«Манливий, солодкий, без меж, або Пісні і танці про смерть». Як танцювати під рефлексії

Кіно про екзистенцію без питань та відповідей

Кіно може говорити з глядачем на різні теми, вчити моралі, бути інструментом маніпуляцій та ідеологій. Та передусім воно розповідає історію. Без неї стрічка навряд чи зможе зацікавити (чи хоча б знайти) того глядача, який назве її улюбленою, хорошою або найгіршою. Та коли справа доходить до чогось абстрактного, що промовляє на рівні символів та візуальних образів, мимоволі хочеться знайти такому оголеному кіно одяг. Фільм Тані Ходаківської та Саши Стеколенка про життя та смерть має яку-не-яку структуру оповіді: поділ на три частини вряди-годи допомагає знайти мінімальну опору в наративі. Однак форма доволі сильно домінує над змістом.

У першому розділі «Манливого» йдеться про поїздку до Італії. Режисери говорять про життєві цінності з вдвовою Мікеланджело Антоніоні та зі знайомими Тоніно Гуерри, автора сценаріїв до фільмів Фелліні та «Ностальгії» Тарковського. У цьому епізоді несподівано виникає фрагментарність, яка нещадно нищить інформативність у голові глядача. Ходаківську та Стеколенка  не так хвилює тема смерті, як пошук неймовірних краєвидів, наприклад снігу на зелених полях. Це безумовно гарні кадри, але через швидкоплинний монтаж вони мають химерний вигляд, і неначе вимушено прикручені до стрічки.

«Солодкою» стала друга частина, яку знімали у карпатському селі. Незважаючи на певну ізольованість від цивілізації, люди в ньому щасливі, що їх не з’їли вовки дорогою до школи. Причин сумувати навіть з приводу неминучості смерті у цих людей аж ніяк нема. Другий розділ мусив би мати вигляд умовного протиставлення першому, але італійські історії не настільки песимістичні, щоб шукати для них таке прочитання. Мешканці карпатського села просто живуть собі, не задаючись екзистенційними питаннями.

«Без меж» – грузинська історія. Режисери відвідують село і потрапляють на поминальне застілля. Люди співають пісень, пригадують свого товариша і розмірковують над життям, смертю та миттю, яка знаходиться між ними. Цей сегмент найбільш візуально вирізнений та відточений. Ходаківська знімала на плівку (16 та 35 мм) та цифровою камерою. Якщо сподіваєтесь, що всі три сегменти розділені візуально, то мусимо засмутити. У кожному відбувалася комбінована зйомка – і цей постійний пошук кіномови радше шкодить, аніж допомагає. Звісно, в об’єктиві 35-міліметрової плівкової камери полуниця має смачний вигляд, а самотній автобус у полі починає перегукуватися кольорами з картинами Ван Гога. Та чи приносить це хоч щось для розробки меседжу стрічки про досвід зустрічі зі смертю? Творці фільму вирішили залишити будь-які візуальні рішення на розсуд глядача, без жодних пояснень

Манливий, солодкий, без меж, або Пісні і танці про смерть
2017
режисер: Таня Ходаківська, Олександр Стеколенко
жанр: документалістика

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: