Як зняти свій дебют в Україні: досвід Лізи Сміт

Українська режисерка про створення фільму від ідеї до зйомок

Ліза Сміт – українська режисерка, співавторка фільму «Школа №3» та авторка короткого метру Sоlitude. Цьогоріч Ліза бере участь у 14 пітчингу Держкіно зі своїм новим проєктом – повнометражним ігровим дебютом «Вакуум».

«Вакуум» оповідає про археологиню, яка приїздить у місто дитинства, щоби владнати справи після зникнення батька. Вирішуючи проблеми, вона й сама не помічає, як поступово дедалі більше розчиняється у світі, що прагнула забути.

Спеціально для Moviegram Ліза Сміт та її продюсерка Саша Костіна докладно розповіли про те, як народжується фільм: від задуму до зйомок. Цей текст буде корисним усім, хто планують зняти своє кіно в Україні і не знали, з чого почати, та які етапи їм доведеться пройти.

Від ідеї фільму до написання сценарію

Ліза Сміт

режисерка, сценаристка

Я веду щоденники спостережень і вже потім, на етапі написання сцен, часто звертаюся за натхненням до старих записів, які піддивилась або підслухала в реальному житті. Ідея мого фільму виникла після прочитання книги «Іншалла, Мадонно, іншалла» Міленка Єрґовича. Це збірка розповідей, одна з яких навела мене на першовідчуття, що згодом привело до сценарію «Вакууму». Це першовідчуття було пов’язане зі запитанням про те, що насправді залишається після смерті людини або після того, як вона зникає безвісти. Порожнеча, як у фізичному світі – спустошене місце за столом із друзями, – так і у світі людських почуттів. І цікаво було дізнатися, коли й чим ця пустка може бути заповнена.

Згодом, розробляючи історію, я знайшла візуальні та звукові рішення, щоби передати це відчуття саме мовою кіно, але на це пішло багато часу й зусиль. На одній із сесій Midpoint тьютор Іво запитав мене: «Як ти покажеш, що пляшка стояла на столі, а тепер її немає?» – такі запитання я і ставила в сценарії.

Написання сценарію – суб’єктивний процес, що може тривати від декількох місяців до декількох років, залежно від складності теми та історії

Якщо говорити широко про ідею, то її можна розвинути самостійно, а можна – в українських або міжнародних майстернях. На щастя, їх зараз багато. Туди потрапляють лише після добору, який зазвичай досить конкурентний. Нам із проєктом «Вакуум» пощастило мати досить значний досвід: Terrarium, TheWriteReatreat, TorinoFilmLab Extended, Midpoint Feature Launch.

Написання сценарію – суб’єктивний процес, що може тривати від декількох місяців до декількох років, залежно від складності теми та історії. В Україні ще минулого року було можливо виграти грант від УКФ на девелопмент проєкту (написання сценарію та зйомки тизеру). На жаль, наразі такої можливості немає, але є ймовірність, що Державне агентство України з питань кіно її поновить.

«Як ти покажеш, що пляшка стояла на столі, а тепер її немає?» – такі запитання я і ставила в сценарії

Від написання сценарію до пітчингу

Для мене процес написання повного метру став справжньою подорожжю, наповненою зустрічами та пригодами. Я писала про молоду жінку археологиню і прагнула зрозуміти, чим ці люди дихають. Я познайомилася з декількома археологинями з Інституту археології та вела з ними довгі бесіди як професійного, так і більш особистого характеру. Я бачила, у яких умовах вони працюють, як виглядають їхні робочі місця, дізналася, яка в них зарплата.

Для того, щоби зрозуміти, як у нашій країні працює ринок чорної археології, я знайшла чорного археолога, який згодився зі мною спілкуватися. Без диктофона, щоправда. Але він навіть дозволив мені бути з ним на блошиному ринку, де продавав здебільшого всякий непотріб, оскільки цінні речі чорні археологи на ринок не виносять.

Пошук локацій і типажів героїв – це обов’язкова практика для режисера, який сам пише сценарій

Ми з оператором-постановником ще на етапі сценарію подивилися специфічні локації для фільму – це давньогрецьке місто Ніконій в Одеській області. Воно, на жаль, не є заповідником, як, наприклад, Ольвія, і тому розграбоване чорними археологами.

Пошук локацій і типажів героїв – це обов’язкова практика для режисера, який сам пише сценарій. Адже тоді ти можеш перенести свій задум у реальну площину, знайти прототип персонажа, локацію, де будуть розгортатися події, сцени, поворотні точки.

Крім сценарію під час розробки пишеться режисерське бачення фільму, де говориться про головні змістовні й візуальні рішення режисера, як буде виглядати майбутній фільм, локації, актори, стилістика, концепція та багато іншого. Також ми з командою зняли тизер, щоби передати атмосферу фільму, та підготували мудборд, на якому видно кольорові й композиційні рішення, типажі персонажів.

Від пітчингу до підготовчого періоду

Олександра Костіна

продюсерка компанії BOSONFILM

Коли сценарій уже готовий (хоча його в процесі ще не раз можна відточувати), режисер знає, що хотів би отримати в результаті й уже знайшов partner in crime (продюсера), можна йти до наступного кроку – пошуку фінансування.

Наразі найбільшим інвестором вітчизняного кінематографа є Державне агентство України з питань кіно. Тож пітчинг Держкіно – можливість на конкурентній основі дістати фінансування й реалізувати свій проєкт.

Час від часу з’являються додаткові ініціативи та програми від інших державних установ і громадських організацій, але вони або тематичні, або проводяться не на постійній основі. Так, Український культурний фонд минулі роки підтримував девелопмент і виробництво проєктів, а цього року – надає підтримку компаніям, що постраждали від наслідків епідемії коронавірусу. Український інститут надає підтримку проєктам і спеціалістам для промоції за кордоном.

Звісно, якщо проєкт має потенціал міжнародного релізу, то є багато можливостей здобути додаткове фінансування від національних і міжнародних фондів, дистриб’юторів, сейлз-агентів і телеканалів із інших країн.

В Україні можна зняти фільм без фінансування Держкіно, якщо ви маєте власні кошти, знайшли приватного інвестора, що вірить у вашу ідею, або ж створюєте проєкт за замовленням. За таких умов можливість повернути витрачені на створення фільму кошти мають або ті проєкти, що мають дуже низьку собівартість, або ж ті, чий реліз не обмежується винятково українським прокатом.

Кожен пітчинг має правила проведення та критерії оцінювання, тож передусім необхідно ознайомитися з ними, щоб у своїй доповіді висвітлити всі моменти, які очікує почути комісія

Якщо в проєкту є міжнародний потенціал, то пошук партнерів варто розпочати з участі в копродакшен-маркетах. Як приклад, із «Вакуумом» ми взяли участь та одержали приз в індустріальній секції міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах Eastern Promises ще на етапі розробки сценарію і скоро будемо презентувати його на пітчингу Connecting Cottbus.

Після публічної презентації зазвичай відбувається серія зустрічей із тими спеціалістами, яких зацікавив ваш проєкт. Це перше знайомство з майбутніми копродюсерами, фестивальними відбірниками та дистриб’юторами вашого фільму. Коли ж проєкт уже має партнерів з інших країн, і ви досягнули попередньої домовленості про спільне виробництво, розпочинається другий етап фінансування, а саме – подання проєкту до національних і незалежних міжнародних кінофондів.

Якщо частина виробництва фільму запланована в іншій країні, можна також спробувати одержати підтримку від деяких регіональних фондів. Проєкти, що дістали від професійної кіноспільноти високу оцінку за художню якість, можуть також знайти фінансову підтримку у вигляді мінімальної гарантії від сейлз-агентів, телеканалів і дистриб’юторів ще на етапі сценарію.

Кожен пітчинг має правила проведення та критерії оцінювання, тож передусім необхідно ознайомитися з ними, щоб у своїй доповіді висвітлити всі моменти, які очікує почути комісія. Варто спробувати розповісти про проєкт декільком колегам і знайомим, щоби побачити, у які моменти їхні очі починають блищати, а що – не викликає цікавості, й відповідно, внести зміни до запланованого спічу.

Оскільки ми розробляємо аудіовізуальний продукт, важливо окрім доповіді підготувати фото й відеоматеріали, які допоможуть зрозуміти, як саме буде виглядати майбутній фільм. Також комісії зазвичай цікаво почути обґрунтування вашої мотивації зробити проєкт. Ну й головне – знайти баланс, щоби в пітчингу була показана вся важлива інформація, але він не був переобтяжений дрібними деталями. Все легко й усе важко водночас.

Важливо окрім доповіді підготувати фото й відеоматеріали, які допоможуть зрозуміти, як саме буде виглядати майбутній фільм

Від підготовки до знімального процесу – до зйомок

Ліза Сміт

режисерка, сценаристка

Підготовка до знімального процесу так і називається – підготовчий період, він складається з багатьох паралельних процесів. Це пошук локацій, кастинг, написання режисерського сценарію та розкадровки, розробка костюмів і багато іншого.

Під час написання режисерського сценарію відбувається справжня творчість і народжується вже не текст та історія, а саме візуальний ряд фільму, включно з розміром кадру, рухом камери та звуком. Під час написання режисерського сценарію й розкадровки я, як і багато інших режисерів, надихаюся живописом. Це часто дає можливість відчути настрій сцени, композицію, світло, а також дарує образні рішення та допомагає творчій групі бачити майбутній фільм однаково. Я не люблю дивитися фільми-референси, бо досі наївно вірю, що можу щось першовідкрити та знайти зовсім непередбачуване рішення для того, щоби передати відчуття, яке закладаю в історії. Але я часто надаю команді список фільмів, якщо вони цього потребують.

Важливо, як на мене, щоби знімальна група складалася з однодумців, які горять кіно та процесом. Мені пощастило, я вже маю таку команду, ми спрацьовані й добре розуміємо одне одного. Ключові люди у творчому процесі, крім режисера і продюсера, – це оператор-постановник, художник-постановник, художник костюмів, композитор та звукорежисер. Вони вже потім набирають собі команди, що будуть працювати з ними на проєкті.

Попри те, що я обмірковую кожен кадр і кожну деталь, я намагаюся бути відкритою до нових рішень на знімальному майданчику: вони можуть виявитися цікавішими, ніж те, що було сформовано на папері

Після цього починається знімальний період фільму. Знімальний період – це одночасно і величезний стрес, і потік, у якому можуть статися будь-які збіги й попадання. Тому що краще готова команда, що більше все пропрацьовано, то легше зустрічати перепони й виклики. Попри те, що я обмірковую кожен кадр і кожну деталь, я намагаюся бути відкритою до нових рішень на знімальному майданчику: вони можуть виявитися цікавішими, ніж те, що було сформовано на папері.

На мою думку, зйомки відбуваються у співавторстві з командою, коли кожен на своєму місці та горить своєю роботою. Перед нашою командою стоять виклики організаційні, творчі та технічні. Наприклад, одне з візуальних рішень фільму – це поворотні важливі сцени, які будуть зніматися в сутінках. Сутінки – це час, коли очам і, звісно, камері не вистачає світла та інформації. Але ми хочемо використати цей короткий момент дня як художнє рішення, і перед нами з оператором В’ячеславом Цвєтковим стоїть завдання технічно досягнути того візуального результату, якого ми шукаємо в історії. Також ми плануємо зняти світіння моря, що трапляється наприкінці літа. Це потребує не тільки технічної підготовки, але й доброї вдачі, оскільки цей процес залежить від природних погодних умов. Сподіваюся, нам пощастить.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: