Старий чоловік приїздить у будинок для людей похилого віку. Він хоче навідати свого друга Антона, з яким вони товаришували в 1918 році на Одещині. На їхнє село часто нападали більшовики: вони грабують, вбивають та творять безчинства. Більшовиків не заведено навіть згадувати за столом, особливо в родині маленького Антона. Його дядько – отець Фрідріх – має особисті рахунки з Троцьким, який скоро має тут з’явитися. Тож, у селі готують повстання.
Стрічка Зази Урушадзе ґрунтується на романі «Антон: маленький хлопчик, його друг та російська революція» (Anton: A Young Boy, His Friend and the Russian Revolution) канадського письменника Дейла Айслера. Автор і сам став одним із трьох сценаристів проєкту, адже історія була для нього особливою. Родина Айслера мешкала на початку XX століття на Одещині й була свідкою цих подій.
Для режисера тема більшовицької окупації теж не нова. Його попередня стрічка «Сповідь» стосується тих темних часів. Етнічні конфлікти вже не вперше стають центральною темою фільмів Зази Урушадзе. Стрічка «Мандарини» про війну між Грузією та Абхазією отримала номінацію на «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Українську прем’єру свого останнього фільму йому не вдалося побачити. Він помер від серцевого нападу у грудні 2019 року.
Ще до перегляду здавалося, що тут демонічне зображення росіян, як у фільмах «Крути 1918» та «Чорний ворон», буде монолітним. Пам’ятаєте, більшовики у цих стрічках однаково були божевільними чоловіками, які переступають через людське життя за ідею. Блискуча робота сценаристів «Антона і червоної химери» вберегла фільм від штампів.
Троцький у фільмі виглядає харизматичним, хитрим, стильним та з надмірною любов’ю до жінок. Щоправда, серце Троцького за сюжетом належить лише одній жінці – Дорі, войовничій загарбниці, яка ненавидить стукачів, але змушена користуватися їхніми послугами.
Не згірше за антагоністів прописані «хороші» мешканці села. Серед них помітно вирізняються продавець продтоварів Йозеф та священик Фрідріх. Єврей Йозеф має добре серце, тому й допомагає в повстанні. А отець Фрідріх змушений покласти кадило та взяти до рук пістолет, щоб чинити правосуддя вже не Божим словом.
Фільм Зази Урушадзе – мозаїка численних поглядів на методи боротьби із несправедливістю. І хоча від початку дитяча дружба між двома хлопцями нібито говорить про інше, та створює оманливий ефект зайвої сюжетної лінії, наприкінці обоє змінюють хід не лише фільму, а й історії. Їхнє перебування на екрані перетворюється у фільмі від побіжного сюжету до головного. Попри те, що це перетворення відбувається лише у фіналі, за їхніми пригодами цікаво спостерігати впродовж усієї стрічки.
Кіно не претендує на правдиве відтворення подій 1918 року, але переконливо ілюструє кризу українського села в часи окупації. Завдяки камері Михайла Петренка вдається відчути важкі умови праці на соляних шахтах та уважно слідкувати за реакціями персонажів в епізоді підготовки до заколоту. Фільму хіба що не вистачає динаміки. Екшн-сцени швидко закінчуються, а діалоги між ними часом звучать, наче замітки копірайтера, який намагається втиснути побільше кмітливих слоганів. Це передусім стосується мови Йозефа, який говорить російською, хоча отримав український дубляж. Тож, влучні прислів’я загубилися в перекладі.
Неприродність мови чується й у діалогах між хлопцями Антоном та Яхою. Теми їхніх розмов дитячі: як виглядає єврейський рай або чи можна побачити голу жінку крізь окуляри, протерті ящіркою. Втім, через складні конструкції речень їхні діалоги не звучать переконливо. Звісно, це може бути проблема українського дубляжу, який чути винятково у мешканців села. Натомість більшовиків кінопрокатник вирішив лише субтитрувати, а німецька мова залишилася в озвучуванні.
Поганий дубляж та брак динаміки – лише дві помітні проблеми стрічки. «Антону й червоній химері» можна закидати і пафос, і надуманість фіналу, і схематичність сюжету. Але… Це притаманно жанру фільму, тому все працює органічно. За своїм меседжем, це антинасильницьке кіно, що показує переконання як найсильнішу зброю людини проти людини. Але крім цього, стрічка Зази Урушадзе може емоційно наповнити глядача завдяки несподіванкам і переконливо висвітлити в кіно трагедію, що відгукується в Україні навіть за сто років.
Ну от закінчився прокат. І що далі? Де це кіно? Де його можна подивитися? Жоден ресурс (навіть платний) не дає результатів пошуку. Нащо то кіно знімалось, якщо його подивилось три каліки в карантин? Телепні! Дайте його у вільний доступ!