Настала мить зізнатися собі у тому, що кіно досить майстерно вміє маніпулювати глядачами. Чим більше технологічних прийомів з’являється у розпорядженні кінематографістів, тим майстерніше вони оволодівають увагою та настроєм. Сьогодні з цим допомагають музичні супроводи, ефекти саспенсу, операторські плани, тіні, світло та кольори. Здавалося б – яке значення для підсвідомого сприйняття може мати червона сукня на одній із героїнь-подружок? А ось і має: це означає, що саме та дівчина, якій пощастило дефілювати у кольорі пристрасті, і є домінуючою в компанії подружок.
Навіть за часів чорно-білого кіно режисери вміли показати певну символіку, майстерно чергуючи чорний та білий. Так, у стрічці Альфреда Гічкока «Психо» на перший погляд й на думку не спаде аналізувати нижню білизну горе-героїні, однак, слід було б. На початку стрічки, коли вона одягається після бурхливої ночі з коханим, героїня все ще вважається позитивним персонажем, тож білий колір уособлює чистоту, невинність. Одразу ж після того, як вона краде велику суму грошей, а потім поспіхом збирає речі, аби втекти, ми бачимо її вже у чорній білизні: символ винуватості та лиходійства. Така проста, проте досить суттєва трансформація характеру шляхом зображення «світлої» та «темної» сторони героїні, акцентує увагу насправді не на її одязі, а на її внутрішньому світі, душі. Тож якщо кінематографістам вдавалося здійснювати вплив шляхом використання лише двох кольорів, не важко уявити, наскільки цей ефект посилився з появою кольорового кіно. Пропонуємо розібратися, як кольори впливають на психіку та який додатковий зміст несуть.
Що по техніці?
У 1890-х роках плівки фарбували вручну. Саме тому потрібно було дуже ретельно продумувати, яким елементам пощастить отримати трохи більше яскравості. Так, вибухи, сцени з вогнем удостоювалися честі ставати червоними або червоно-помаранчевими. Своєрідний старомодний екшн-ефект. Далі, у 1905-1906 роках, французька кіностудія Pathe першою створює цех для частково механічного процесу фарбування кіноплівки. Пізніше, у 1908 році, у Великобританії засвоїли схему кольорової зйомки «Кінемаколор». Цю техніку винайшли Джордж Сміт та Чарльз Урбан. Вона полягала в тому, що за допомогою обтюратора з кольоровими фільтрами можна було зробити кольоровідділення: світло розділити на декілька монохромних складників, кожен із яких містить інформацію лише про один із кольорів.
У 1914 році в Бостоні було засновано The Technicolor Motion Picture Corporation, корпорацію, яка активно займалася розробкою нової технології фарбування кіноплівок. Два кольорових фільтри, червоно-помаранчевий та зелено-синій, відтворювали майже дві треті всього кольорового спектру. Згодом почали використовувати вже три фільтри. Це зробило техніку неперевершеною аж до 1960-х років, проте вона постійно удосконалювалась та змінювалась. До речі, наразі всі технології корпорації, які, звісно ж, із роками ставали все більше модернізованими, належать французькій компанії Technicolor SA.
Найпоширеніші колірні схеми
Корекція кольорів у кіно відіграє важливу роль, адже саме вона створює загальний настрій та атмосферу. І хоча можна скільки завгодно гратися із накладанням тих чи інших кольорів, все ж є п’ять найчастіше вживаних колірних схем або «гармоній». Коло кольорів показує безперервний перехід відтінків. Під час корекції кольорів фільму, слід обрати ті, у яких буде витримано усю стрічку або конкретні її частини.
Комплементарна колірна схема характеризується двома кольорами, які у колі знаходяться один навпроти одного, наприклад, червоний та зелений. Суть в тому, що навпроти завжди будуть теплий та холодний кольори, тож це створить досить очевидні контрасти. Картинка стає максимально насиченою та живою, проте нереалістичною. Таку схему можна побачити у фільмі «Амелі» (червоно-зелена) або ж у «Бійцівському клубі» (помаранчево-блакитна).
Аналогічна колірна схема, як вже зрозуміло із назви, обирає декілька схожих відтінків, наприклад, коричневий-жовтий-помаранчевий або ж сірий-синій-блакитний. Це найбільш пейзажна колірна схема, адже в природі все досить гармонійно перегукується кольорами. Так, за допомогою теплих кольорів можна створити м’яку атмосферу, а холодних – напружену. Приклади в кіно: «Далласький клуб покупців», «Афера по-американськи», «Родина Тененбаумів».
Тріадна колірна схема недарма називається так містично. Якщо дивитися на спектральне коло відтінків, то тріадна схема – це трикутник, який складають будь-які три кольори, але на рівній відстані один від одного. Фільми, у яких використано такі колірні схеми, за правом можна називати найяскравішими. Приклади: «Королівство повного місяця», «Готель «Гранд Будапешт», «Безтямний П’єро».
