Джанфранко Розі вивчає проблему мігрантів, делікатно вписуючи складну тематику в неочікуване тло. Тлом же стає розмірене, позбавлене жодних ексцесів життя італійського острова Лампедуза. Власне, зазвичай спокій порушує лише радіо, коли видає чергове повідомлення про загиблих мігрантів.
Буття мешканців острова від цього зовсім не змінюється. Це майже та повсякденність, про яку презирливо писав Гайдеггер: життя заради самого життя. Та для Розі саме у цьому прихована істина, адже він і раніше звертався до подібних елементів у своїх оповідях. Наприклад, у «Священній Римській кільцевій» люди теж розчинені у людях – але від того вони видаються ще більш справжніми.
Люди та місцевість, у якій вони мешкають – ключові акценти творчості Розі… принаймні, тієї, що мала фестивальний успіх. Зокрема, він вже дослідив існування людей у Каліфорнійській пустелі, передмісті Рима, на службі у Мексиканського наркокартелю та, нарешті, на острові, куди щороку прибувають сотні тисяч мігрантів. Жодний з цих фільмів не лишився без нагород.
До речі, Джанфранко Розі – єдиний у світі документаліст, що перемагав на двох престижних фестивалів так званої «великої трійки»: Венеції та Берліна. Та й взагалі, раніше, до Розі, ніколи документальний фільм не вигравав у конкурсі Венеційського кінофестивалю. Ніколи за 70 років існування. Це, типу, вау.
Завдяки автентичному стилю, Розі може проникати у найінтимніші сфери людського життя, дізнаватися їх таємниці, одночасно лишаючись досить відстороненим споглядачем. У дечому він навіть схожий на документалістику Сергія Лозниці, тільки більш олюднену. Власне, відчуження від документальної реальності – це не якась заслуга. А от витримати при цьому ідеальну дистанцію, на якій глядач продовжує співпереживати екранним героям, поки не у багатьох виходить.
Цей такт дозволяє йому зробити таку важку тему, як міграція, максимально глядацькою. Тобто не можна розповісти про проблему переселенців, оминаючи їхні смерті та умови пересування. А на це дуже складно дивитися. Контакту з аудиторією в цій же царині зміг досягти Майкл Вінтерботтом зі своїм «У цьому світі», який у 2002-му завоював нагороду Берлінале. Але його фільм був художнім, Розі приймає ж виклик у документалістиці та вивірено визначає допустиму дозу шокуючих кадрів. Ніхто не знепритомніє на показі, нікого не знудить. А от осягнути явище в усій повноті доведеться.
