Якщо ім’я Бориса Віана у вас асоціюється тільки з романом «Шумовиння днів» – ви не знаєте геть нічого про цього автора. Написаний у сюрреалістичному й сатиричному стилі роман радше був винятком у його бібліографії. Книжки Бориса Віана досить злободенні й подекуди жорсткі. Особливо ті, які він написав під своїм псевдонімом Вернер Салліван. Літературне визнання Борис Віан здобув уже після смерті: як і всі величні, випередивши своїми творами час.
Із 26 до 31 жовтня у приміщенні Довженко-Центру відбудеться фестиваль присвячений 100-річчю письменника. Розповідаємо, що потрібно знати про Бориса Віана перед відвідуванням фестивалю.
Борис Віан народився в 1920 році в заможній родині. Мав технічну освіту, хоча майже не працював за професією. Його потяг до винахідництва відбився в його творах – згадайте щонайменше піано-коктейлі з вищезгаданого «Шумовиння днів». І хоча ми знаємо його як письменника, за життя він був відомий насамперед як музикант.
Завдяки своїй матері, яка любила грати на фортепіано, Борис Віан захопився музикою – втім, як і його брати. Борис обрав для себе духові музичні інструменти, попри те, що гра на них видавалася для нього важким завданням через постійні запалення в легенях. Після того, як хлопець остаточно розуміє, що звичайна технічна робота не для нього, він починає ходити на різноманітні музичні тусовки, знайомитися з музикантами та набиратися досвіду. Намагається писати свою музику.
Розчарувавшися в собі, він на певний час звертає до поезії, а пізніше стає журналістом у виданні La Jazz Hot, де досліджує джаз. Та непостійність у захопленнях і нові зв’язки надихають Бориса Віана писати свої перші оповідання та романи. Втім, це не завадило йому пізніше таки повернутися до джазу, зазнавши поразки на літературному фронті. Попри тяжку хворобу, Борис Віан писав та співав свої пісні. Одна з найвідоміших – «Зроби мені боляче, Джонні» (Moi Mal, Johnny), яку він записав разом зі своєю улюбленою акторкою Магалі Ноель.
Борис Віан також писав саундтреки до фільмів. Зокрема, його музику можна почути в «Дівчині з Гамбурга» (La fille de Hambourg, 1958) Іва Аллегре, пісню Il Mare відразу у двох стрічках «Верхи на тигрі» (A cavallo della tigre, 1961) Луїджі Коменчіні та «Рокко та його брати» (Rocco e i suoi fratelli, 1960) Лукіно Вісконті.
Найвідоміший роман письменника був написаний за два тижні – радше як жарт. І, мабуть, це один із найбільш автобіографічних його романів. Вирісши в заможній родині, Борис Віан ненавидів працювати, якщо робота не була наповнена чимось особистим. Захоплення музикою, філософією, та й сам час, у якому зростав письменник – усе це добре відображено в «Шумовинні днів».
Основну ідею книги автор виклав у одному реченні: «Дівчина і хлопець закохуються. Дівчина помирає». Лілія, що виросла в легенях головної героїні – красива алюзія на туберкульоз, яким Борис Віан руйнує ідеалістичний світ головного героя. Перенесена у 12-річному віці легенева хвороба давалася взнаки до кінця його днів. У романі він використовує всі ті прийоми, якими користуватимуться постмодерністи вже за кілька років. Але в 1947 книга не має комерційного успіху, його мову просто не розуміють. Загалом роман екранізували тричі: два рази у Франції та один – у Китаї.
Наприкінці 1960-х у Франції панують ідеологічно схожі настрої, тож наново відкрита читачами книга стає актуальною, як ніколи. Спочатку її хоче знімати Бертран Бліє, однак вдова Бориса Віана Урсула Кублер виступає проти цієї ідеї. Продюсер, який був зацікавлений у проєкті, не залишає ідею зафільмувати «Шумовиння днів» та пропонує зіграти роль Колена актору Шарлю Бельмону. Той висуває зустрічну пропозицію – хоче стати режисером стрічки. Цього разу Шарль знає, як вмовити дружину письменника, – пропонує зіграти невеличку роль монахині. Прем’єра стрічки відбулася на Венеційському кінофестивалі.
Хоча стрічка й позбавлена сюрреалістичного естетизму і яскравої кіномови, яку додав Мішель Гондрі у свою екранізацію 2013 року, мінімалістична стрічка Шарля Бельмона чітко ретранслює саму епоху.
У 1940-х Борис Віан намагається писати сценарії, а під кінець 1950-х починає зав’язувати більш тісні стосунки з кіно як актор. Знімається в маленькій епізодичній ролі в «Улісс, або погані зустрічі» (Ulysse ou les Mauvaises Rencontres) Александра Астрюка в 1947 році. Пізніше – у Жака Баратьє, Поля Павйо та Жана Деланнуа. В 1958 грає вчителя в «Джоконда: історія одержимості» (La Joconde: Histoire d’une obsession) Генрі Грюеля. Короткометражна стрічка здобула «Золоту пальмову гілку» в Каннах. Знімається в П’єра Каста в стрічках «Кишенькове кохання» (Amour de poche) та «Прекрасний вік» (Le Bel Âge). Сам П’єр Каст у 1985 році, уже після смерті письменника, екранізує його найбільш особистісний роман – «Червона трава» (L’Herbe rouge).
