22 жовтня, у рамках Київського тижня критики відбулася київська прем’єра стрічки Катерини Горностай «Стоп-Земля», а сьогодні кіно виходить в український прокат. Фільм став тріумфатором Національної премії кінокритиків «Кіноколо», отримавши нагороду в п’яти категоріях: за найкращий повнометражний фільм, режисуру, сценарій, жіночу роль, а також «Відкриття року».
Це на додачу до призу за Найкращий художній фільм від Юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus у Берліні та трьох нагород на Одеському кінофестивалі. Зокрема, ансамбль акторів-підлітків «Стоп-Землі» отримав відзнаку за найкращу акторську роботу.
Нагорода акторському складу підлітків була результатом не лише роботи безпосередньо на знімальному майданчику, а і двомісячної підготовки перед початком зйомок, яка проходила у формі творчої лабораторії, де підлітки звикали до камер, працювали над своєю українською та вправлялися в акторській майстерності.
Ми поговорили з виконавицею однієї з головних ролей у «Стоп-Землі» Яною Ісаєнко про підготовку до зйомок, її досвід на знімальному майданчику, про те, як змінилося її життя з виходом фільму та те, наскільки її реальний шкільний досвід відрізняється від екранного.
Матеріал підготували в рамках Інтенсиву для кінокритиків від Salt Cinema Project
Це була твоя перша робота перед камерою?
Ні, в мене вже був досвід у кіно. Я знімалася в повних метрах, але грала епізодичні ролі. Грала у фільмі «Сторожова застава», ще коли була підлітком, також у фільмі «Сквот32», а ще був епізод у фільмі «Віддана». «Стоп-Земля» – мій четвертий фільм, але перший, де я граю одну з головних ролей.
Що ти відчула, коли дізналася, що гратимеш одну з головних ролей у цьому фільмі?
Взагалі процес відбору був трохи інакший, ніж зазвичай. Під час творчої лабораторії ми ще не знали, які ролі гратимемо, здебільшого ми дізналися, яких персонажів гратиме лише після її закінчення. Окрім мене.
Тож, ми провели ще один кастинг уже з головною героїнею Машею, де нам потрібно було розіграти сцену несподіваного поцілунку, ініціаторкою якого мала бути я. Перед останнім кастингом неабияк переживала, бо дуже хотіла цю роль, відчувала, що це я. До того ж я давно хотіла зіграти одну з головних ролей. І вже після того, як ми зіграли цей невеличкий етюд, я зрозуміла, що роль моя.
Але, звісно, я ще чекала на відповідь Каті. І коли вона врешті повідомила, що вони обрали мене, я відчула неймовірну ейфорію, якийсь вибух всередині.
У нас було правило – розмовляти та висловлювати свої думки тільки українською мовою, що нам допомогло бути органічними на знімальному майданчику.
Як саме проходила твоя підготовка до ролі під час творчої лабораторії?
Як я й казала раніше, під час лабораторії ми не готувалися до конкретних ролей, і мені це подобалося. Ми просто відточували свої голос, рухи, акторську майстерність. Крім того, ми вчилися взаємодії з партнерами, знайомилися, спілкувалися одне з одним, багато розмовляли українською. У нас було правило – розмовляти та висловлювати свої думки тільки українською мовою, що нам допомогло бути органічними на знімальному майданчику.
Було багато занять саме з акторської майстерності – наприклад, ми робили документальні вистави, де грали незаплановані ролі, не за сценарієм. Загалом, ми розвивалися ширше, аніж для однієї ролі, тому це був надзвичайно крутий досвід.
Що для тебе було найскладнішим під час зйомок? Вони відрізнялися від етапу підготовки, цієї творчої лабораторії?
Так, звісно, умови суттєво відрізнялися. На знімальному майданчику була велика команда, проте під час лабораторії нас готували до цього. Також наші заняття знімали на камеру, тож ми звикли до неї. Катя довіряла нам, а ми своєю чергою їй. І хоч складно було не критикувати саму себе, та на знімальному майданчику панувала атмосфера тепла та взаєморозуміння, тому навіть довгі зміни не видавалися такими складними.
На знімальному майданчику ви сприймали режисерку Катерину Горностай як свою вчительку чи як старшу, досвідченішу подругу? Чи швидко знаходили взаєморозуміння?
Мені здається, що з Катею я знайшла якийсь зв’язок ще на кастингу у 2017 році, найпершому, коли проєкт тільки почали розробляти. Те саме я відчула й на другому кастингу, вже перед лабораторією. Вона ніколи не була для мене вчителькою, вона завжди була подругою.
Я пам’ятаю, що навіть коли в мене був складний момент у житті під час творчої лабораторії, і я не знала, що робити зі своїми тогочасними стосунками, єдина людина, з якою можна було поговорити про це без якогось осуду, була Катя. Тому я справді сприймаю її як близьку людину у своєму житті, але заразом на майданчику вона була для мене режисеркою й лише після зйомок – подругою.
Твоя героїня схожа на тебе в реальному житті чи ти намагалася зробити її іншою?
Наші персонажі були детально прописані, хоч вони дещо й були дотичні до реальних нас. Можливо, це дійсно я у свої шістнадцять років, але більш раціональна, якщо так можна сказати.
Я намагалася привнести щось нове до своєї героїні, намагалася не мислити як Яна/я, а як Яна/персонаж, що має інших близьких друзів, трохи інший бекграунд, тому вона вийшла найкращою версією мене-одинадцятикласниці.
Для мене ідеальна акторка – це та, хто грає, відштовхуючися від чогось внутрішнього в собі.
Для мене ідеальна акторка – це та, хто грає, відштовхуючися від чогось внутрішнього в собі.
«Стоп-Земля» нам пропонує дещо утопічну, хоч і не нереальну картину української школи. Наскільки зображене у фільмі відрізняється від твого реального шкільного досвіду?
Мені здається, що в плані першого кохання, зі мною щось подібне відбувалося у класі дев’ятому. Був хлопчик, який мені дуже подобався, але я ніяк не робила перший крок. Звісно, мій власний досвід був схожий щодо певних відчуттів, причому різних персонажів, не тільки моєї героїні.
На жаль, моя школа сильно відрізнялася від тієї, що ми бачимо на екрані. Мені насправді хотілося б учитися в такому класі, такій атмосфері, з такими вчителями, це, мабуть, якийсь ідеальний досвід, який, можливо, в когось і був, проте не в мене.
Але ти його натомість отримала на знімальному майданчику.
Так, на майданчику була моя друга школа, мій другий одинадцятий клас. Він був набагато кайфовіший, ніж мій свого часу, тож можна вважати його моїм ідеальним одинадцятим класом.
У «Стоп-Землі» ваше екранне тріо змогло зробити теплий портрет підліткової дружби. Чи вийшла ваша дружба за межі кіноекрану? Чи, може, ти знайшла якихось інших друзів та однодумців під час зйомок?
Я дуже люблю й Машу, й Сеню, але в житті ми не особливо тісно спілкуємося. Проте під час зйомок та підготовки до них я знайшла надзвичайно близьких людей, з якими ми разом уже два роки, ділимося всіма переживаннями, маємо однакові погляди. Це ще одна річ, за яку я вдячна зйомкам у «Стоп-Землі».
Попри те, що тема школи – одна з найпопулярніших у кінематографі, фільму вдалося вирізнитися з-поміж цієї значної кількості стрічок. У вас були якісь фільми-референси від Катерини Горностай щодо того, на що має бути схоже це кіно? Чи, може, на що воно не має бути схоже?
Катя взагалі нам не давала жодних референсів, сценарій ми дізналися одночасно зі своїми ролями, це було після двох-трьох місяців перебування в одному колі. Не всі з нас були професійними акторами, (я, наприклад, за всіма канонами не є професійною акторкою, бо не закінчувала ВНЗ), тож якби були якісь посилання, нам усім було би важко їх однаково зрозуміти, тому Катя працювала з нами всіма, і з кожним окремо.
Не було жодних «так можна» або «так не можна», не було ніяких наказових форм, навпаки, Катя дуже м’яко нас скеровувала, обговорювала з нами перед дублями, як ми плануємо це зробити, ми обмінювалися ідеями, створювали діалог, від якого потім відштовхувалися.
Ця атмосфера була надзвичайно дружня, ніколи не було відчуття, що ти щось робиш не так, навпаки, було розуміння того, що десь ми могли щось зробити краще, а десь щось додати від себе. Тож актори мали змогу самі побути творцями.
Не було жодних «так можна» або «так не можна», не було ніяких наказових форм навпаки, Катя дуже м’яко нас скеровувала, обговорювала з нами перед дублями, як ми плануємо це зробити, ми обмінювалися ідеями, створювали діалог, від якого потім відштовхувалися
Взагалі у вас швидко виходило те, що треба, чи були якісь складні моменти, які потребували багато дублів?
У нас завжди були дублі (більше чи менше) для тих чи інших сцен і кадрів. Були й сцени, дублі яких було обмежено в плані режиму дня та світла. Наприклад, де ми чекаємо з Машею Сеню перед дискотекою.
Була досить непроста зйомка в Музеї космонавтики. Там був маленький простір. Ми із ранку виїхали з Києва в Житомир, нам треба було відзняти багато матеріалу й ми це робили сцена за сценою. Там було темно, надворі зима, і ти весь день у темряві з космічними штуками навколо. Усім було важкувато, але однаково кадри, які там вийшли вартували цього.
Чи очікувала ти, що «Стоп-Земля» матиме такий шалений успіх?
Я розуміла, що це буде щось особливе. До цього на жодному майданчику ще не відчувала такої шаленої енергії, любові, підтримки і прийняття, тому було відчуття, що це буде чимось надзвичайним. Але заразом, творча лабораторія також була для мене незвично приємним досвідом, тому я не знала, наскільки мої відчуття об’єктивні.
А от коли ми взяли приз на «Берлінале» я, хоч ще й не бачила на той момент фільм, зрозуміла, що «Стоп-Земля» матиме в Україні якийсь приємний відгук. І коли я, нарешті, побачила фільм на Одеському кінофестивалі, я остаточно переконалася, що в нас вийшло щось неймовірне.
Це більше, ніж просто кіно, яке показують у кінотеатрах. Усе те, що ми туди вкладали – видно і відчувається з екрана і, мабуть, найважливіше для мене, – почути про це від глядачів.
У вас було кілька прем’єр в Україні – на Одеському кінофестивалі, на Київському тижні критики. Як змінилося твоє життя з виходом фільму? Чи відчула ти себе відомою?
Одеська прем’єра була дуже приємною. Туди з’їхалися всі синефіли, яких ми зустрічали в кафе чи інших місцях. Вони підходили і так ніжно нам казали, що «Стоп-Земля» – супер, і це було неймовірно приємно.
Також була прем’єра в Харкові, на фестивалі Kharkiv MeetDoc, де «Стоп-Земля» була фільмом-відкриттям. У нас була творча зустріч зі студентами аудіовізуального мистецтва, після зустрічі так багато людей захотіли взяти в нас (в мене, Саші, Маші) автографи. Ми стояли, підписуючи ці фотокартки зі «Стоп-Землею» й почувалися, наче в якійсь іншій реальності, що надзвичайно приємно та трохи несподівано.
Я дуже багато вклала в цей проєкт і мені неабияк приємний фідбек публіки, але поки ще не було всеукраїнської прем’єри, я не сильно відчуваю себе акторкою в класичному розумінні.
Чим ти наразі займаєшся? Чи є в тебе плани щодо продовження роботи акторкою? Можливо, уже були пропозиції щодо нових картин?
Наразі я розвиваюся також як фотографка, а ще займаюся SMM та створюю діджитал-контент. Звісно, я неабияк хочу далі зніматися в українському кіно, але в чомусь особливому, що мені справді відгукнеться всередині. Тому я це сприймаю більше як хобі, але можна сказати, що це 50/50 – акторка та фотографка. Поки що глобальних пропозицій щодо зйомок не було, але думаю, це ще будуть у майбутньому.
Це більше, ніж просто кіно, яке показують у кінотеатрах
У фільмах якого жанру й тематики ти хотіла би себе спробувати? Можливо, є роль, яку б ти хотіла втілити?
Мені хотілося б спробувати себе в чомусь камерному й артхаусному, щоби потрібно було зібрати образ героїні, позбавлений кліше, віднайти його в собі, щоби це було щось складне. І хотілося б, звісно, зіграти не підлітка. Бо я хоч і розумію, що я все ще виглядаю, як підліток (і ще довго виглядатиму), але маю бажання спробувати якусь дорослішу роль, дослідити в собі цей дорослий бік.
Щодо жанру точно не знаю. Мабуть, не хотілося б грати у фільмі жахів, а до всього іншого я досить відкрита. Взагалі хочу попрацювати на знімальному майданчику не тільки в якості акторки, бо мені просто подобається бути в кіно.
Що тебе найбільше захоплює в діяльності акторки?
Мені здається, що найбільше мені подобається бути в цій спільноті та взаємодіяти з усіма на знімальному майданчику. Тобто не тільки бути в образі, а якось допомагати звукорежисеру – сказати чіткіше свою репліку, або думати, з якого боку камера. Думати про різні аспекти фільму не тільки як акторка, що просто стоїть і чекає наказів режисерки. Мати тонку лінію розуміння того, як це все відбувається, як краще стати чи повернутися, відчувати кадр, відчувати себе й у кадрі, й поза ним.
У тебе вже є досвід у кіно, а чи був у тебе театральний досвід? Чи хотіла б ти себе спробувати в ньому?
Так, я грала з дитинства в театрі «Саквояж», приблизно вісім років. Це студія, де дорослі актори грали з дітьми, тому я маю значний досвід. Але знімальний майданчик і сцена театру – абсолютно різні речі.
Я люблю сцену, мені подобається відчуття, коли перед спектаклем ти наче вимикаєшся й виходиш на сцену – інший простір, де ти не у власному тілі. Настільки класно, коли це вдається! Навіть якщо розумієш, що, може, й неідеально зіграла, але була на 51% більше там, ніж у своєму буденному житті.
Тому я насправді сумую за театром, мені би хотілося попрацювати на театральних майданчиках України. Проте важко знайти театр, де непрофесійна акторка може реалізуватися, з цим аспектом мені потрібна допомога, бо навик інколи втрачається через брак тренування.
Тобі важко було перелаштуватися з театру на кіно?
Катя знала, що дехто з нас працював раніше в театрі й ми це потроху від себе відсіювали, бо театральність у кіно помітна й вона часто не вписується в нього. Але я перестала ходити на заняття десь у шістнадцять, а зйомки почалися, коли мені було вже вісімнадцять, тому я встигла забути багато театральних умінь.
Крім того, до «Стоп-Землі» я вже мала досвід на знімальному майданчику, тому мені здається, що театральний м’яз трішки послаб.
У тебе є улюблені світові або українські акторки чи актори, які тебе надихають або ж кого ти вважаєш для себе взірцевими?
Це складне питання. Мабуть, конкретних актора чи акторки немає, але подобається, як працює з акторами у своїх фільмах Йоргос Лантімос і мені хотілося б одного разу зіграти так, як там. Мені подобається, що з одного боку вони здаються трохи примітивними, занадто прямими, але з розвитком сюжету кожен персонаж завдяки якимось дрібним деталям набуває глибини, відкривається з різних боків, аж поки не доходить до точки кипіння.
Але мені здається, що це заслуга не лише актора, а всіх, хто на майданчику, зокрема й режисера. У мене тільки нещодавно з’явився улюблений режисер, це, власне, Лантімос. Серед акторок чи акторів я ще не прийшла до того, щоби виокремити когось. У мене із дитинства не було фанатизму від музичних гуртів, художників, акторів чи акторок і тому я все ще в пошуку того, що мені подобається.
