«Історія зимового саду» Семена Мозгового: Зламані квіти ВДНГ

Пурпурова троянда павільйону

Сніжна зима змінюється на теплу весну та у квітковому павільйоні ВДНГ відчиняють вікна і знімають тканинні простирадла. Пані Вороніна слідкує за процесом та бідкається, що помічники роблять все не за планом. Десь на задвірках цієї історії є чоловіки, які хочуть, аби пані Вороніна пішла на пенсію, але вона не здається. Говорить, що навіть на пенсії буде приходити сюди, щоб доглядати за квітами, адже їм потрібен «перехідний період». Пані Вороніна не може покинути павільйон, бо пропрацювала там 45 років і, схоже, вже давно пустила сюди своє коріння. З’являється у павільйоні і група радіодезистів, які тут знаходять потужне джерело позитивної енергії.

З радіодезистами у фільмі Мозгового пов’язані найдивніші речі. Вони так само загадково зникають із сюжету, як і з’являються. Можливо, вони додають трохи абсурдності подіям навколо павільйону. Їхні вимірювання точно видаються смішними. За допомогою металевої дуги старий чолов’яга змушує помічників пані Вороніної повірити у надприродну силу енергії та ходити навпочіпки з крейдою за цією дугою. На цьому в принципі і закінчується гумористичне і починається рутинне. Мозговий знімає павільйон переважно з найкомфортніших ракурсів, але знаходить найгарніші. Використовуючи статичну камеру, картинка досягає того самого ефекту, що й у Роя Андерссона, який вибудовує свій вигаданий сатиричний світ, скажімо, у «Сидiв голуб на гiлцi, мiркуючи про буття». У Мозгового лише локацій менше, але в їхній естетичності йому точно не відмовиш.

Після першого показу на Docudays думки у соціальних мережах розділилися. Хтось справедливо вважає кіно повільним і таким, що заслуговує радше на короткий метр, ніж на повний. Втім, така меланхолійна повільність цілком пасує цій історії. Позаяк не кожному вдається тренувати свою терплячість, «Історія зимового саду» неминуче стає фільмом не для всіх. Але кіно щедро винагороджує свого глядача і, як показали результати конкурсу Docudays, на нього знаходять попит. Мозговий на титрах показує кінохроніку відкриття ВДНГ у Києві. Від цих кадрів трапляється дисонанс, адже попередню годину ми спостерігали за зів’ялими павільйонами на величезній території, а тепер змушені порівнювати цей результат із величчю та радістю людей, які побудували один з найбільших парків у СРСР.

Стрічка Семена Мозгового насправді не про песимізм щодо змін. Пані Вороніній неминуче доведеться піти, але за іронією долі її замінить інша Валя – з таким же норовливим характером і, можливо, майбутнім стажем у кільканадцять років у павільйоні. Такому несподіваному фіналу неможливо ні порадіти, ні посумувати. Однак «Історія зимового саду» не залишає байдужим нікого завдяки своїй впізнаваності. Так, пані Вороніна своїм характером нічим не відрізняється від жителів донецької та луганської областей, які не покинули свої домівки, бо це їхня земля. Як казала у фільмі «Віддалений гавкіт собак» головна героїня: «В Україні кожна собака – це лев у своєму домі». Цей господарський посил, який залишився нам у спадок від комунізму, несвідомо знищує нашу особистість, асимілюючи її то із зруйнованими будинками, то із поламаними павільйонами. Цих людей можна зрозуміти, але не можна засуджувати, адже вони знайшли своє покликання, якому віддали надто багато, і через цю втрату рухатися до змін їм надзвичайно важко.

The Winter Garden's Tale
2018
режисер: Семен Мозговий
жанр: документалістика
країна: Україна

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: