В український прокат 1 листопада виходить стрічка Алі Аббасі «На межі світів», у якій йдеться про тролиху, що поступово дізнається про свою приналежність до казково світу не лише зі слів свого коханого та батька, але й завдяки фізичному перевтіленню. У кінематографі режисери завжди цікавилися мутаціями та різноманітними тілесним перетрубаціями. Зазвичай такі зміни мають відображатися на характері персонажа, рухати його у певному напрямку. Втім, у руках майстра фізичні властивості людини не мають меж і говорять про щось більше, аніж про розвиток головного героя. Разом із Volga ми зібрали п’ятірку фільмів, у яких тілесне перевтілення хоча і має чудернацький та подеколи моторошний вигляд, але вражає своєю оригінальністю і креативом. І в цьому топі обійдемося без супергероїв, адже фізичне перевтілення – це не лише суперсили.
Dr. Jekyll and Mr. Hyde, 1920, реж. Джон С. Робертсон
Трансформація літературна
Доктор Джекілл та містер Хайд
Здається, що це перша екранізація повісті Роберта Луїса Стівенсона, принаймні більш ранніх на плівці не збереглося. За вже знайомим сюжетом німа стрічка рухається вельми плавно, розкриваючи всю трагедію головного героя, який аби отримати визнання у суспільстві, вдається до ризикованого експерименту і відкриває у собі сутність зла. Однак, зло видається доволі хитрим, щоб обманути свого творця.
Стрічка Джона С. Робертсона робить кілька невеличких відступів від першоджерела, що працює лише на користь фільму. Доктор Джекілл видається більш сміливішим персонажем за свій літературний образ. У його рішучі дії легше повірити завдяки неймовірній роботі Джона Беррімора – дідуся Дрю Беррімор. За словами Філа Гарді з його кіноенциклопедії, граючи обох персонажів Джекілла та Хайда, Беррімор рідко вдавався до гриму і працював лише своїм обличчям. Результат виявився надзвичайно потужним, враховуючи, що навіть технічно стрічка не пасе задніх у коштовних декораціях. Втім, фізичних змін не уникнути. Разом із прийняттям експериментальних ліків Хайд має видовжену голову, брудніше волосся та неприємну посмішку. Доволі бридкий тип – і це дивує найбільше, адже Джекілл у виконанні Беррімора не менш харизматичний, але у рази приємніший.
Videodrome, 1983, реж. Девід Кроненберг
Трансформація сатирична
Відеодром
Із екрану телевізора з перешкодами до головного героя фільму доходить відео, в якому рудоволоса жінка промовляє: «Щоб стати новим тілом, потрібно знищити старе». Головний герой кориться, і екран вибухає рожевими тельбухами. Сказати, що у 1983 році так міг вибухнути мозок глядача при перегляді цього фільму Девід Кроненберга – це не сказати нічого. Ідея у канадського режисера з’явилася ще у дитинстві, коли він, перемикаючи канали, боявся наштовхнутися на якусь заборонену до трансляції передачу. Що ж, дитячі страхи матеріалізувалися у сатиричному зображені технологій, індустрії розваг та політики.
Якщо говорити про тілесні трансформації, то Кроненберг щосили намагається показати їх бридкими та жахливими. Власнику кабельного каналу Максу ввижається дірка у власному животі, в якому він і постілет загубить, і кілька разів за фільм проковтне відеокасету. Наприкінці «Відеодерому» вже важко зрозуміти, де приховалася дійсність, і наскільки оголеною стала фантазія головного героя. Його фізичні зміни – це відображення змін мисленнєвих, і тому вони чудово римуються одне з одним.
The Fly, 1986, реж. Девід Кроненберг
Трансформація кафкіанська
Муха
Ремейк оригінального фільму 1958 року вельми відрізняється від свого попередника, та й від першоджерела Жоржа Ланжелана, який надрукували у журналі Playboy. Версія Девіда Кроненберга більше сконцентровується на мелодраматичній складовій. Перевтілення головного героя після невдалого експерименту відбувається поступово, а не відразу. В усіх цих змінах певною мірою стала заслуга Кроненберга, який переписав сценарій під своє бачення історії. На відміну від його попередніх стрічок, «Муха» стала апофеозом творчості режисера і найбільш впізнаваною роботою. З бюджетом у 15 мільйонів доларів творцям вдалося зняти переконливу історію стражденної трансформації вченого у муху, яка схожа на перетворення переляканого Грегора Замзи у комаху.
Автор спецефектів Кріс Волас пізніше зняв і другу частину, але такого успіху досягти вже не вдалося. Нарощування гігантських волосин на спині, випадіння нігтів, процес гниття плоті – справа рук Воласа, який навіть відмовився від співпраці над «Гремлінами 2», що були його найбільш відомою роботою у кіно. На тестових переглях глядачі непритомніли від фізичних недугів Джеффа Голдблюма. Та й навіть зараз мутація головного героя може викликати шок.
Howl's Moving Castle, 2004, реж. Міядзакі Хаяо
Трансформація прокляттям
Ходячий замок
Паралельний світ Європи XIX століття. Маленька дівчинка піддається чарам відьми і втрачає свою вроду і молодість. Здавалося би, що це звичайна казка, але в руках Хаяо Міядзакі вона набуває нових прочитань. Це не вперше режисер звертається до перевтілень. У маленької героїні «Віднесених привидами» батьки взагалі перетворилися на свиней, але цього разу трансформація не має такий потужний вигляд кошмару. Разом із людськими чеснотами «Ходячий замок» апелює і до упередження щодо зовнішності. Так, це все ще романтична історія, але якогось міфічного гатунку з присмаком «Шляху героя» Джозефа Кембелла.
Фільми Міядзакі так люблять по-всьому світу, адже він міксує азіатську культуру з європейською, і тому історія настільки знайома всім. У ній йдеться про цінність кохання і невиліковну самотність, про яку пише Габріель Гарсія Маркес. Міядзакі показує трансформацію більше емоційну, аніж фізичну. Та це лише на перший погляд. Перевтілення має традиційний вигляд для аніме з динамічним монтажем, у якому старіння відбувається за кілька секунд і тим самим викликає шок у глядача. Це не відміняє оригінальності, якою і славиться режисер.
Tusk, 2014, реж. Кевін Сміт
Трансформація божевільна
Бивень
Це абсолютно божевільна історія, яка народилася у Кевіна Сміта з ідеї подкасту. Чоловік хоче дізнатися більше про людські каліцтва, збирає інформацію і наштовхується на дивака, який планує перетворити свого співрозмовника на моржа. «Я просто хотів, щоб Майкл Паркс робив довгі промови і виклався на повну у свої 73 роки», – жартує режисер. Власне у такому приколі щось є, адже навряд чи такий дикий сюжет вдалося би втілити з іншими авторами та студіями.
Маркетингова кампанія намагалася до останнього не показувати Джастіна Лонга в образі моржа і цьому є логічне пояснення. Його перевтілення скидається на такий чудернацький трюк, що не знаєш, як на таке реагувати – зі сміхом чи сльозами. Рятує ситуацію Кевін Сміт, який у коментарях на титрах палить канабіс та кепкує з власного фільму. Врешті-решт, а що ви ще хотіли від стрічки про людину у шкурі моржа?
