Лав Діас – культовий режисер «повільного кіно» з Філіппін. Сінефіли між собою жартують про тривалість його стрічок, яка в середньому налічує сім годин. Протягом цього часу ми занурюємося в локальний контекст та відчуваємо місцями задушливу атмосферу острівної країни.
На 51-му кінофестивалі «Молодість» показали останній фільм Лав Діаса, світова прем’єра якого відбулася на Венеційському кінофестивалі – «Коли хвилі пройдуть». Він триває усього три години і може стати найбільш безболісним досвідом знайомства з цим режисером.
Тривалий хронометраж
Будь-яка розмова про творчість Лав Діаса зазвичай починається зі згадування тривалості його фільмів. Навіть якщо картина йде лише 180 хвилин (як-от «Коли хвилі пройдуть») – його стрічки завжди здаються тривалішими через майже байдуже ставлення режисера до етики хронометражу та терпіння глядачів/глядачок.
Лав Діас зняв понад 27 картин, і принаймні вісім із них тривають понад п’ять годин, а його фільм 2004 року «Еволюція філіппінської сім’ї» тривалістю 647 хвилин – є однією із найдовших стрічок в історії кіно.
Сам режисер стверджує, що його кіно не довге, а вільне. Хоча ця тривалість і є його авторським почерком – у Діаса є чітка мета змусити глядача уважно спостерігати за стражданнями народу і, можливо, відчути їх на собі.
Знайомство з філіппінським контекстом
Фільми Лава Діаса можна назвати візуальною антропологією. Вони – це унікальний шанс пірнути в атмосферу Філіппін, насолодитися місцевою природою та вжахнутися порядкам, що тут існують.
Його кіно дуже політичне: низка робіт присвячена історичному минулому країни, особливо фашистському режиму Фердинанда Маркоса, який якщо не є у центрі сюжету, то часто виступає тлом.
«Коли хвилі пройдуть» відходить від минулого Філіппін та пильно препарує її сьогодення. Зокрема тут критикується війна з наркотиками, яку він диктаторський режим Родріго Дутерте. Через корупцію, вона спричинила велику хвилю злочинності та смерті невинних.
Філіппіни – це держава, влада якої з початку отримання незалежності у 1946-му році постійно поставала проти свого народу, ігноруючи обіцянки про колективну емансипацію. Тому фільми Діаса намагаються повернути до життя філіппінську колективність, втілюючи утопічний дух нації, та пропонуючи ідею самооновлення і свободи. Можливо, Лав Діас головний оповідач сучасності про сьогоднішнє філіппінського народу.
Режисерська наполегливість
Починаючи з «Еволюції філіппінської сім’ї», Діас був сценаристом і монтажером у всіх своїх фільмах, а також часто є продюсером і оператором. Цей фільм взагалі перетворився для нього на проєкт усього життя: він почав зйомки ще у 1994 році, на гроші, які вдалося зібрати, працюючи офіціантом та заправником. Закінчить його Лав Діас лише через 11 років, за які змінив 7 операторів, розгубив всіх друзів і перейшов з 16-міліметрової плівки на цифрову камеру.
«Коли хвилі пройдуть» все ж таки знято на 16-мм плівку, не дивлячись на те, що її неймовірно складно дістати на Філіппінах. Лабораторію для проявки плівки знайшли на іншому кінці світу – у Румунії, куди відправляли відзняте та чекали на результат тижнями. Сам Діас каже: «Це страшенно вимогливий середній 16-мм, але він також дуже красивий. Це дає глядачу інші відчуття».
Повільність
Діаса часто порівнюють з Белою Тарром, Цай Мінляном та Апічатпонгом Вірасетакулом — найвидатнішими майстрами «повільного кіно».
«Повільне кіно», як і випливає з назви, не намагається схвилювати або зацікавити глядачів/глядачок, а занурює їх у медитативний стан спостереження та прийняття. Часто Діас використовує довгий план, щоб закцентувати тривалість тяжкої та цілеспрямованої праці людей з робітничих класів.
Час у фільмах Діаса вказує на тривалість відчайдушних спроб держави почати нову історію та позбавитися гнітючого минулого. Цикл диктатури та жорстокості, на жаль, нескінченний і не замислитися про це під час тривалого перегляду дуже складно.
При цьому «Коли хвилі пройдуть» вибивається з впізнаваного режисерського методу. Це, наскільки можливо для Лава Діаса, динамічне кіно, з бійками та танцями. Те, що сприймається як крок назустріч глядач(к)ам, водночас руйнує медитативність споглядання, яка, втім, присутня і тут.
Зйомка/ Гармонія
Хоча найвідоміший фільм Діаса «Норте, кінець історії» кольоровий, більшість фільмів Діаса знято в контрастному, деталізованому цифровому чорно-білому зображенні. Зазвичай сцени складаються з одного великого плану тривалістю 10-15 хвилин, на територію якого повільно входять актори заповнюючи простір дією, змінюючи положення (та крупність), а часто – просто зливаються з пейзажем навколо.
Людина в фільмах Діаса є частиною природних ландшафтів і з готовністю приймає на себе їх жорстокість. І все ж таки, є багато гуманістичного та тендітного в загальному меседжі автора, бо його найголовніша мета – це дати шанс на знаходження позитивного фіналу після тривалих спроб визволення.
Ця гармонія має силу вплинути на глядачів/глядачок, заворожує повільністю зйомки, і можливо, відкриває новий досвід перегляду. Діас описує його так: «Якщо ви звернете увагу, якщо ви заглибитеся в це, зануритесь у світ, повільне кіно діятиме на вас сильніше, ніж орієнтовані на дію фільми швидкого темпу».
