Вперті диваки Веса Андерсона
Припускаємо, що ви як мінімум знайомі з візуальним стилем Андерсона, коли вже читаєте цей текст. Та вочевидь, без сюжетного і драматургічного підґрунтя його вивірена симетрія разом із досконалою кольоровою гамою так і лишилися б такою собі «eye-candy». Принади стрічок Андерсона не обмежуються самим візуальним рішеннями: його герої – важливий аргумент у зарахуванні режисера до нечисленних лав метамодерністів. Якщо максимально спростити визначення напряму, отримаємо маятник між щирістю, що не стає розчуленою сентиментальністю, та іронією, що тримається осторонь цинізму, а також сумнів як основу світогляду й творчого методу .
Фірмові діалоги Андерсона, з вельми парадоксальною, але міцною логічною системою, виникають саме на базі того чи іншого сумніву, до того ж у не надто доречних ситуаціях. Скажімо, в одному з епізодів «Собачого острову» песики сперечаються замість того, щоб сконцентруватися на порятунку зі страхітливих металевих конструкцій. Персонажі Андерсона зазвичай намагаються віднайти баланс між особистим і суспільним, між відкритістю світові та зоною комфорту, між загостреним відчуттям справедливості та інстинктом самозбереження. Сам режисер також балансує між еклектикою, що часом розбиває його стрічки на окремі скетчі, візуальним шалом, та емоційною історією, яка завжди є головним (хоча й не завжди очевидним) рушієм сюжету. Витримувати цей баланс Андерсонові вдається не завжди, але він прямує до досконалості як справжній самурай, і якщо й не дістався її в новій стрічці, то вже точно підійшов максимально близько.
Собачий острів
2018
Isle of Dogs
режисер: Вес Андерсон
країна: США та Німеччина
жанр: пригодницька анімація
у головних ролях: Скарлетт Йоганссон, Едвард Нортон, Білл Мюррей
Це видасться очевидним кожному, хто бачив у касті Браяна Кренстона, Едварда Нортона, Скарлетт Йоганссон, Білла Мюррея, Тільду Свінтон, Грету Гервіг та Йоко Оно, і вже точно не треба попереджати тих, хто пам’ятає акторів, що озвучили «Фантастичного містера Лиса». Та про всяк випадок зазначимо: дивитися «Собачий острів» не в оригіналі – змарнувати собі левову частку задоволення. Справа навіть не у впізнаваності – як містер Лис був подібний психофізикою (трохи дивно вживати це слово стосовно героя мультфільму, еге ж?) до Джорджа Клуні, так і персонажі «Собачого острову» несуть на собі іронічний відбиток тих, хто позичив їм голоси. Ви не уявляєте, наскільки пасує віщому мопсові, котрий вміє читати телебачення, нетутешній говір Тільди Свінтон, а пес Шеф, озвучений Браяном Кренстоном, попереджає, що кусається, так грізно, що не посоромився б і Волтер Вайт. Найбільшою цінністю, як вже зазначалося, стає те, що всі ці ошатні персонажі не експонуються окремо по власних історіях, а разом рухають сюжет – чіткий, як ніколи в Андерсона.
Сповненому дещо насмішкуватих омажів «Собачому острову» пасує царина антиутопії – у такому контексті пошуки надсерйозним 12-річним хлопцем свого пса скидаються ледь не на епічну місію Фродо з «Володаря перснів». Втім, мультфільм Андерсона повністю позбавлений сакрального пафосу. Це скоріш повстання його фірмових диваків–індивідуалістів, що традиційно не підкоряються усталеному ладові. Протистояння корумпованих котолюбів і уражених грипом собак не ставить в опозицію власне тварин – можна сміливо припускати, що, коли б у немилість в уявному світі впали коти, Андерсон неодмінно знайшов би того, хто б вирушив у хрестовий похід на їхню честь. Ідеологія головного конфлікту «Собачого острову» продовжує фірмову лінію режисера: це протистояння між конформізмом, що прикривається ексцентрикою, та креативним мисленням, ладним боронити власну безтурботність – чи принаймні відстоювати можливість такої. Не важливо, йдеться про одіссею Стіва Зіссу, зазіхання містера Лиса на курник, втечу дуже дорослих дітлахів або ж про близьке майбутнє, де депортація песиків є лиш верхівкою айсбергу – кожного разу у фільмах Андерсона вільна фантазія змагається з обмеженою буденністю. І це прекрасно.
Асоціативний ряд
Кримінальне чтиво
реж. Квентін Тарантіно
За цю асоціацію дякуємо Натмег, чарівній виставковій собаці, озвученій Скарлетт Йоганссон, і її романтичній лінії з тим самим Шефом, за якого гавкає Кренстон. Пам’ятаєте епізод з «Кримінального чтива», де Джон Траволта вмовляє Уму Турман розповісти хоч один жарт з її невдалого серіалу? Вельми подібна сцена є й у «Собачому острові», от тільки Натмег показує Шефові виставкові трюки без такої тривалої паузи – і, звісно, без коми від передозування. Нагадаємо: асоціативний ряд у наших матеріалах «Як це дивитися» – не вправа з пошуку прямих чи прихованих посилань і не спроба вгадати «що-хтів-сказати-автор». Тож, ймовірно, Андерсон і не думав про того Тарантіно. А от ми можемо залюбки подумати, тим більше, що Шеф і Натмег – парочка не гірше за Вінсента Вегу та Мію Воллес.
Ральф-руйнівник
реж. Річ Мур
Найпростіша з асоціацій: Ральф, злодій мимоволі з ігрового автомату, живе на звалищі – так само, як ціла собача колонія в Андерсона. На берлінській прес-конференції, присвяченій «Собачому острову» режисер зізнався, що вони з Джейсоном Шварцманом і Романом Копполою, співавторами сценарію, розпочали роботу над мультфільмом з образу покинутих собак, що живуть серед сміття. Андерсон також зазначив, що ця ідея – не найсміливіша з тих, що спадали йому на думку. Та припускаємо, що він цілком компенсував це, перенісши місце дії до антиутопічного майбутнього Японії.
1984
Джордж Орвелл
А також практично будь-яка антиутопія. Але плакат із зображенням головного негідника, мера Кобаяші, вкрай красномовно нагадує про орвеллівського Великого Брата, що стежить за тобою. Чи не тому у першій сцені зіткнення з прибічниками мерзотника головний герой майстерно засліплює їхній літальний апарат? Мовляв, іди геть, Великий Брате. Ми у фільмі Веса Андерсона – а значить, ладні постежити і за собою, і за ближніми своїми.
