«…усім відомо, що кожен, хто хоч трохи обізнаний з історією космоплавання, знає, що ЛЕМ – це абревіатура, створена зі слів LUNAR EXCURSION MODULE, що в перекладі означає місячний пошуковий модуль, побудований у США в рамках проекту «Аполло» (перше висаджування на Місяць)»
У робочому кабінеті Станіслава Лема, який знаходиться у Кракові по вулиці Нарвік, стоять книжкові шафи, столи, один стілець для писання, одне крісло для читання та одна іграшка-космонавт. Вже з п`ятої ранку він сидить за робочим столом разом зі своїм цукровим діабетом, тягає з ящика столу вже сьому марципанову цукерку в шоколаді (а тому що хоче), запиває солодким лікером і робить нові записи у щоденник.
Його кімната заповнена різноманітними книжками, в тому числі й перекладами власних творів. Механічна лялька-робот у вигляді космонавта Ійона Тихого стрибає зі столу і жестом вказує йти за нею до шафи (не бійтеся, у кабінеті Лема – це нормально).
І ось на що він нам вказує? Якщо придивимося уважніше на саму дальню запилену шафу зі скляними дверцятами, то побачимо на ній листок, приклеєний скотчем, з написом: «Екранізації моїх творів. Без потреби не відкривати». Пригадуючи різні інтерв’ю Станіслава Лема про екранізації своїх книжок може скластися враження, що він просто не любив кіно взагалі. Але в це не варто вірити, бо він любив серію фільмів «Зоряних війн», «2001 рік: Космічна Одіссея»Кубрика, серіал «Зоряний шлях» та багато іншого. Але що було так і не так з його екранізаціями?
«Мовчазна зірка»: «нескладний соцреалістичний паштет» або перша екранізація
«Слава Богу, ніхто вже про цей фільм не пам’ятає», – так казав Лем про фільм «Мовчазна зірка» Курта Метцига. Вибачте, пане Станіслав, але ми таки нагадаємо, бо це все ж таки перша екранізація.
Це був такий собі першопроходець у соціалістичній космічній тематиці, зроблений у копродукції Польщі та НДР (і, до речі, перший науково-фантастичний фільм DEFA). І попри непогані на ті роки спецефекти й декорації, але це не врятувало положення.
Фільм виправдовує лише дві речі: по-перше – для соціалістичних країн тематика фільму була в новинку, по-друге – Лем отримав змогу потусити у західному Берліні. Зі слів самого Лема «..єдиною користю від реалізації цієї халтури була можливість оглянути західну частину Берліна».
Взагалі-то фільм був, як то кажуть, «на злобу дня», бо після трагедії у Хіросімі, яка згадується у фільмі, пройшло лише п’ять років. Але книгу «Астронавти», за мотивами якої знімали стрічку сам Лем не любив.
Тарковський проти Лема та інші проби «Солярісу»
«Людина відправився пізнавати інші світи, інші цивілізації, не пізнавши до кінця власних схованок, закутків, колодязів, забарикадованих темних дверей»
«Соляріс», реж. Андрій Тарковський. 1972 рік
Про фільм Соденберга мало що є сказати, крім того, що вийшла банальна історія кохання на фоні декорацій космічного корабля. Вибач, Джордж Клуні, але навіть ти не врятував фільм. І тут до нас знову підходить сам Лем і каже, трохи задумавшись: «Содерберг зробив картину, що дивитися не хотілось. Тоді я зрозумів, що Тарковський зробив зовсім непоганий «Соляріс»!» Важко не погодитись.
Існує також найперша екранізація Ніренбурга «Солярісу» 1968 року, яку, як не дивно, Лем скоріш за все не бачив, бо інакше точно не упустив би можливості прокоментувати. Фільм запам’ятався відомими акторами, але залишився «невидимим», хоча і найближчим до тексту.
Космічна станція у телеспектаклі виглядає дуже скромно, про декорації взагалі майже не йде мова, а філософська хвиля зменшена. Але серед радянських телеспектаклів – ця річ була відома, бо хто там пам’ятає інші телеспектаклі?
Станіслав Лем розводить тут руками, можливо йому зараз немає що сказати.
Він сам стає планетою «Соляріс», який ще ніхто не зафільмував. І не факт, що зафільмує.
«Конгрес»: Тихологія Лема
«…останнім часом у розмовах про «Щоденники» з’являються думки, що ставлять під сумнів авторство Тихого. Преса інформувала, нібито Тихий користувався чиєюсь допомогою, а, можливо, й не існував зовсім, а його твори створювались якимось пристроєм, так званим «Лемом»
передмова до «Зоряних щоденників Ійона Тихого»
Кабінет, шафи з книжками, шоколадні марципанові цукерки, лікер. Ви сидите на кріслі, а навпроти вас так саме він, Станіслав Лем, автор «Тихіади» і всього, на що вона породила. Про Лема не завжди знають у західній частині світу, так само, як і його вічного космонавта Ійона Тихого, який тихо впливав на світ.
«Бендер, найбільш «олюднений» персонаж «Футурами» і в якійсь мірі зобов’язаний цим Станіславу Лему», – каже сценарист Девід Коен.
Персонажу Ійоні Тихому пощастило найменше з усіх екранізованих Лемівських героїв. Він з’являвся в радянській психоделічній анімації, невідомих коротких метрах, у малобюджетному німецькому комедійному серіалі «Ійон Тихий: космічний пілот» та у напів-анімаційному фільмі ізраїльського режисера Арі Фольмана «Конгрес» (2013), у якому фактично був замінений акторкою Робін Райт, яка грає сама себе. Склалось враження, що проза Лема не переноситься на екран, від неї можна тільки відштовхуються. Такі його скитання на планеті.
«Ми даємо наркоз цивілізації, інакше вона сама б собі остогидла»
передмова до ««Конгрес», реж. Арі Фольман. 2013»
Лем продовжує вистукувати на своїй ефемерній друкарській машинці якісь нові твори й вже не чує наші голоси. Але зараз було би слушно дізнатись його думку про фільм «Конгрес», де головною героїнею є постаріла акторка Робін Райт. Ситуація з цим фільмом дуже нагадує історію з Тарковським, коли режисер змінює персонажів і сюжетну лінію. Це новий, неоднозначний і самостійний витвір мистецтва, який варто сприймати поза книжкою. Робін Райт – жива, вона викликає співчуття і переживання. Найважливішою тут лишилась робота режисера, який зміг заставити відчувати емпатію до реальної акторки, а не вигаданого персонажа. Вона – це образ мільйонів. Фольман додає драматичності і трагізму цій дистопії, додавши веселий та іронічний настрій Лему. Він додає власний символізм наприклад через місце зйомок – у картині можно побачити відоме місце сучасного Берліну – Темпельхове фельд, або покинутий аеропорт, який наразі є символом свободи для жителів міста. І не дарма на цьому, хоч і ілюзорному анімаційному полі, знаходить щастя Робін Райт та відправляється вслід за повітряним змієм на пошуки сина. В цьому ілюзорному світі на перший план виходять сучасні пороки Голлівуду, вживання хімічних речовин та людські відчуття. Це сучасна філософська притча яка нам дуже потрібна. Ми знаємо, що Лему скоріш за все не сподобалася б неоднозначна екранізація Фольмана, але добре, що вона є.
«Дивно, але іноді мені сниться, що у мене зовсім інше минуле, ніж насправді. Війни, розстрілів у снах я не бачу, – розповідав він на схилі років. –Я зробив усе, що вважав найголовнішим, і перегорнув цю сторінку свого життя. Що попереду? Рай? Не знаю. Їх же кілька –християнський, ісламський, буддійський. Залишається визначитися, в якому напрямку рухатися».
передмова до «Зоряних щоденників Ійона Тихого»
«Згідно з найрадикальнішими версіями, «Лем» навіть був людиною».
Робочий стіл Лема пустий, на столі ще лежать марципанові цукерки, лялька-космонавт нерухомо стоїть на його столі, а нам вже час іти.
