На початку 1990-х епідемія СНІДу досягає свого апогею. Кількість інфікованих сягає чотирьох мільйонів і стрімко зростає. При цьому освіченість людей в питаннях поширення та банального захисту від інфекції лишається на вельми низькому рівні. У Нью-Йорку зароджується організація Act-Up. Її активісти намагаються доносити до людей інформацію про вірус, полегшити життя зараженим і прискорити випуск ліків. Більшість учасників Act-Up ВІЛ-позитивні, тож для них активізм – це ще й надія на порятунок власного життя. Інші – це небайдужі громадяни та родичі хворих. Режисер стрічки Робен Кампійо був одним із них. Через 20 років він майже документально розповів про паризький підрозіділ Act-Up.
«120 ударів на хвилину» – стрічка, що не просто оповідає про боротьбу зі СНІДом. Вона кричить про неї. Спочатку криком активістів і жбурлянням штучної крові у спікерів та працівників фармацевтичної компанії. Потім тихіше, оповідаючи історії учасників організації. Та, врешті-решт – пошепки, через кохання Шона і Натана. І чим тихішим стає звук, тим болісніше режисер розкриває тему перед глядачами. Тут мовчання дорівнює смерті*.
*«Мовчання дорівнює смерті» – головний слоган організації Act-Up




Кампійо змішує жанри, граціозно переходячи від документального стилю до повільної драми. Подекуди він використовує елементи науково-популярної передачі, аби розповідати про хворобу різними мовами і донести до глядача максимальну кількість інформації. Іноді домішує динамічні сцени гей-прайдів та дискотек, що своїм бітом нагадують скажене серцебиття героїв. 120 ударів на хвилину – одночасно і ритм музики, і пульс, що свідчить про загострення запальної хвороби.
В якомусь сенсі стрічку можна назвати байопіком, героєм якої є не людина, а ціла організація. СНІД тут – не проблема окремо взятої людини, а лихо цілого покоління. Режисер подає історію персонажів так, немов за лаштунками організації їх наче й не існує. Тут цінне не тільки життя окремої людини, але й її смерть, що обов’язково трансформується у демонстрацію активістів.

*Act-Up – дій, в перекладі з англійської.