Наприкінці п’ятидесятих Роже Вадим знімає першу з дев’яти екранізацій роману П’єра Шодерло де Лакло «Небезпечні зв’язки». Він не фільмує історію буквально, а переносить дію у 1950-ті роки, де подружня пара Жульєтти та Вальмона за взаємною згодою шукають гострих відчуттів поза їхніми стосунками. У фільмі Борис Віан грає роль галантного кавалера Превана, який під звуки бібопа намагається привернути увагу героїні Жанни Маро. Стрічка Роже Вадима отримала скандальну славу, завдяки надто еротичним сценам для пуританських 1950-х. Цікаво, що сюжет тісно перегукується з особистим життям Бориса Віана – який (за розповідями), як і його друг Жан-Поль Сартр, мав удосталь полігамних стосунків.
У 2010 році Ясін Бедде та Александр Ілаїр зняли документальний фільм, який досліджує зв’язок між творчістю Бориса Віана та кінематографом. У ролі оповідача був актор Франсуа Мартуре. У стрічці можна дізнатися більше про екранізацію роману «Я прийду плюнути на ваші могили» (J’irai cracher sur vos tombes) Мішеля Ґаста, про ролі Бориса Віана в Жана Деланнуа та Роже Вадима. Також стрічка досліджує вплив прози письменника на європейський кінематограф.
Після роботи над цим фільмом Ясін Бедде взявся за адаптацію ще одного тексту Бориса Віана для кіно – він працював над сценарієм до короткометражки «Банальні казки для непримітних особистостей» (Conte de fées à l’usage des moyennes personnes) за однойменною казкою.
Остання акторська роль Бориса Віана відбулася в стрічці П’єра Каста «Прекрасний вік». У ній він грає майже себе – витонченого інтелігента, на ім’я Борис. Стрічка вийшла на екрани вже після смерті самого Бориса Віана. За сюжетом, молодий денді Жак переживає розрив стосунків із Александрою. Він відправляється за місто з друзями, проте спогади про стосунки не полишають його. У стрічці також зіграла дружина Віана – Урсула Кублер.
В 1946 Борис Віан пише не тільки «Шумовиння днів». «Я прийду плюнути на ваші могили» – книжка, яку він видає під псевдонімом Вернона Салівана. Ніхто не впізнає в авторі роману того ж Бориса Віана, який у казковій манері висміює післявоєнне суспільство. Найбільша іронія в тому, що письменник позначає себе як перекладача книги на французьку.
Вернон Саліван стає успішним письменником. У сорокові французи наново відкривають для себе американську літературу. У моду входить масова белетристика, зокрема так званий «нуарний роман», у якому жорстокість та еротизм замішані з гострою соціальною проблематикою. Саме в цей жанр і потрапив роман «Я прийду плюнути на ваші могили».
Це історія про світлошкірого метиса, який вирішує помститися провінційним расистам за лінчування темношкірого брата та садистськи вбиває двох жінок. Цей бодігорор розійшовся на ура для французької публіки, яка жадала чорнушних історій про Америку. Під псевдонімом Вернона Салівана письменник випускає й інші не менш жорсткі гостросоціальні романи, які визначатимуть як стилізацію під нуар. Пізніше містифікацію з «Віаном-Саліваном» розкрили, а на самого Бориса Віана подали в суд. Роман називали надто жорстоким і порнографічним та спалювали ледь не цілими накладами.
В 1948 році до Бориса Віана прийшов сценарист Жак Допаньє із пропозицією екранізувати «Я прийду плюнути на ваші могили». Замислившися, письменник погодився та вирішив вирізати зі сценарію найжорсткіші моменти. Також він обрав для фільму іншу назву – «Пристрасть Джо Гранта». Письменник підписав контракт на зйомку стрічки, але проєкт заморозили на роки. Через неодноразове перекуповування прав, переписування сценарію (разом із поверненням фільму оригінальної назви роману) – Борис Віан потрапив у ситуацію, коли фактично позбувся авторських прав на екранізацію своєї книжки.
Здається, Борис Віан і зовсім заборонив би екранізації своїх книжок із часом. Якби не один випадок. 22 червня 1959 року його знайомий несподівано повідомив, що наступного дня відбудеться прем’єра «Я прийду плюнути на ваші могили». Обурений Борис Віан не міг визначитися, чи варто йому взагалі дивитися на результат. Та цікавість узяла своє, і письменник вирушив на сеанс. За десять хвилин перегляду він втратив свідомість. Борис Віан помер від серцевого нападу дорогою до лікарні, так і не прийшовши до тями. Йому було 39 років.
На фестивалі можна буде придбати три книжки Бориса Віана в українському перекладі. Це «Сердцедер», «Осінь в Пекіні» та «І ми знищимо всіх потворних». Останню книжку також презентують із дискусією за участі письменниці та акторки Мадлен Бонгард (Швейцарія), літературознавиці Тетяни Огаркової, перекладачки роману Дарії Бібікової, продюсерки радіо «Культура» Ірини Славінської та письменника Андрія Куркова на тему актуальності творчості письменника, його головних тем, важливості толерантності та різноманіття.
За мотивами роману поставили виставу «Для наших диких душ», яку також можна буде переглянути в рамках фестивалю. Цей абсурдний і кумедний трилер, написаний у 1948 році, занурює головних героїв у поліцейське розслідування. Воно приведе їх до викриття лабораторії божевільного доктора Маркуса Шутца, який вирішив знищити всю потворність нашої планети, створивши клони «красивих» людей.