Тетраїдна колірна схема нагадує тріадну, проте замість трикутника – квадрат. Це означає, що використано чотири кольори, які знаходяться на рівній відстані один від одного та створюють максимально різноманітну корекцію кольорів: два теплих та два холодних. Приклади: «Мамма Міа!», «Магнолія».
Сюжет, символ, драма
У кольорів у кіно є три найголовніші функції: сюжетна, символічна та драматична. Сюжетна відповідає за орієнтування у просторі, наприклад, режисер прагне за допомогою кольорів показати різні виміри. До такого прийому останнім часом часто вдаються у серіалах («Дуже дивні справи», «Темрява»). Так, реальний вимір завжди буде виглядати «теплішим», кольори сповнені життям, а ось потойбічні виміри або ж просто минуле будуть виглядати «холоднішими», відштовхуючими, як щось чужорідне. Символічна функція, як правило, відповідає за настрій у кадрі, але про вплив кольору на психіку та сприйняття говоритимемо трохи пізніше. Драматична функція відповідає за використання кольорів заради ідентифікації персонажів. Так, коханку чи нову знайому героя можуть одягати в холодні кольори, адже вона для чоловіка все ще стороння, а от дружина – тепла, тож її одяг часто будуть показувати у теплих відтінках, особливо помаранчевих та рожевих.
У фільмі «Вигнання» Андрія Звягінцева дуже добре видно, як під час розмови із другом чоловіка, який досить непогано розуміє головну героїню, на ній одягнена червона сукня, що свідчить про те, що їй комфортно поруч із людиною. А от під час конфліктних недомовок із чоловіком, ми бачимо Віру вже у холодній блакитній сукні, яка максимально відтворює її спустошення та приречення. Однак, у диснеївському мультику «Красуня та Чудовисько» блакитна сукня Белль виконує навіть не одну функцію. Чи звертали ви увагу на те, що вона – єдина, хто дозволяє собі носити цей колір? Подивіться на її односельців: жодного натяку на блакитний. Цей колір символізує несхожість Белль на інших, він підкреслює той факт, що вона – не на своєму місці. І яким би дивним це не здавалося, проте й тут блакитний символізує відчуження. А от поруч із Чудовиськом, у добрі часи, коли він подарує Белль розкішну сукню, вона матиме вже теплий колір – жовтий.
Вплив кольору на сприйняття сюжету
Червоний колір
– один із найагресивніших, тож його надмірне використання може викликати емоції злості, роздратування чи тривоги, іншими словами – все, що викликає дискомфорт, цей колір навіть здатний підвищувати тиск. Уявіть себе у червоній кімнаті – якщо ваша уява не встигла нафантазувати, що це баночка томатного соку, в якій ви розслаблено пропливаєте на спині, то в голову повільно влізатимуть криваві думки. У фільмі «Ex Machina» Алекса Ґарленда надмірна кількість червоного у сцені на зображенні – натяк на небезпеку, яку може нести штучний інтелект, як дещо незвідане. Після цього кадру сюжетний твіст вже ніколи не повернеться до щасливих надій – він приречений на те, щоб занурити глядача у пітьму, незважаючи на всю миловидність Алісії Вікандер. У кадрі із «Космічної одіссеї» Стенлі Кубрика червоний колір символізує небезпеку, наближує глядача до страху перед смертю, а у фільмі «Воно» Андреса Мускетті ця неймовірно кривава сцена демонструє найвищий рівень страху. Тож, якщо це не червона сукня на роковій красуні, то чекати в кадрі від червоного слід тривоги та напруги.
Ex Machina (Алекс Ґарленд)
Космічна одіссея 2001 року (Стенлі Кубрик)
Воно (Андрес Мускетті)
Помаранчевий
– колір, із яким слід бути обережними в кіно. Він хоч і виглядає м’якшим та теплішим за червоний, проте також часто виконує роль вершника саспенсу. Це можна побачити у стрічках «Той, хто біжить по лезу 2049» Дені Вільнева та «Шалений Макс: Дорога гніву» Джорджа Міллера. В обох випадках помаранчевий підсилює рівень тривоги, натякає на зміни, які вже не відвернути. Зверніть увагу на те, що коли помаранчевий займає всю площину кадру, то його «теплість» вже не здається м’якою та дружелюбною, вона нагадує небезпечне полум’я.
Той, хто біжить по лезу 2049 (Дені Вільнев)
Шалений Макс. Дорога гніву (Джордж Міллер)
Жовтий
Надмірна кількість яскравого жовтого кольору – натяк на безумство. У фільмі «Двійник» Річарда Айоаде це й не дивно, адже герой поступово втрачає глузд, роздвоюючись між усвідомленням себе та своїм успішним «близнюком». Проте, у цьому фільмі є й інший прояв жовтого, природний – щастя. Коли головний герой бачить дівчину, в яку закоханий (проте теж трошки безумно!), її оточує таке жовте світло, що не важко навіть відчути тепло, яким сповнюється серце безнадійного романтика. Цей колір дуже різноманітний, проте його емоція залежить від кількості відтінку у кадрі та від того, як він проявляється: повністю «заливає» весь простір чи є частиною яскравого одягу та інтер’єру. У першому випадку очікуйте на безумство, у другому – тепла, спокою та розслаблення.
Двійник (Річард Айоаде)
Той, хто біжить по лезу 2049 (Дені Вільнев)
Зелений
Зелений колір приречений викликати асоціації з природою, проте у кадрі його використання не обов’язково має бути саме таким. Ґільєрмо дель Торо у стрічці «Форма води» дійсно за допомогою зеленого та бірюзового створює атмосферу води навіть на суші, проте Бред Андерсон у «Машиністі» використовує зелену корекцію кольорів зовсім з іншою метою. Він прагне передати гнітючу та буденну монотонність безрадісного життя героя, буквально знебарвити його, адже воно таким і є – сповнене туги та муки.
Машиніст (Бред Андерсон)
Форма води (Гільєрмо дель Торо)
Синій
Синій, як і блакитний, може викликати емоцію відчуження. Як ми вже говорили вище, він добре демонструє холодні емоції у героїв, їх відсторонення та навіть мрійливість. Саме відчуження синій демонструє у кадрі з фільму «Тільки Бог пробачить» Ніколаса Віндінґа Рефна, теж саме можна побачити й у кадрі з його «Неонового демона». Хіба не стає холодно, під час того, як цей колір повністю захоплює простір? Гарна ідея для стін у спекотну пору, проте у фільмі є ризик відчути «мурах» на шкірі. Але не слід бути настільки категоричними, адже синій, якщо він є лише яскравими деталями, наприклад, морем чи то одягом, – може викликати лише позитивні емоції мрійливості та навіть дитячої невимушеності. Цей колір також може бути уособленням чистоти та невинності, як у стрічці «Спецвипуск опівночі» Джеффа Ніколса.
Неоновий демон (Ніколас Віндінг Рефн)
Тільки Бог пробачить (Ніколас Віндінг Рефн)
Спецвипуск опівночі (Джефф Ніколс)
Фіолетовий
– колір містики, загадковості та всього таємничого, а також чуттєвості та спокусливості. Здається, ніби у кадрі з «Неонового демона» є одразу все з перерахованого. Варто зосередити увагу й на тому, що таємниче подеколи може межувати із небезпечним, тож саме це ми дуже добре бачимо у Рефна. Що ж стосується кадру з «Той, хто біжить по лезу 2049», то він уособлює трохи іншу ступінь загадковості, проте також саме її. Здається, ніби у цей момент герой занурений у внутрішній світ незбагненного, який намагається його поглинути.
Неоновий демон (Ніколас Віндінг Рефн)
Той, хто біжить по лезу 2049 (Дені Вільнев)
Рожевий
– завжди колір романтики, навіть якщо подеколи й прихованої. Дивитись на цей колір під негативним кутом здається просто неможливим, адже його найпотужніша асоціація – чисте, невимушене, навіть дитяче почуття. Це дуже добре видно у кадрі з фільму «Готель «Гранд Будапешт» Веса Андерсона, також цим же пронизані внутрішні переживання головного героя із фільму «Вона» Спайка Джонза.
Готель «Гранд Будапешт» (Вес Андерсон)
Вона (Спайк Джонз)
Над одним із найчастіше вживаних у нашому аналізі фільмів, «Неоновим демоном», колорист Норман Нісбет працював 30 днів. Цілий місяць він створював вишукану палітру, яка збагачує стрічку лякаюче таємничою атмосферою. Колористи – люди, які дарують фільмам саме це – атмосферу, вони вдихають у них додатковий настрій, сенс, навіть загадку чи то навпаки – розгадку. Не існує єдиного рецепту, за допомогою якого можна було б передати певну емоцію, вважаючи всі інші варіанти неправильними. Все це справа бачення, творчого підходу та власне задумки режисера і колориста, проте все ж вміле використання кольорів та їх впливу на підсвідоме – один із ключів до успіху. Колір має допомагати розвитку сюжету, тож ніколи не слід думати, що у кадрі є щось «просто так». Під кожним елементом – низка рішень та роздумів. Якщо режисер та колорист вирішили залити кадр червоним, вибачайте, але вам доведеться злякатися та напружитися, якщо ж він подарував вам простір жовтезного кольору – час для безумства та релаксу, а ось якщо довелося поринути у фіолетове «озеро», то на волю вийде щось таємниче та незвідане. Кольори у фільмах дуже добре вміють маніпулювати людьми, тож якщо ви згодилися на перегляд, швидше за все, доведеться піддатися.
