Із чого почалася ця виставка? Як народилась її концепція?
Вона почалася з інтересу явища «Київської школи наукового кіно» і взагалі до того, що в Україні в радянський час існувала така унікальна експериментальна форма кіновиробництва. Ті люди, які робили найцікавіші фільми в цьому напрямку, такі, як Фелікс Соболєв і його менш відомі колеги, наполягали на тому, що це наукове кіно, що вони займаються наукою і створюють синтез науки та мистецтва. Їх, звісно, цікавив також доступ до масового глядача і популяризація наукових ідей (інколи паранаукові чи антинаукові ідеї в них теж траплялися). І їхні фільми дійсно часто потрапляли до масового глядача.
Але досить швидко ця ідея і ця практика маргіналізувалися, тобто зараз якщо комусь сказати про радянське науково-популярне кіно, то одразу іде асоціація із занудним голосом диктора, з якимись дурними анімаціями і часто примітивними. Основний вал цього кіно такий і був у Радянському Союзі. Але школа, яка склалася навколо Фелікса Соболєва, робила більш амбітні речі. Вони робили те, що можна назвати експериментальним кіно, наскільки експериментальне кіно взагалі могло існувати в Радянському Союзі. Це кіно, на відміну від західних моделей, являло собою не так формальний експеримент, як репрезентацію експерименту.
Розкажіть детальніше про соціальні експерименти Соболєва.
Команда Соболєва ставила наукові експерименти перед камерою, у співпраці зі вченими з різних галузей. В них існував синтетичний підхід, тому це можна назвати не просто експериментом перед камерою, а якимось різновидом експериментального кіно. У співпраці з психологами вони ставили соціальні експерименти. Наприклад, фільм «Я та інші» – це документація різних соціальних експериментів, в тому числі – за участю дітей. Деякі з них доволі радикальні.
Як іще режисери цієї школи взаємодіяли із науковцями?
Вони робили фільми, які ілюстрували такі на той час новаторські теорії, як теорія біосфери чи ноосфери Вернадського. Вони працювали з вченими, які займалися паранормальними явищами – сфера, яка в радянській науці займала досить маргінальне місце. У фільмі «Сім кроків за обрій» вони документують експерименти, які повязані з надприродними можливостями людини. Але, як відомо, радянське суспільство, принаймні на рівні самоопису, було дуже раціоцентричне, головував культ досить спрощеної раціональності, і існування цих всіх речей майже не озвучувалось. Але в цих фільмах воно озвучується.
Чому це цікаво зараз?
Ці фільми обертались навколо ідеї про інтенсифікацію здібностей людини, перш за все – розумової праці. Тобто зараз це, в епоху турбокапіталізму, гаджетів, нових технологій, котрі змушують нас працювати практично безперервно і перетворюють життя людини на процес, що постійно інтенсифікує різні форми нематеріальної праці або автоексплуатації – це цікаво, бо більшість їхніх фільмів спрямовані на те, як власне змусити людину працювати ефективніше, інтенсивніше, і водночас більш творчо. Саме тому вони дуже жваво цікавились такою наукою, як кібернетика. В Києві існував Інститут кібернетики, мешкав академік Глушков, який був новатором світового рівня на той час.
Зі зйомок фільму «Сім кроків за обрій». З архіву Національного центру ДовженкаРозкажіть детальніше про архів Соболєва. Де і як ви з ним працювали?
Руслана: Мені здається, архів Соболєва може запозичити назву з його фільму «Дерзайте, вы талантливы». Там просто непочатий край роботи. Текстові архіви Соболєва зберігаються в Центрі Довженка, фільми – в архіві Пшеничного.
Олексій: Це програма спільна із Центром Довженка – вони надали матеріали і доступ до цього архіву. Ми почали потроху досліджувати цей архів, коли співпрацювли під час Київської бієнале, тоді частина творчості Соболєва була представлена в рамках виставки у Центрі Довженка. Тоді вийшло показати дуже мало, але ми побачили, який цей архів невичерпний. Цікаво те, що зробив Соболєв, але найцікавіше те, що він не втілив. Там в таких шухлядках лежать стоси його заявок на фільми, нотаток, пропозицій, які були не реалізовані – відхилені або ж їх просто зливали. Було важко працювати в ті часи, хоча він і був визнаний, заслужений і так далі. Коли почали дивитись заявки, плани, утопічні концепції, стало ясно, що те, що ми знаємо по його фільмах, – це дуже мала частина того, з чим йому вдалося продертися крізь бюрократичний апарат, а те, що не було реалізовано, – це якась фантастика.
Зокрема і фільм за філософським текстом Станіслава Лема?
Це гіпотетичний фільм. Він посилається, серед іншого, на текст Лема «Сума технологій». Власне, певною мірою більшість фільмів Київської школи наукового кіно є екранізацією різних тем, які піднімає Лем у «Сумі технологій». Це всеохопний текст, який вийшов російською у 60-х і мав величезний вплив на радянську наукову уяву. У цій книзі йдеться про те, як технологія змінює людське існування – починаючи від підкорення космосу і закінчуючи тим, що Лем називав фантоматикою, а ми нині знаємо як віртуальну реальність. За цим гіпотетичним сценарієм по «Сумі технологій» стоїть альтернативний сценарій розвитку кіно як такого. Ми знаємо, що в кіно домінує так званий наративний, художній фільм. Якщо екранізація, то художнього тексту – у Лема це «Солярис». Водночас був інший сценарій розвитку кіно – про нього казав Ейзенштейн, у якого основним нереалізованим планом була екранізація «Капіталу». Думаю, якби Ейзенштейн екранізував «Капітал», кіно розвивалось би по-іншому. Цей напрямок розвитку кіно – науковий, есеїстичний, філософський – він став дуже маргінальним. Але те, що робила Київська школа наукового кіно – це якась лінія цього напрямку.
Назва виставки – «Кінотрон». Що вона означає? Розкажіть більше про цю концепцію.
Руслана: Виставка будується на кількох нереалізваних ідеях. З одного боку, нереалізованої екранізації «Суми технологій», з іншого – ідеєї академіка Глушкова про автоматизовані системи управління, які могли б поширюватись як на окремі галузі, так і на цілу країну, але не могли бути реалізовані через бюрократію і партію як таку. І таку ідею Соболєва як кінотрон, що також не була реалізована: покласти в основу кіновиробництва оцю ідею прискорення і відповідати вимогам часу, науки, створювати фільми швидше, якісніше. Ідея полягала у тому, що на кіностудії має існувати якась кількість своєрідних кінематографічних груп, які б паралельно працювали над різними фільмами, робили б це швидко і ефективно. Ми знайшли кілька документів, де Соболєв фактично підписується як учасник цієї групи,але немає ніяких свідчень, що вона дійсно існувала.
Олексій: Зіткнення фантазії, утопії і бюрократії – це взагалі одна із провідних ліній цієї виставки. А також взаємодія між наукою, мистецтвом і технологією, науково-технічною революцією. І ідея кінотрону, яку розкопали в нотатках Соболєва, яку він постійно посилав керівництву. Його утопічне бачення полягало в тому, що він називав кіно – особливо своє кіно, наукове – прискорювачем прогресу. Але ця ідея вступала в очевидну суперечність із практикою. Здавалося, що вони мали робити революційні фільми, але в умовах радянського кіновиробництва навіть у таких режисерів, як Соболєв, виходили досить забюрократизовані фільми, їм не давали формально розвернутись. Цю суперечність вони хотіли розвязати за допомогою концепції кінотрону – постійно діючої групи, яка б дозволила працювати з будь-якою найбільш сміливою науковою тематикою, лабораторію, яка б сприяла тому, щоб кіно сприяло прискоренню прогресу. Один із таких фільмів, які вони абсолютно серйозно готували (є заявка і переписка з цього приводу), був про астроархітектуру. Коли людина підкорюватиме космос, вона постане перед питанням, а де ж їй жити. Звідси і виникли роздуми про те, яке житло людина будуватиме в умовах невагомості. Однак відбувалося це у післязастійні роки, коли було все очевидніше, що ніякого освоєння космосу нам не світить. Стало зрозуміло, що весь попередній прогрес у космічній галузі був лише частиною змагання з США у рамках Холодної війни. Ця тема у нас також представлена на виставці – фільм «Взорванный рассвет» та декілька інших. У нас є сектор, присвячений тому, яким чином космічна уява і взагалі тематика космосу являла собою функцію проистояння наддержав, та пропонує проекцію конфлікту в космічну сферу між Радянським Союзом і США.
Зі зйомок фільму «Сім кроків за обрій». З архіву Національного центру ДовженкаЧи заплановані у рамках виставки лекції, що знайомитимуть із концепцією?
В неділю була лекція дослідниці, яка живе і працює в Канаді, Світлани Матвієнко. Нам пощастило, що вона знаходилася в Києві і займалася дослідженням історії радянської кібернетики, зокрема роботами Віктора Глушкова: її тема – це співвідношення кібернетики і психоаналізу. Коли я показав їй фільми Фелікса Соболєва, то для неї, як критикині та літературознавиці, це стало поштовхом для додаткового дослідження, яке відбувалося паралельно зі створенням виставки. Світлана розглянула цих трьох персонажів – Соболєва, Глушкова і Лема – у контексті свого дослідження про кібернетичну уяву як втілення протистояння часів Холодної війни і часів після Холодної війни. Яким чином після по її завершенні починається епоха Інтернету і втілюється багато кібернтичних ідей – про штучний інтелект та інших. Велика рідкість – організувати на виставці виступ, який народився з дослідження, інспірованого самою виставкою.
Фелікс Соболєв на зйомках фільму «Я та інші». З архіву Національного центру ДовженкаАдресу та час роботи виставки «Кінотрон» ви можете дізнатися зі сторінки Центру візуальної культури у Facebook або на сайті.
Фото надані представниками виставки
