Your Own Personal Corbijn: кліпи, що забрендували Depeche Mode

Колаборації «вісників моди» та режисера Антона Корбейна

Переглядаємо найкращі відеороботи «вісників моди» та легендарного фотографа, кліпмейкера та режисера Антона Корбейна, які разом утворили один із найтриваліших та найлегендарніших відеопроектів в історії музичної індустрії.

STRANGELOVE

1987

На момент, коли квартет Депешів достукався до Антона Корбейна, їхня музика лише набирала обертів у своїй темній прогресії – від танцювального та райдужного синт-попу гурт перейшов до темних мотивів у альбомі 1986 року «Black Celebration».

Кліпмейкер як ніхто інший підійшов для нового звучання Depeche Mode: чорно-біла, зерниста та нуарна історія, яку розповідає «Strangelove», стала вісником «золотої епохи» гурту.

Гучномовці, що то тут то там виникають у паризькій обстановці та нагадують про обкладинку альбому «Music for the masses», femme fatale на тлі Ейфелевої вежі та одягнені у шкіру учасники DM – так почалась історія знакової співтворчості.

NEVER LET ME DOWN AGAIN

1987

Цього разу режисер вирішив приділити більше уваги контрастові та римуванням. Темні фони перекриваються світлом, молодий Дейв Гаан у костюмі співає поруч із стареньким роботягою у підтяжках, а динамічні сцени із машиною змінюються на статичні віньєтки із учасниками групи.

«Never let me down again» із мальовничими полями, що гойдаються під звуки Depeche Mode, міг спокійно вписатись у сеттинг «Землі» Олександра Довженка. Неоднозначні рефрени гучномовців, голова Мартіна Гора, що пливе повз колосся, майже біблійні сцени порятунку соліста – чим не поетичне кіно?

PERSONAL JESUS

1989

Класичне уже відео з альбому «Violator»: сепія, бордель, ковбої, Ісус. Корбейн тут навряд чи розповідає історію Елвіса та Прісцилли, яка стала основою тексту. Скоріше йдеться про повернення до фройдівського комплексу «мадонни і блудниці» та своєрідного ставленя DM до релігійних тем (простежується ще з часів «Blasphemous Rumours»). Підозріло і те, що герой відеокліпу прибуває у край содомського гріха на біблійному осликові.

Усе видається напівреальним – від холодної сексуальності дівчат з ранчо до надмірного мачизму в образі Дейва Гаана. Можливо, поїздки в Іспанію ніколи не було, а усе це всього лише жарт Корбейна. Відчуття спагетті-вестерну та іронії до усього цього додає Мартін Гор, який катається на іграшковому коникові. Як не ставитись до кліпу, а «Reach out and touch faith» – водночас і мантра.

ENJOY THE SILENCE

1990

Про, напевно, головний трек гурту Depeche Mode уже не варто нічого говорити, адже про нього всі – від фанатів Сергія Вікторовича Жадана до водіїв маршруток (про перетини двох цільових аудиторій говорити складно).

Відеоробота Корбейна вкотре доводить, що кліпи Антона – пейзажна частина музики DM, цього разу буквально. Дейв у короні мандрує зернистими відстороненими ландшафтами, буквально володіючи усім і нічим водночас. Візуальна метафора фальшивості, покинутості та відлюдькуватості людського тріумфу доводить глядачеві, що завжди можна насолоджуватись тишею.

I FEEL YOU

1993

Гранжеве відео, поєднане із скрипом та виразним роковим звучанням «Songs of Faith and Devotion» можна сприйняти і як сиквел «Strangelove»: фатальні захоплення, чорно-білі ландшафти і виразно сексуальна тематика.

Кліп Антона Корбейна припав на період, коли вокаліст гурту Дейв Гаан частенько зазирав у безодню і захоплювався темними матеріями, більш реальними за пісенний бік DM. Відеоколаборація демонструє надривний мікс між згубними пристрастями, любовними захопленнями та сакральністю, поєднаний образом владної жінки, на вівтар якої і покладають жертви Depeche Mode. Крапелька БДСМу – і нуар перестає бути в’ялим.

WALKING IN MY SHOES

1993

Своєрідна відеосповідь від Дейва Гаана, зрежисована Корбейном. Театральні декорації, костюмовані алегорії та галерея різноманітних фріків у відеоряді викликають множинні асоціації – від Шекспіра до Гріневея. Режисер використовує прийом сепарації кольорового та чорно-білого, перетворюючи певні сцени на відверто вертепні або навіть інфернальні за допомогою токсичного червоного.

Вокаліст DM проходить увесь шлях разом зі своїми колегами по гурту у монтажній вервиці, що перебивається ефектами «fade to black», і на зміну тематиці вираженої сексуальності приходить відпущення гріхів і пошуки власного Ісуса. Цього разу без іронії.

IN YOUR ROOM

1994

У 1994 році тисячі людей були певні, що безодня уже заглянула в Дейва. Можливо, серед прихильників цієї депресивної думки був і Антон Корбейн, який зняв ретроспективу-оммаж своїх колаборацій із Depeche Mode.

Тут і королівська особа із «Enjoy The Silence», і ковбої з «Personal Jesus», моделі із «Strangelove» та багато інших алюзій у видіннях Дейва Гаана, прив’язаного до крісла у кімнаті із червоними шторами. Додати до цього сновидіннєвий сеттинг, світло, настільки яскраве, що аж болісно і фантасмагоричних персонажів із «Walking in My Shoes» (включно із карликом) – і ми отримаємо посвяту не лише попереднім кліпам Корбейна, а і його величності Девідові Лінчу.

BARREL OF A GUN

1997

Знайомтесь, людиноподібний герой відео, який ледь-ледь поривається до існування у приглушених тонах та синюшних інтер’єрах крекхаузів – Дейв зразка 1997 року. Часи для вокаліста Depeche Mode тоді були й справді наче під дулом пістолета: у тексті цей момент вловив Мартін Гор, а у відео – хто ж як не Антон Корбейн.

Відеоряд слугує, здається, єдиній цілі – викликати навіяння параної і дискомфорту – через змієподібні рухи камери, ігри із ракурсами та ритмічний монтаж. Для повного антуражу не вистачає хіба що «найбруднішого туалету Шотландії».

IT’S NO GOOD

1997

Можливо, найбільш іронічне і водночас терапевтичне відео для DM, диско-шик і злидні куртизанок у готелі «Ультра» – найбільш гламурному місці у всій відеографії гурту. Сам Корбейн у камео оголошує супербенд на початку відео, яке становить собою ніщо інше, як набір самоіронічних жартів: від саркастичного погляду на власну популярність як колективу до висміювання природи «альфа-самця» Дейва Гаана.

Кліпом на пісню «It’s No Good» Антон Корбейн доводить, що може режисувати не лише чорно-білі багатошарові роботи із метафорикою та експериментами, а й відеовтілення слова «шарж».

WHERE’S THE REVOLUTION

2017

Один з найсвіжіших тандемів Корбейн-Депеш засвідчив «повторення пройденого» у стилістиці, щоправда, цього разу – зі зміною контексту у звучанні. Соціальний трек режисер вирішив знімати у чорно-білому із улюбленими кольоровими акцентами та іронією, одягнувши тріо DM у фальшиві бороди Карла Маркса.

Гумор, втім, згірк за 20 років: геть не весело спостерігати за тим, як Депеші штовхають «сізіфову сцену» для Дейва, співаючи пісні як лозунги для групи трударів-хореографів під акомпанемент булькаючих синтезаторів. Відеоінвектива із присмаком розчарування від Depeche Mode та Антона Корбейна:

P.S.:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: