Студія Disney викупила Fox і тому, як годиться, потрібно попрощатися з головними героями франшизи. Для Fox це безумовно епопея про мутантів, які воюють між собою, щоб допомогти людству \ встановити своє верховенство. Такий вічний конфлікт протримався на екрані майже 20 років, подарувавши студії навіть кілька незначних номінацій на «Оскар». Втім, час нещадно нищить все, що подобається фан-боям і тому з купівлею прав на контент та персонажів настав час завершувати. За кермом знаходиться Саймон Кінберг, ім’я якого знаходиться в титрах до всіх фільмів «Людей Ікс». Наразі на телебаченні завершився показ «Сутінкової зони», до якої Кінберг теж доклав руку. І начебто турбуватися немає за що, але кіно вже тричі перезнімали і, в порівнянні з рештою стрічок франшизи, дуже тихо випустили у кінопрокат.
«Темний фенікс» починається, як і класичний кінокомікс. Мутантів кличе президент США, щоб врятувати екіпаж космічного корабля. Там ось-ось трапиться катастрофа і через імпульсивні та хаотичні рішення команди Джин Грей не встигає потрапити на борт вчасно і отримує великий заряд таємничої енергії. Після повернення додому Джин вже не відчуває себе на своєму місці та нищить все, що було таким дорогим її серцю. Ще й Чарльз Ксав’є приховував від неї секрет, який змінив би її життя в інший бік. Ось з таким синопсисом, що підозріло нагадав про третій фільм «Людей Ікс», закінчується історія про мутантів, які співіснують на планеті Земля з рештою людей.
У порівнянні з фіналом «Месників» це кіно відчувається не таким масштабним. Часом його можна назвати навіть камерним. «Апокаліпсис» чи «Дні минулого майбутнього» і то вражали своїм епохальними походами стінка на стінку. Це власне те, чого хочеться аудиторії блокбастерів. Однак, схоже, планка очікувань залетіла так далеко, що кіно вже не може рухатися далі. З персонажами вже відбулися всі метаморфози, вони пережили кілька емоційних занепадів та катарсичних епізодів. Тому Кінберг лише повторює пройдене, але робить це на якомусь механічному рівні й без почуттів. Власне, «Темного фенікса» можна легко асоціювати з персонажем Джессіки Честейн, яка грає інопланетянку з амбіціями завоювати світ. Її героїня не має емоцій і працює лише з маніпуляціями, аби змусити Джин Грей перейти на сторону зла.
З мотиваціями головних героїв взагалі трапляється землетрус. Магнето проникливо та жалісливо розповідає Грей про те, як зав’язав із вбивствами та більше не збирається повертатися до цього. Вже через кілька хвилин він готовий знищити всіх, хто стоятиме на його шляху, бо тригери ще ніхто не скасовував. Від сценарію Кінберга не чекаєш прямолінійності та халатства. Тим паче минулі серії намагалися буквально стерти помилки з історії. Але це саме те, чого і можна очікувати від проблемного виробництва. Це кіно не хоче бути важливим чи потрібним глядачу. У ньому немає навіть класної сцени Ртуті, який біжить під нетлінну класику поп-музики, немає влучних жартів та самоіронії. «Темний фенікс» – це формально закритий гештальт, прощання без сліз та електрокар на автопілоті водночас.
Та не все погано у царстві мутантів. Нехай кіно і сильно буксує на місцях, де хочеться драйвовості, Саймон Кінберг несподівано додає насилля (хоча і без рейтингу R) і екшену, який діє, наче місцева анестезія: присутній, але майже не відчувається. Принаймні провести ці дві години не здається нудним псевдозадоволенням. Джеймс Макевой та Майкл Фассбендер досі грають у шахи, наче вперше. Ніколас Холт грає чи не найкращу сцену у всій франшизі (на кухні з Професором Ікс). Софі Тернер поки не може витягнути на своїх плечах фільм, але теж старається. Найбільший подив викликає у цьому хаосі музика Ганса Циммера, який досі може нагнати мурашок, якщо захоче. Так, це кіно легко забувається, але значно краще розважає, ніж ось ті фільми, де Оскар Айзек прикидався мумією чи Г’ю Джекман бився з мовчазним Дедпулом.
