«Гірчиця в садах»: Сіра зона пам’яті

Документальна драма Петра Армяновського про повернення до дому, який змінився вже назавжди

Олена повертається до свого будинку, який знаходиться в сірій зоні донецької області. Після смерті матері будинок спорожнів, після початку бойових дій – не відпустив. Для самої Олени цей приїзд має важливе значення, адже найважче примиритися не зі своїм минулим, а з сьогоденням, у якому занадто багато непередбаченого. І минуле, і сьогодення –  тут, у цьому будинку, у саду, де зростає гірчиця, колись посаджена братом.

Кіномова режисера Петра Армяновського у фільмі «Гірчиця в садах» 2017 року відрізняється максимальним ступенем своєї лаконічності. Основний акцент постановника – на головній героїні Олені: вона практично завжди знаходиться у фокусі його камери, і ця тотальна моноцентричність фільму римує її з попередньою стрічкою режисера «Володя». Втім, «Володя», із його домінуванням політичного плану, був вкрай іронічний, на грані фолу, не будучи виключно публіцистичним коментарем до окупації Донбасу. Помітно, між тим, що Петро Армяновський уникає навмисної реактуалізації традицій українського поетичного кіно, домагаючись, у першу чергу, перенесення на екран достовірності життя, яким воно є, без явного і нав’язливого прикрашання дійсності. Втім, і візуальної різкості режисер собі теж не дозволяє.

«Гірчиця в садах» вільна від точки зору звичайної розповіді, але при цьому заряджена вдумливою ​​авторською рефлексією, адже суто особиста, інтимна сімейна історія Олени є трампліном до детальних роздумів про руйнування колись звичного, може бути, навіть занадто усталеного світу, в який війна увірвалася (для таких людей, як Олена) дійсно раптово. Безумовно, ключовий образ фільму – будинок. Будинок, який існує в буквальному на стику між війною і миром, минулим і сьогоденням. І будинок цей знятий режисером з увагою до деталей, які дають вичерпну характеристику про героїню. Ось вона акуратно, занурившись у спогади, змітає пил і павутину, що висять над ліжком. Ось із такою самою ретельністю і внутрішньою обережністю розставлені на столі фотографії. Олена ретельно перебирає сливи, абрикоси… Прості побутові дії, що визначають і суть її внутрішньої поведінки, і прагнення вийти на новий рівень прийняття всього, що сталося. Не тільки смерті матері, але і війни. Однак механізм людської пам’яті недосконалий.

Розділова лінія свідомості. Сіра зона пам’яті.

Повертаючись від могили матері, Олена вимовляє фразу про те, що зараз, коли, здавалося б, є багато доступної інформації, вона не може до кінця дізнатися і зрозуміти історію своєї родини. І це незнання не дає їй спокою; і таке незнання самих себе, якщо провести більш широку паралель, стало в свою чергу однією з найважливіших причин всього того, що сталося на Донбасі. Незнання своїх історичних коренів, незнання свого місця в тій державі, яка ще сама перебуває на етапі як самовизначення, так і національного дорослішання. І гірчиця в саду Олени – це такий вкрай ефективний символ захисту і самооборони в епоху змін.

Документальний стиль Петра Армяновского робить фільм «Гірчиця в садах» позбавлений однозначного ствердження, особливо при уявній простоті і тотальній фіксованості за рахунок ущільнення символіки, привнесеної в наратив. Режисер знімає і разом зі своїм героєм проживає заново ті чи інші моменти свого життя. Але він не домінує свою авторську позицію, транслюючи її через свого героя. У цьому немає ні лукавства, ні облуди. Режисер не ховається за свого героя, однак дає йому голос, ймовірно, що в перший і останній раз.

Mustard in the gardens
2017
режисер: Пьотр Армяновський

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: