Володимир Тихий торкається табуйованої теми у фільмі «Бранці».


Межигір’я – захоплений бастіон, символ перемоги Революції. Власне, його нам і показують у перших кадрах. Цвинтар несмаку. Або радше його клондайк – коштує кожен із експонатів чимало. Камера пливе по залах. Голос екскурсовода іронічний. Про всі скарби легітимного президента важко розповідати якось по-іншому. Межигір’я – головний трофей і доказ водночас. Беззаперечний аргумент, що діюча влада була не просто злочинною, а варварською.

Цим епізодом режисер Володимир Тихий немов проводить демаркацію між винними у трагедії, що відбулася на Майдані, та її жертвами. І до останніх будуть віднесені люди не тільки по один бік барикад.

Головний герой стрічки – Олександр Клочко, студент біофаку з Харкова. Під час протистояння з внутрішніми військами на Майдані він стикається у Жовтневому палаці з ВВшником свого віку, втомленим і розгубленим. Сашко бере його в полон, переконуючи скласти зброю. Питання, що ж розкидало по різні боки барикад студента і військовослужбовця-однолітка, змушує майданівця через декілька місяців відправитися на пошуки солдата. Власне, ця історія і стає сюжетною ниткою, на яку нанизуються подальші перипетії «Бранців».

Фрагментарний – слово, яке першим спадає на думку після перегляду. «Бранці» зшиті з різних монтажних клаптів. У стрічку вриваються архівні кадри з Майдану, анімаційна реконструкція подій, навіть уривки новин. Суміш таких прийомів притаманна радше телепроектам. Але цим фрагментарність не вичерпується. Майдан зазвичай репрезентували в документалістиці як явище монументальне, зображуючи його з різних боків, намагаючись дати цілісну та вичерпну картину подій. Схоже, режисер Володимир Тихий свідомо відмовляється від замаху на повновимірне відображення Майдану. Його історія персоніфікована і залежна від поглядів окремих суб’єктів, які її розповідають. «Зима у вогні» створює враження об’єктивності, або ж вичерпності, завдяки багатоголоссю персонажів. «Майдан» Лозниці апелює до колективного несвідомого нації. «Бранці» ж відмовляються від цілісності, немовби навмисне роблячи оповідь підкреслено суб’єктивною.

Режисер береться розглядати військовослужбовців, що протистояли активістам на Майдані, як бранців, а не злочинців і звірів. Саме такий образ склався з численних відеоматеріалів про Майдан. У «Бранцях» вони постають радше інфантильними жертвами ненависті натовпу,  призначеної владі.

Що б зробили ви на місці військовослужбовців, яким наказали вийти на Майдан? Якщо думаєте, що з легкістю перейшли б на бік протестувальників, то згадайте експеримент Мілґрема. У ньому були задіяні три сторони: експериментатор, піддослідний (доброволець) і актор, який грає роль іншого піддослідного. Добровольцю випадала роль вчителя, якому експериментатор надавав інструкцію натискати на кнопку з електричним розрядом за кожну неправильну відповідь піддослідного з роллю учня. Крім того, піддослідний повинен збільшувати напругу на 15 Вольт після кожної помилки. Він не бачив учня, але міг чути його крики болю під час розрядів (насправді, розряд імітувався, як і реакція на нього). До 450 Вольт дійшли 65%, а на 300 Вольт зупинилися одиниці. Добровольці-вчителі розуміли, що легко могли б опинитися на місці учнів. Перед тим було зімітовано розподіл ролей між акторами та справжніми піддослідними. Однак, підкоряючись вказівкам авторитету, не відчуваючи власної відповідальності, учасники експерименту продовжували підвищувати напругу до смертельної.

В ієрархічній системі збройних сил, де авторитет людини, яка віддає накази, не вчать піддавати сумнівам, тиск куди більший, ніж на рядових учасників експерименту. Звісно, це не виправдовує усіх силовиків, які брали участь у протистоянні, тим більше, тих, хто вбивав мітингувальників. Не веде до цього і режисер.

«Бранці», в першу чергу, – фільм-спонукання, заклик до діалогу між ворожими  сторонами. Під час подій Майдану проникатися співчуттям до охоронців злочинного режиму було небезпечно і ставило під загрозу результат Революції. Після її завершення побачити у ВВшниках бранців вкрай важливо. Цькувати простих солдатів тоді, коли справжні винуватці, які віддавали злочинні накази, відсиджуються у своїх «межигір’ях», видається безглуздим прикладанням зусиль. З іншого боку, самі ВВшники не відчувають, що їх використали як щит для захисту злочинних інтересів. Згадують лише агресію, яку відчули на собі з боку протестувальників. Обом сторонам не вистачає містка, щоб зрозуміти один одного. Таким комунікаційним інструментом і намагаються бути «Бранці».

Часом, дістатися до суті висловлювання режисера непросто: рваність сюжету, численність планів, величина масштабу подій (Революції Гідності, анексії Криму, АТО), які подекуди сприймаються не як контекст, а як повноцінні дійові особи, відтягують на себе увагу. Однак існування соціального запиту на такий матеріал важко заперечити.

З 24 березня «Вавилон-13» викладе на своєму Youtube-каналі веб-серіал «Бранці».  У нього ввійдуть кадри, які не потрапили до прокатної версії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Документалістика