«Лорена»: Як говорити про домашнє насилля

Джордан Піл та Джошуа Рофе повертають найгучнішу справу секс-насилля на телеекрани

1993 рік. Дзвінок у поліцію. Повідомляють, що у Манассасі, штат Вірджинія, потрібна швидка. Дружина відрізала чоловіку пеніс. Звідси, власне, і починається історія про домашнє насилля, яка набирає обертів із кожним наступним засіданням суду. Латиноамериканка Лорена Боббіт плутається у свідченнях. Спершу вона говорить, що чоловік ніколи не чекає її оргазму, але з часом її риторика змінюється. Виявляється, що чоловік постійно ґвалтував її та рішення відрізати йому ножем найдорогоціннішу зброю було нехай і імпульсивним, але єдиним можливим, аби припинити насилля. Вся країна вперше ловить величезний медіахайп і знаходиться на стороні постраждалого. Документальна стрічка Джошуа Рофе намагається розібратися у наслідках першої гучної справи домашнього насилля у США через 25 років після суду.

Чотири годинні серії увібрали в себе чотири історії з життя Лорени та Джона Вейна Боббіта, які, здавалося, жили собі мирним життям щасливого подружжя. Та насправді коїлося у їхньому будинку щось моторошне. Про це ЗМІ дізнаються пізніше, як і глядач, який за першою серію дає себе легко ошукати, перебуваючи під впливом адвокатів Джона. Попри гучність справи, для українського глядача цей кейс навряд чи буде знайомим. Враховуючи буремні дев’яності, коли ЗМІ розривалося між освітленням скандалу з Тоньою Гардінг, а потім і з О. Джеєм Сімпсоном, про Лорену вже доволі швидко забули. Після операції з поверненням статевого органу тільки Джон Вейн Боббіт намагався повернути собі славу, знімаючись у порнофільмах та збираючи гроші дивакуватими телекраудфандінгом із величезним пенісом замість стрілки показників зборів.

Перебувати на стороні співчуття Джона надзвичайно легко. Його адвокати переконливо будують захист для свого клієнта та знаходять свідків, які підтверджують їхні слова. Медсестра у серіалі згадує, як полісмени підігнули коліна, співчуваючи Боббіту через втрату чоловічої принади. У той час медсестри думали лише про те, що ж вчинив цей чоловік такого, аби заслужити від Лорени це покарання. У такій дуалістичності виходять і наступні серії, поки не ставлять товсту крапку наприкінці. Вирок – це домашнє насилля, яке Джон Боббіт повторює з наступною дружиною через роки. Йому, звісно, теж є пояснення, але Рофе не заходить у цей бік вельми далеко. Він продовжує оповідати історію Лорени, яка насправді і стала жертвою у цій справі. І поки ви досі знаходите бодай якесь співчуття для Джона, зважте, що Рофе зробить все можливе, щоб ви його позбулися.

Для США справа Лорени вкрай показова, адже це чи не вперше на всю країну жінка на телебаченні говорить про сексуальне насилля у сім’ї. Хоча у відрізанні статевого органу журі присяжних визнало імпульсивність, для Лорени це був свого роду крик про допомогу. Вона не могла розлучитися з чоловіком не лише через втрату можливості отримати громадянство, але й через погрози Джона переслідувати її все життя. Себто до сексуального насилля додається і психологічне. Під час суду біля будівлі постійно перебували різноманітні феміністичні організації, які намагалися підтримати Лорену у цей нелегкий час. Важливий цікавий момент: сама Лорена спершу не розуміла, чому навколо так багато ЗМІ, та її справа мусила бути приватною, враховуючи делікатний предмет розмови. Варто зазначити, що на початку дев’яностих пуританська Америка не знала, як правильно написати слово «пеніс» у заголовку. Але завдяки Джону, який роздув цей кейс до державних масштабів, він, сам того не розуміючи, зробив собі «ведмежу послугу». Після справи Лорени сексуальне насилля у сім’ї більше не було табуйованою темою, хоча і досі залишається не до кінця зрозумілою широкому загалу.

Як може існувати сексуальне насилля, коли подружжя уклало шлюбний договір та кохає один одного? Хіба ж між ними не існує того самого консенсусу, що міцно тримає їхній шлюб? Відповідь на ці питання ховається у найбільш прозорих місцях. Суспільство просто не здатне осяйнути, що чоловіки здійснюють сексуальне насилля на свого партнера завдяки своїй маскулінності та фізичній силі. Іноді вони навіть не усвідомлюють, що їхні вчинки – незаконні з правової та моральної точок зору. Для них це так зване «виконання шлюбних обов’язків», а шлюбний договір – це контракт на сексуальне рабство, якого потрібно дотримуватися. Певною мірою Лорена і сама не розуміла, як вийти з такого договору принаймні живою. Але у світі, ймовірно, існують справи, де жінка може навіть і не розуміти, що таке ставлення чоловіка до своєї дружини ненормальне. Суспільство вже давно звикло ділити вчинки людей на погані та хороші. І в сексуальному насиллі на хорошу сторону не завжди потрапляє жертва. Джон Боббіт зізнається у четвертій серії, що у дитинстві його спокусив дядько, тож домашнє насилля колись існувало і для нього. Тому навіть при аб’юзивному ставленні до дружини він все ще залишається жертвою, просто у минулому. Та сам Боббіт не усвідомлює циклічності, адже він сам проекціює своє минуле на дружину у фізичній формі. Для нього і досі Лорена – це об’єкт кохання, який можна повернути навіть через 25 років. Він одружився із предметом-функцією, а не живою людиною.

Сьогодні Лорена займається просвітницькою місією щодо домашнього насилля. Її історія – це чудовий приклад, в якому вона заплатила ціну за скоєне, але врешті-решт вийшла живою з аб’юзивних стосунків. За 25 років ситуація з домашнім насиллям у світі не покращилася, тому вряди-годи на медіапросторі з’являються нові Лорени, які змушені гучно заявляти про зґвалтування, аби їх почули. Поки Голлівуд температурить від #MeToo, решта світу лише дає оцінки новому руху і не відмовляється від старих правил замовчування, які можуть змінити не лише індустрію, а й цілий світ. Україна теж не стояла осторонь теми сексуального насилля. В україномовному Facebook ширилися дописи під тегом #ЯНеБоюсьСказати, які, на жаль, так і не виросли у повноцінні судові справи, хоча добряче сколихнули суспільство на предмет рівності прав. Та на флешмобі для українців все і закінчилося. Можливо, для радикальності висловлювання нам не вистачає своєї Лорени, яка літньої ночі 1993 взяла у руки ніж і змінила про себе враження не тільки у чоловіка, але й у решти світу.

Документалка Рофе аж ніяк не пропонує братися за холодну зброю, але говорить цілком зрозумілою мовою зі своїм глядачем: відчуваєш, що знаходишся в аб’юзивних стосунках – ось номер телефону, де тобі скажуть, що не все втрачено. Якщо досвідчені глядачі можуть здивуватися такій банальності, мусимо запевнити – не кожен до кінця розуміє, наскільки далеко зайшов\зайшла у своєму знущанні\жертовності. У цьому і полягає цінність «Лорени» як інструкції до дій. Як і в будь-якому кабінеті психотерапевта, тобі спершу пропонують визнати проблему, а потім вже з нею боротися. Лише стрічка Джошуа Рофе говорить про цю проблему подеколи розважливим тоном, незважаючи на делікатність найбільш забороненої теми для обговорення – зґвалтування. Ця розважливість полягає в абсурдності всієї історії Лорени, починаючи з відрізаного пеніса і закінчуючи зйомками її чоловіка у порно. Разом з тим, ця розважливість індексує геппі-енд для головної героїні, адже кращого життя для неї зараз годі і бажати. «Лорена» – це не серіал-розслідування про обставини сексуального злочину 25-річної давності. Це радше серіал-порівняння із сучасністю, яка нічому не навчилася в історії, але все ще має шанс наздогнати втрачене під час наступного випробування.

Lorena
2019
стрімінговий сервіс: Amazon prime
продюсери: Джордан Піл та Джошуа Рофе
жанр: документальний серіал

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: