Вже 23 роки фестиваль «Відкрита ніч» відбирає найкращі зразки кіно українських студентів і студенток та влаштовує їхній перегляд просто неба. Цьогоріч, внаслідок пандемії коронавірусу, покази перемістилися в онлайн, а разом із ними й амбітна виставка «Зоряний прискорювач».
«Відкрита ніч. Зоряний прискорювач» – це фрагментарний онлайн-архів кінофестивалю у VR. Тут зібрані невеличкі шматки фільмів, які в різні роки брали участь у «Відкритій ночі». Фактично це швидка прогулянка історією українського кіно й така собі вершина айсбергу колись прихованого від широкого кола глядачів кінопроцесу. Тепер ці роботи будуть доступні всім охочим.
Проєкт буде символічно відкритий аудіовізуальним перформансом гурту Minimum Duo. Його учасники Сергій і Альона Авдєєви відтворюють музику тут і зараз, надихаючись простором, у якому відбувається їхній виступ. Цього разу вони гратимуть у музеї Шевченка, і як звучить це місце – ви дізнаєтеся вже ввечері 10 жовтня.
Moviegram поговорив із продюсеркою проєкту «Відкрита ніч. Зоряний прискорювач» Олександрою Братищенко, керівником програмного відділу фестивалю Олександром Телюком і учасниками гурту Minimal Duo Сергієм і Альоною Авдєєвими та дізнався всі подробиці створення проєкту й перформансу на відкритті.
Щороку ми розширюємо програму фестивалю додатковими івентами, переглядами й майстер-класами. До пандемії була ідея провести якісь лекції та майстер-класи саме з VR’у. Михайло Герасимович [Іллєнко], артдиректор і президент фестивалю, підійшов до цього дуже креативно. Він запропонував об’єднати VR-складову з архівом. Так, ми сформували наріжну ідею, а вже вербалізували її остаточно і допрацювали всію командою.
Зараз є загальносвітовий тренд: щоб охопити більшу кількість глядачів і розширити глядацьку авдиторію, кіно перестає бути лише кіно. З’являються мультимедійні й інші похідні від кіно проєкти. Зокрема, VR. Також актуалізувалася робота з архівами, відбувається переосмислення спадку минулих років, змінюється культура зберігання цих архівів тощо. Ці дві тенденції ми об’єднали у нашому проєкті «Відкрита ніч. Зоряний прискорювач», який вдалось реалізувати завдяки підтримці Українського культурного фонду..
Команда фестивалю, яка є на цей момент, працює тут хтось п’ять, хтось сім років. Усі наші процеси максимально налагоджені. Тому головним критерієм пошуку нових підрядників є наш комфорт і єдиний вектор бачення візуальних матеріалів. З командою Sensorama Lab все відбувалося саме так.
Ситуації були різні. На деякі фільми права належать саме режисерам, і ми зв’язувалися з ними попри всі складнощі. Є такі фільми, які ми шукали на кіностудіях, де вони були створені. Часто це старі картини, і права вже належать Довженко-Центру. Дуже добре, що вони наші партнери – це дало змогу швидко розв’язувати питання. Але все-таки квест із правами відбувся.
Важливо зазначити, що ми не транслюємо повністю фільм. Ми цитуємо невеличкий шматок. І хоча ми вказуємо і назву твору, і автора, але ми хотіли, щоб творці знали, що їхня картинка отримала нове дихання. Ми максимально легалізували наші відносини з правовласниками.
Ми передбачили цей момент. Наш проєкт існує на базі нашого сайту. Його можна побачити як за допомогою телефону, так і через браузер. І звісно, якщо ти серйозний юзер і в тебе є свої VR-окуляри, то це все є в Oculus. Ти можеш повною мірою насолодитися віртуальною реальністю, яку ми створили з Sensorama Lab.
Цього року наш VR-проєкт виглядає саме так. Він розміщений на сайті, і є доступ зі всіх можливих девайсів. Уже за кілька років, я думаю, на 25-ту річницю фестивалю, ми б хотіли зробити 360 проєкцію «Зоряного прискорювача». Щоб те, що ми зараз створюємо у віртуальній реальності, вийшло за її межі і глядачі опинилися всередині проєкту.
Це 23 роки хронології українського кіно і понад 600 фільмів, які були показані за цей час на фестивалі. На жаль, до сотні робіт втрачено і досі не зрозуміло, де їх шукати.
Річ у тім, що фільми, які стали частиною «Відкрита ніч. Зоряний прискорювач», створювались у ті фестивальні роки, коли ще не було державного розуміння, що потрібно все архівувати. Кіно знімалося, накопичувалося, відкладалося, і добре, якщо воно зберігалося хоч у когось.
Виявилося, що Михайло Герасимович Іллєнко десь на касетах у себе зберігав картини з попередніх дублів фестивалю. Але загалом до певного моменту не виникло такої критичної маси, щоб стало зрозуміло, що це насправді унікальний продукт.
Перші роки фестивалю припали на часи занепаду українського кіно. Дуже мало знімали повнометражних фільмів, майже не було державного замовлення, відбувався перехід із плівки на цифру, довготривалий, майже десятирічний.
Водночас продовжували знімати студенти, випускалися щороку нові й нові курси. Вони знімали багато фільмів, які лише на «Відкритій ночі» і були представлені. Потім, звісно, «Молодість» щось підхопила, інші фестивалі. Але за цей проміжок з 1998-го до кінця 2000-х «Відкрита ніч» назбирала дуже багато унікального контенту, якого, я, навіть працюючи в центрі Довженка, знаю – ніде більше немає, лише на тих нещасних касетах.
Фільми, які тоді знімалися, часто мали гарні та фактурні звук і зображення. Але вони не зберігались у тих умовах, у яких вони мали зберігатися. Оцифрування VHS-касет чи miniDV-касет жодним чином не наближує ці копії до тих оригіналів, які були.
Тому це цікавий архів, який чимало говорить про стан українського кіно у цей перехідний період. Зараз таке його удоступнення і така публічна форма відкриють багато білих сторінок як з історії кіно української незалежності, так і з ранніх біографій режисерів, яких ми зараз добре знаємо. Дехто з них уже навіть всесвітньо відомий, наприклад Валентин Васянович, але починав у той час зі студентських фільмів і показував їх. Ці фільми мало хто бачив, і ми даємо глядачеві унікальність перевідкриття.
Так, тут скоріше було бажання створити ефект зацікавлення до кіно того періоду. Я помітив, що візуальні образи у фільмах початку 2000-х і середини 2010-х у чомусь збігаються. Молоді люди часто використовують схожі прийоми у своїх роботах, і це цікаво, бо є якась тяглість і певні загальні тенденції.
Те, що побачать глядачі та глядачки, –– це наша дуже довга робота з Михайлом Герасимовичем, з членами команди, з партнерами. Багато режисерів, наприклад, Тарас Томенко чи Олесь Санін, навіть копії своїх фільмів уже не мали. «Зоряний прискорювач» дав їм змогу отримати оцифровані фрагменти їхніх власних фільмів.
Кіно насправді технічно змінювалося навіть більше, ніж естетично. Специфіка така, що це часто фільми студентів чи вчорашніх студентів і студенток. Вони знімають про досвід молодої людини, трішки романтизовано, трішки заточено на якісь стосунки, відкриття світу. Тому там чимало пластичних образів. Наприклад, люди біжать. Є кілька фільмів у різні роки, ніяк не пов’язаних між собою авторів і авторок, де люди просто весь фільм біжать і на цьому образі бігу, на цій пластиці будується вся історія. Або є дуже популярний серед студентства образ метро, яке також пов’язане з рухом, динамікою. У перші роки частіше використовується цей образ, ніж зараз, але є одні й ті самі тропи метро, люди, які там щось роблять, або просто замальовки того, як потяг рухається чи зупиняється. Інколи навіть ракурси збігаються у фільмів, які не мають жодного зв’язку, між якими десятиліття прірви.
Слово «втрачений» тут дуже вдале, ще й тому, що йшов процес погодження прав на ці фрагменти і є частина людей, з якими втрачено будь-який зв’язок. Не зрозуміло, де вони, чи вони в Україні, чи вони живі, і при цьому у них цікаві фрагменти. Я б не називав конкретні імена, але враження такого втраченого генія початку двотисячних років залишилося.
Сергій: Ми аудіовізуальний проєкт. За музику відповідаю я, за візуальну частину – Альона. Я також писав музику для всього VR-проєкту, яку ми беремо за основу, щоб поєднати перформанс із «Відкрита ніч. Зоряний прискорювач».
Зазвичай ми відштовхуємося у роботі від приміщення. Від цього залежить райдер техніки. Ми приїжджаємо на локацію і знімаємо на камеру та записуємо на рекордер усе, що знайшли цікавого у цьому місці. Один-два дні робимо зі знахідок, з фактур свій аудіовізуальний сет.
Тут ми підійшли таким самим чином. Різниця лише в тому, що у нас фігурує не реальний простір, а простір кіно. Ми відштовхувалися від кінотематики і в образах. Альона взяла кіноатрибутику від хлопавки до прожекторів і камери. Усі ці образи будуть впізнаватись у візуальній частині. Усе відбуватиметься у музеї Шевченка, там дуже великий простір, і він має виглядати, як гігантський сай-фай.
Сергій: У цьому випадку не можу сказати, що я надихався чимось конкретним. Сам процес є натхненням. Усі треки поєднані між собою, вони всі витікають один з одного, і таким чином виходить ця музика. Поки що фінальний варіант невідомий і процес іде.
Альона: Може, ми ще вставимо тексти з робіт фестивалю. Бо там є маленькі тизери, які будуть відкриватися на зірочках у VR. Я їх взяла для відео, щоб зробити якісь ефекти, які перетворять 23-річну історію «Відкритої ночі» на машину часу. Такий зоряний прискорювач.
Сергій: Можу сказати, що я взагалі дуже люблю космічну тематику в кіно. Ще до того, як я став звукорежисером, я завжди шукав собі фантастичне кіно про космос. Тому надихатися чи брати якісь звуки – це ніби шукати музичні меми.
Серед музичних інструментів є так звані педи. І педи, які довго еволюціонують за своєю структурою, розкриваються довго, майже завжди стають основою композицій фільмів на космічну тематику. Також я записав інструменти, які можна назвати космічними. Наприклад, калімбу чи дримбу. Вони будуть підмішані до синтезаторних звуків і, мені здається, дадуть цю космічність.
Альона: Коли я дивилася фільми, то помітила, що у старого кіно менше тексту, більше емоцій, воно схоже на театр. Більше експресії. А зараз знімають структурованіше, виваженіше прописують діалоги. Усе прийшло до ладу.
Сергій: Зараз багато професійних композиторів, які пишуть кльову музику. Наприклад, гурт Ptakh_Jung і Антон Дегтярьов, один із композиторів цього дуету. Раніше професіоналів у кіно було менше, тому і музика і звук були трохи гірші.
Коли я ще в Карпенка-Карого вчився, у мене не було викладачів, які були б хоча б на 10 років старші за мене. Усі викладачі були пенсійного віку. Це і є та різниця між тогочасним кіно і сучасним, бо зараз чимало моїх колег, звукорежисерів, які знають про кіно вже більше, ніж ті, хто нас навчав.
Перфоманс-відкриття до відкриття онлайн-архіву «Відкрита Ніч. Зоряний прискорювач» відбудеться 10 жовтня о 20:00 на офіційній facebook сторінці фестивалю.
Дивіться також на YouTube.
