Перемога «Емі» на «Оскарі» в 2016 висвітлює тренди року: трагедія народу програє особистій драмі. Але сама героїня навряд чи дала б зелене світло такому фільму.
Емі Вайнгаус не дають спокою і після смерті. Азіф Кападіа, який у 2010 році випустив успішну документалку про спортсмена «Сенна», знімає фільм про життя Емі на замовлення рекорд-студії. Режисер висуває лицарські умови: фільм буде відзнято так, як він захоче… і не отримує на них жодних заперечень. Він не так вже й багато хоче: у фільмі чимало кліше. Наприклад, перші шпальти газет змінюють одна одну на чорному тлі, а відеоряд супроводжують закадрові голоси. Після смерті героїні ударно-банально запускається відеоряд, аби нагадати глядачу, якою вона була. Звичайно, під симпатичну сумну музику. І далі – лише титри.
Насправді, фільм, який сподобався усім та отримав «Оскар» не такий вже й поганий. Одна із кращих знахідок – метод збору інформації. Ті самі закадрові голоси, які лунають не від «говорячих голів» (дякую тобі, Азіфе!) З поваги до опитуваних, тобто друзів, членів родини, близьких людей співачки, режисер не зафільмовував їх. Він проводив бесіду у кімнаті тет-а-тет, щоправда, записував її на диктофон. Абсолютно без трюків: все, що не подобалося, можна було вирізати.
Здебільшого, ніхто не скористався такою можливістю. У процесі бесіди люди починали більше довіряти режисерові, надавали особисті фото та відео з Емі. Діставши їх, Азіф змонтував фільм. Зрозуміло, тепер я повинен написати, що ці кадри унікальні (адже так і є). Тож з них і складається хронологічно подана історія. Спочатку Емі Вайнгаус повільно йде до слави: розчаровується у коханні, вперше пробує наркотики, а потім втягується у все це. У якийсь момент уславлянь та наркотиків стає забагато, а папараці такі настирливі, що пробігають навіть попід вікнами Азіфа Кападіа, який живе неподалік від Емі. Не витримавши своєї знаності, Емі вчиняє фактично самогубство.
Принаймні, на такі думки нас наштовхує режисер. Чесно кажучи, вийти за межі його версії подій важкувато – надто вже вона прямолінійна. Чи справді це було саме так? Питання без відповіді, але з багатьма сумнівами. Азіф Кападіа, який показав, як папараці дістали Емі ще за життя, водночас, сам зміг дістати її навіть після смерті. Можливо, саме за таку настирливість йому й дали «Оскара».
