаки режисера таким чином: «Райнер був гомосексуалом, якому потрібна була жінка. Все настільки просто і настільки складно». З іншого боку, лесбійки і феміністки засуджували режисера за мізогінію і сексизм, особливо в «Гірких сльозах Петри фон Кант». Консерватори і марксисти засуджували його за зв’язки із радикальними лівими. Геям не сподобалося, як Фасбіндер показав їх у «Кулачному праві свободи». Режисер завдавав біль і близьким людям — одну зі своїх перших «муз», Ірму Херманн, одного разу ледь не побив до смерті. Більше 10 років вона була до нестями захоплена Фасбіндером, а він, у свою чергу, користувався своєю безмірною владою над нею.

Еклектична фільмографія Фасбіндера охоплює найрізноманітніші теми — руїни і відновлення післявоєнної Німеччини, щоденний і побутовий фашизм, динаміка сімейних і любовних відносин, руйнівна сила любові, влади і сексу. Ключ до своєї фільмографії дав сам режисер: «Своїми фільмами я хотів би звести дім. Одні фільми були б стелею, інші — стінами, а треті — вікнами. Але я сподіваюся, що, врешті-решт, з цього всього вийшов би дім».

1972

Гіркі сльози Петри фон Кант

Одним із класичних голлівудських режисерів, який вплинув на стиль Райнера, був Дуглас Сірк — майстер мелодрам і трагедій, який знімав свої фільми у 1950-х роках. «Мелодраматичному періоду» Фасбіндера поклав початок саме його камерний фільм «Гіркі сльози Петри фон Кант», заснований на власній п’єсі і знятий в одній декорації (квартира головної героїні) із повністю жіночим акторським складом.

Теми, близькі Сірку, відображаються й тут — самотність людини і влада як детермінуючий фактор будь-яких людських відносин. У центрі історії модельєр Петра — розлучена жінка, яка практично не виходить із квартири та страждає від самотності. Вона закохується в Карін — простачку з робітничої родини, яка мріє про кар’єру моделі. Динамічні відносини між Петрою, яка нестями від Карін, відзеркалюються і з іншого боку — в Петру закохана її асистентка Марлен, яка страждає від щоденних знущань і регулярного приниження з боку Петри.

Ця багатошарова і тонка робота не спекулює на квір-тематиці, а скоріше препарує природу самих людських відносин. «Економіка бажань» часто може заплутати: чи любить людина насправді або радше прагне володіти кимось? Фраза «ти за це заплатиш», що часто промовляється у фільмі, пояснює спосіб життя Петри — вона вступає в ринкові відносини з партнерами, переконуючи себе, що це і є любов. Правила гри, насаджені головною героїнею, пізніше зіграють проти неї самої. Замість нормальних і здорових відносин (неважливо, одностатеві вони чи ні), героїні «Гірких сліз» маніпулюють, брешуть і грають, намагаючись домогтися певного статусу у відносинах (домінантного або покірного). Цей антикапіталістичний фільм прирівнює садомазохізм до убогої культури споживання і накопичення. Пригадайте хоча б манекени, що наповнюють квартиру Петри — наскільки ці вічно життєрадісні шматки пластику відрізняються від живих людей?

Die bitteren Tränen der Petra von Kant

жанр: драма

у головних ролях: Ханна Шігулла, Маргіт Карстенсен, Ірма Херманн

1974

Страх з’їдає душу

Фільм про відносини дивної пари — літньої прибиральниці-німкені та молодого м’язистого араба — замислювався Фасбіндером як проміжна кіновправа між двома іншими проектами. Вільний ремейк класичної мелодрами Дугласа Сірка «Все, що дозволено небесами» був знятий всього за 15 днів, і режисер багато чого запозичив від оригіналу, починаючи від самого стилю, закінчуючи роботою камери, побудовою мізансцен і кадруванням. Фільм був обраний до конкурсної програми Каннського кінофестивалю у 1974 році, де виграв приз ФІПРЕССІ і отримав нагороду від Екуменічного журі.

«Страх з’їдає душу» можна вважати найбільш доступним і популярним фільмом Фасбіндера, в основному через мелодраматичний стиль, який найоманливішим чином залучає в історію скоріше на інтелектуальному, ніж на емоційному рівні, за допомогою згаданого раніше «ефекту відсторонення». Райнер Вернер міркує не тільки про ксенофобію, расизм та ейджизм (безглузда для багатьох пара піддається гонінням і приниженням у першій половині фільму), але і про страх самотності і жорсткі соціальні ролі, що надаються кожному члену суспільства. Парадоксально, але для Фасбіндера любов — це елемент соціального гноблення, саме тому й тримається союз головних героїв, поки вони гнані і зневажені всіма. Як тільки зневага оточуючих змінюється на терпимість, невидима нитка, що об’єднувала героїв, рветься — вони починають розуміти, що не так вже вони й відрізняються від тих людей, які їх зневажали і керувалися упередженнями, якими вони й самі керуються у своїх відносинах одне з одним.

Angst essen Seele auf

жанр: мелодрама

у головних ролях: Райнер Вернер Фассбіндер, Бриджит Міра, Ель-Хеді бен Салем

1979

Заміжжя Марії Браун

Фільм став першим в трилогії Фасбіндера під назвою BRD (Bundesrepublik Deutschland), за яким послідували «Сум Вероніки Фосс» і «Лола». Всі три фільми пов’язані не сюжетом, а тематикою — це історії різних жінок, які жили в Західній Німеччині 1950-х років під час «економічного дива». Всі три головні героїні намагаються забути про минуле, щоб рухатися до кращого майбутнього. Всі вони намагаються знайти свою роль у новому суспільстві, ба більше, вони готові на все, аби досягти успіху.

«Заміжжя Марії Браун» принесло Фасбіндеру довгоочікувану любов німецьких глядачів, які досить холодно сприймали попередні картини режисера. Одна з його муз, Ханна Шігулла, настільки переконливо зіграла Марію Браун, що західні критики називали її «неймовірною сумішшю Марлен Дітріх із Джин Харлоу», а на Берлінському кінофестивалі, де пройшла прем’єра фільму, Шігулла отримала Срібного ведмедя за кращу жіночу роль. Цілком справедливим бачиться порівняння долі Марії Браун із долею Західної Німеччини — країна, що тільки прокинулася від війни, повстала з попелу, позбулася багаторічних комплексів і принижень, стала на ноги і домоглася успіху. Ось тільки ціною успіху виявилося бездушне існування, в якому немає місця справжньому щастю.

Die Ehe der Maria Braun

жанр: мелодрама

у головних ролях: Ханна Шігулла, Клаус Льовіч, Іван Десні

Артур Сумароков:

Чоловіче Фассбіндера

У житті Райнера Вернера Фасбіндера було аж занадто багато всього: секс, наркотики, алкоголь, любов, ненависть, кінематограф. Він доводив до морального виснаження та творчої знемоги не тільки себе, але і всіх, хто складав кістяк його славнозвісної Комуни. Важко не піддатися спекуляції на особистих та глибоко інтимних подробицях життя режисера, при тому що сам він неодноразово дозволяв собі самовикриватися у власних фільмах. Тиран на знімальному майданчику і у стосунках зі своїми численними коханцями і коханками, офіційними дружинами і просто творчими колегами, Фасбіндер, проте, був надто вразливим, гостро переживаючи кожну нову розлуку і кожен початок будь-яких стосунків. Довгий час головним чоловіком в його житті був батько, перед яким в 15 років юний Райнер зробив камінг-аут, зізнавшись у своїй гомосексуальності. А закохався майбутній режисер у сина м’ясника.

1974

Кулачне право свободи

Важко не побачити в цій драмі проекцію біографії самого режисера, тим більше, що сам він зіграв головну роль. Його персонаж Франц Біберкопф — безробітний актор, герой масштабу і проблематики Достоєвського, одержимий не тільки собою, але і бажанням швидкого, без жодних зайвих труднощів, заробітку. Отримавши можливість входу у світське суспільство, Франц виявляється людиною легко керованою своїми спонтанними бажаннями: пристрасть до гри і пристрасть в цілому перетворюють його життя на низку сумнівних вчинків, проступків і злочинів.

Ідейне ядро картини — хворобливі, патологічні відносини, в яких немає ані краплі щирості, а є лише в’язке відчуття безнадії і тотальної залежності. У певні моменти може навіть здатися, що Фасбіндер виплеснув на плівку історію власного зв’язку з актором Удо Кірем, який мав досвід роботи хлопчиком за викликом. Утім, в цій картині режисер навмисно піддає себе катуванню, врешті-решт приводячи свого нікчемного героя до трагічної і неминучої розв’язки.

Faustrecht der Freiheit

жанр: драма

у головних ролях: Райнер Вернер Фассбіндер, Карлхайнц Бьом, Пітер Шатель

1978

У році тринадцяти місяців

Найбільш нестерпний і водночас найдосконаліший у візуальному плані фільм в кар’єрі Фасбіндера необхідно в першу чергу сприймати як сповідь режисера перед своїм коханцем Арміном Майєром, який наклав на себе руки. Він знявся в декількох його фільмах, і, власне, був уведений режисером в німецьке богемне середовище. Втім, Майер був постійним клубком нервів і рефлексій — Фасбіндер і Армін буквально відчували одне одного. «Як божевільний він метався по Мюнхену, кожному зустрічному показуючи лист Фасбіндера і намагаючись зрозуміти, що це означає. Сам осмислити те, що трапилося, він не міг і глушив свою тугу вином…» — описує у своїх мемуарах Курт Рааб поведінку Арміна після того, як із прощального листа Райнера він дізнався про появу у нього нового коханця. Трагічна смерть Арміна стала для Фасбіндера потрясінням, на його похорон він не прийшов.

Але при цьому він зробив Арміна прототипом головної героїні «У році тринадцяти місяців» — Ельвіри (Ервіна) Ваусхаупт. Боротьба між чоловічим і жіночим та двоїста сутність людської природи обрамляють цю трагічну історію про тотальну соціальну некомунікабельність, про дисфункціональність відносин, побудованих не стільки на любові, скільки на безглуздій жертовності і втраті власної ідентичності. В цій стрічці Фасбіндер зіграв Антона Зайця — самозакоханого, егоїстичного, жорстокого бізнесмена, який просто використовував Ельвіру як іграшку для своїх тимчасових насолод.

In einem Jahr mit 13 Monden

жанр: драма

у головних ролях: Райнер Вернер Фассбіндер, Фолькер Шпенглер, Інгрід Кавен

1982

У році тринадцяти місяців

Останній фільм у кар’єрі великого режисера, який немов підводить риску під усіма його численними творчими пошуками, стражданнями та існуванням на межі серцевого нападу. Взявшись за екранізацію однойменного твору Жана Жене, Райнер Вернер Фасбіндер, безперечно, не міг не піддатися бажанню прочитати текст згідно з власним світоглядом, своєму тодішньому життєвому досвіду. Втім, як книгу, так і фільм поріднює ненадійний оповідач, оскільки глядач не має в повній мірі довіряти щоденникові лейтенанта Себлона, а автор виглядає не більш ніж претекстова фігура, чия точка зору оповита серпанком сумніву.

«Керель» максимально ввібрав у себе всі можливі кіномовні знахідки Фасбіндера, при цьому, звичайно ж, цей камерний, епатажний гей-фільм не претендує на масштаб авторського висловлювання «Берлін-Александерплатц». Але для режисера картина мала величезне значення і як, по суті, авторський заповіт, і як пронизливе зізнання у своїй інакшості, соціальній непристосованості. Зрештою, і виконавець головної ролі в «Керелі» — американський актор Бред Девіс — завершив свій життєвий шлях теж надто рано, згорівши від СНІДу. Так само стрімко горів, знімаючи цю картину, Фасбіндер, якому і цілого світу було замало, якщо б у ньому не було тих, кого можна було кохати та ненавидіти водночас.

Querelle

жанр: драма

у головних ролях: Бред Девіс, Жанна Моро, Франко Неро

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: